Британський журналіст Ґарет Джонс (Gareth Jones, 1905–1935) був одним із перших західних кореспондентів, які з ризиком для себе намагалися своїми публікаціями донести світові правду про злочин убивства голодом мільйонів людей в Україні у 1932–1933 роках.

Він отримав блискучу освіту, вільно володів німецькою, французькою та російською мовами. Був радником прем’єр-міністра Великої Британії Девіда Ллойд Джорджа, писав статті до The Western Mail, The Times, Manchester Guardian, Berliner Tageblatt. Тричі побував у Радянському Союзі.

Тон перших його публікацій 1930 року доволі нейтральний, відчувається навіть захоплення планами більшовиків. Востаннє побував в СРСР на початку 1933-го. Порушив заборону ОДПУ на в'їзд іноземним журналістам до охопленої України. У березні того року він купує квиток до одного з великих міст, але виходить із потяга на півдорозі й далі подорожує Харківщиною пішки залізничними коліями – разом із селянами, які втечею з рідних місць рятуються від голодної смерті. Їхні розповіді, а також побачене, занотовує до маленьких щоденників. Джонса затримує ОДПУ й фактично депортує із СРСР.

«Голод практично скрізь. І мільйони вмирають від нього, – пише Ґарет Джонс у листі батькам одразу по поверненні з СРСР. – Я бродив кілька днів Україною, і там не було хліба, у дітей боліли животи, всі коні та корови виздихали, й люди також вмирали з голоду. Терор набув нечуваних масштабів». А 29 березня 1933-го він скликає в Берліні прес-конференцію, на якій вперше публічно заявляє про катастрофічний голод в Україні. Прес-реліз передруковують провідні світові видання, зокрема New York Evening Post та Manchester Guardian.

Невдовзі Джонс публікує близько 20 статей у британських, американських і німецьких газетах. Зокрема, в Manchester Guardian, New York Times, New York Evening Post, Daily Express. «Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: «У нас немає хліба. Ми помираємо!». «Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду», – пише в одній зі статей. А 8 травня 1933 року в The Manchester Guardian зазначає: «У кожному селі я отримував однакову інформацію, що багато людей помирають від голоду і що четверта-п’ята частина худоби загинула. Одна часто повторювана фраза із сумною монотонністю лунала у моєму мозку: «Всі – опухлі від голоду», і одне слово вбивалося у мою пам’ять у кожній розмові. Це слово було "голод». Ніколи не забуду пухлі животи дітей у хатах, в яких мені довелося заночувати».

Розголос, якого набули публікації Джонса, змусили радянське керівництво розпочати проти нього цілу інформаційну війну на сторінках західної преси. Залучили до неї, зокрема, лауреата Пулітцерівської премії Волтера Дюранті, якому 1929-го Йосип Сталін дав ексклюзивне інтерв’ю. Дюранті надрукував кілька замовних матеріалів, де заперечував факт смертності від голоду в радянській Україні. Жонглював фактами, щоб перетворити свідчення Ґарета Джонса на «кашу з напівправд». Тим не менш, той твердо тримався своєї позиції й далі публікував правдиві статті про голод в Україні.

12 серпня 1935 року Ґарет Джонс був убитий за загадкових обставин під час подорожі до Маньчжурії. Те, що в організації його поїздки брали участь, зокрема, троє осіб, причетних до радянських спецслужб, наштовхує на думку, що саме комуністичні каральні органи були винуватцями смерті британського журналіста.

Доносячи світові правду про влаштований радянським режимом Голодомор в Україні, Ґарет Джонс проявив особливі мужність і чесність. Його публікації спонукали інших західних журналістів звернутися до цієї теми і змусили Кремль виправдовуватися перед світом.


Прес-служба Українського інституту національної пам’яті