Люди правди: Малкольм Маґґерідж
Малкольм Маґґерідж (Malcolm Muggeridge, 1903–1990 рр.) – англійський журналіст, що одночасно із Ґаретом Джонсом, у березні 1933-го, оприлюднив у британській пресі інформацію про Голодомор в Україні. Автор трьох статей з описом голоду та роману «Зима у Москві», виданого 1934-го року.
Як і Ґарет, Малкольм був із тих британців, що так добре описані Кіплінгом, – легкий на підйом, здатний на ризик, освічений, цілеспрямований, але водночас цілісний у своїх переконаннях. У 21 рік він поїхав до Індії викладати англійську літературу, а вже через декілька років опинився у Єгипті.
В молодості Маґґерідж симпатизував комуністичним ідеям, тому разом із дружиною за останні гроші приїхав до СРСР у 1932-му. Маґґерідж працював журналістом The Manchester Guardian, яка славилася своїми репортажами із СРСР.
У березні 1933-го Джонс і Маґґерідж мали зустріч, на якій ймовірно обговорювали свої плани відвідати Україну та на власні очі пересвідчитися, чи відповідають дійсності свідчення про страшний голод. Малкольм у своїх статтях згадує, що побував у Ростові-на-Дону та Києві. Він написав свої три статті у Москві та надіслав їх дипломатичною поштою до The Manchester Guardian. Втім, вони вийшли в неповному обсязі й під псевдонімом.
«Голод – це слово, яке я чув скрізь. Селяни благали перевезти їх бодай на одну станцію, подеколи їхні тіла опухали від браку харчів, і це було жахливе видовище», – писав Маґґерідж у статті «Голод в Україні. Нещасні землероби», що вийшла у The Manchester Guardian 27 березня 1933 року.
Пізніше, коли з’явилися заперечення Дюранті, і факт голоду набув розмитих обрисів, Джонс написав декілька листів до The Manchester Guardian, в яких підтверджував істинність своїх і Малкольма матеріалів. Малкольм також мав конфлікт із редакторами газети через їхню редакторську політику. У квітні 1933-го він у The Manchester Guardian вже не працює, а пізніше називає Дюранті «найбільшим брехуном, якого він будь-коли зустрічав у світі журналістики».
Під час ІІ світової війни Маґґерідж працював у британській розвідці МІ6. Його завдання полягало у тому, щоб унеможливити отримання німцями інформації про конвої союзників біля африканського узбережжя. Маггеріджа поважав де Голль й любила аудиторія. Можливо, тому, що він часто висловлювався всупереч громадській думці. Життєвим кредо журналіста були слова: «Не забувай, що тільки мертва риба рухається одним руслом».
У літньому віці Маґґерідж став християнином та автором бестселерів, в яких описував Святе Письмо своїми словами.
У 2008 році за вагомий особистий внесок у донесення до світової спільноти правди про геноцид українського народу під час Голодомору 1932–1933 років Ґарет Джонс та Малкольм Маґґерідж були нагороджені (посмертно) орденом «За заслуги» III ступеня.
Прес-служба Українського інституту національної пам’яті
Як і Ґарет, Малкольм був із тих британців, що так добре описані Кіплінгом, – легкий на підйом, здатний на ризик, освічений, цілеспрямований, але водночас цілісний у своїх переконаннях. У 21 рік він поїхав до Індії викладати англійську літературу, а вже через декілька років опинився у Єгипті.
В молодості Маґґерідж симпатизував комуністичним ідеям, тому разом із дружиною за останні гроші приїхав до СРСР у 1932-му. Маґґерідж працював журналістом The Manchester Guardian, яка славилася своїми репортажами із СРСР.
У березні 1933-го Джонс і Маґґерідж мали зустріч, на якій ймовірно обговорювали свої плани відвідати Україну та на власні очі пересвідчитися, чи відповідають дійсності свідчення про страшний голод. Малкольм у своїх статтях згадує, що побував у Ростові-на-Дону та Києві. Він написав свої три статті у Москві та надіслав їх дипломатичною поштою до The Manchester Guardian. Втім, вони вийшли в неповному обсязі й під псевдонімом.
«Голод – це слово, яке я чув скрізь. Селяни благали перевезти їх бодай на одну станцію, подеколи їхні тіла опухали від браку харчів, і це було жахливе видовище», – писав Маґґерідж у статті «Голод в Україні. Нещасні землероби», що вийшла у The Manchester Guardian 27 березня 1933 року.
Пізніше, коли з’явилися заперечення Дюранті, і факт голоду набув розмитих обрисів, Джонс написав декілька листів до The Manchester Guardian, в яких підтверджував істинність своїх і Малкольма матеріалів. Малкольм також мав конфлікт із редакторами газети через їхню редакторську політику. У квітні 1933-го він у The Manchester Guardian вже не працює, а пізніше називає Дюранті «найбільшим брехуном, якого він будь-коли зустрічав у світі журналістики».
Під час ІІ світової війни Маґґерідж працював у британській розвідці МІ6. Його завдання полягало у тому, щоб унеможливити отримання німцями інформації про конвої союзників біля африканського узбережжя. Маггеріджа поважав де Голль й любила аудиторія. Можливо, тому, що він часто висловлювався всупереч громадській думці. Життєвим кредо журналіста були слова: «Не забувай, що тільки мертва риба рухається одним руслом».
У літньому віці Маґґерідж став християнином та автором бестселерів, в яких описував Святе Письмо своїми словами.
У 2008 році за вагомий особистий внесок у донесення до світової спільноти правди про геноцид українського народу під час Голодомору 1932–1933 років Ґарет Джонс та Малкольм Маґґерідж були нагороджені (посмертно) орденом «За заслуги» III ступеня.
Прес-служба Українського інституту національної пам’яті
Теґі:
