МІФ ПРО УПА: УПА НЕ ЗАВДАЛА НІМЕЦЬКИМ ОКУПАНТАМ ЖОДНИХ ВТРАТ
Антинімецька боротьба УПА тривала близько півтора року — від 1943 до середини 1944 року. За цей час українські повстанці знищили біля 12 тисяч німецьких солдатів, їхніх союзників та прислужників.
МІФ 6. УПА НЕ ЗАВДАЛА НІМЕЦЬКИМ ОКУПАНТАМ ЖОДНИХ ВТРАТ
ЦИТАТА-МІФ: Так звана УПА за весь час свого існування не знищила жодного німецького танка, не пустила під укіс жоден залізничний ешелон, не ліквідувала жодного німецького генерала-карателя. Немає жодного документу керівництва УПА з рішенням про військові дії проти німецької армії.
Юрій Козлов, Бандеризація України (2013, 19 липня)
СУТЬ МІФУ
УПА не завдала німецьким окупантам жодних втрат і не відіграла жодної ролі у звільненні України від нацистів.
ФАКТИ СТИСЛО
Втрати особового складу, яких УПА завдала німецьким окупантам, цілком порівнянні з їхніми втратами від радянських партизанів України. Проте українські повстанці вістря антинімецької боротьби спрямовували переважно на протидію економічному пограбуванню місцевого населення, вивозу остарбайтерів на примусові роботи та оборону українців від каральних експедицій.
СПРОСТУВАННЯ
Чим відрізнялася стратегічна мета УПА від радянського партизанського руху?
Радянські партизани — це організовані державою загони, які воювали в тилу Вермахту в інтересах Червоної армії. Штаби партизанського руху, що перебували у Москві та інших не окупованих містах, забезпечували партизанів командирськими кадрами, зброєю, спорядженням, медикаментами та іншими ресурсами аж до цигарок включно. Головною метою партизанської боротьби були розвідка, диверсії на німецьких комунікаціях, знищення військової техніки, теракти над високопоставленими посадовцями окупаційної адміністрації.
УПА ставила собі за мету здобуття незалежної Української держави. Тому бандерівці виступали як за вигнання німців, так і проти повернення радянської влади. Отже, сприяти перемогам Червоної армії не входило до планів командування УПА.
Упівці не отримували ні від кого жодної допомоги й мусили вести боротьбу так, як дозволяли наявні сили. Головним напрямом антинімецької боротьби націоналістів була протидія економічній експлуатації України та захист місцевих жителів від терору та вивезення на примусові роботи.
Пріоритетом для УПА було встановлення контролю над сільською місцевістю, аби перекрити нацистам джерело викачування сільськогосподарської продукції. Протягом весни 1943 року УПА змогла взяти під контроль велику частину районів генерального округу «Волинь — Поділля». Керівник округу Генріх Шене 30 травня змушений був визнати, що «у руках німців тільки територія уздовж шосе та залізниць».
На теренах, звідки упівці вигнали окупантів, створювалися «повстанські республіки». У таких республіках Головна команда УПА організовувала місцеву адміністрацію, проводила вибори, налагоджувала шкільництво, ділила землю, відновлювала підприємства тощо.
Найвідомішою була Колківська республіка. 13 червня 1943 року підрозділ УПА «Котловина» здобув це районне містечко Волинської області та встановив довкола нього українську владу. Повстанці відновили роботу електростанції, хлібопекарні, молочарні, пошти, почали діяти школи та українська адміністрація.Без окупантів люди жили до 3 листопада, коли за допомогою парашутного десанту, авіації та бронетехніки нацисти відвоювали Колківщину.
Відомий партизанський командир Петро Вершигора визнавав: «…Західний берег ріки Горинь, райони Стидин, Степань, Дубровиця, район Колки-Рафалівка були в руках УПА… Волинь — зокрема райони Городище, Турійськ, Порицьк, Горохів, Володимир-Волинський повністю перебували під контролем УПА. Гарнізони противника були тільки у великих населених пунктах вздовж комунікацій і в райцентрах…».
У Галичині до кінця квітня 1944 року УПА контролювала територію 40 сіл (Бібрський, Перемишлянський, Бережанський, Рогатинський повіти). Столицею «республіки», що лежала на узбіччі від магістральних доріг серед лісосмуги, було село Дусанів.
Щоб позбавити гітлерівців можливості грабувати українців, повстанці атакували німецькі підприємства, склади, лігеншафти (державні господарства). 25 червня райхскомісар Еріх Кох визнавав, що «повстанці й партизани атакують важливі для доступу в країну і постачання фронту залізниці, шляхи і мости, державні господарства, молочарні, склади хліба і сіна, а також доступні їм промислові підприємства». Польське підпілля Армії Крайової повідомляло в липні, що на теренах Володимир-Волинського повіту упівці спалили 17 великих німецьких господарств, а на Луччині —24.
Справжнє полювання вояки УПА оголосили на ландвіртів — окупаційних урядовців, відповідальних за викачування продовольства з українського селянства. Уночі 19—20 березня 1943 року сотня Івана Климишина — «Крука» вбила ландвірта в його будинку в місті Кременці. 20 червня інша сотня знищила ландвірта під час бою з поліцаями в Бережцях. У липні повстанці ліквідували ландвіртів Вербського і Демидівського районів Рівненської області. 2 жовтня сотня «Великана» під час рейду в село Попівці Волочиського району Хмельницької області ліквідувала ландвірта й двох його охоронців. До кінця окупації жоден ландвірт на Волині не міг бути спокійним за своє життя.
Постійні атаки УПА на економічну інфраструктуру Райхскомісаріату «Україна» на Волині призвели до того, що до кінця 1943 року німці втратили там:
— 74,82% орних земель для поставок,
— 76,45% норми хліба,
— 77,86% поставок рогатої худоби.
Той самий партизанський командир Вершигора підтверджував, що: «Економічний стан районів, які контролює УПА, більш сприятливий, ніж у радянських районах, населення живе багатше й менш пограбоване…»
Успішним був і саботаж УПА й підпілля ОУН вивозу в Німеччину остарбайтерів. Якщо 1942 року з генерального округу «Волинь — Поділля» до Німеччини вивезли 233 тисячі людей, за весь 1943 рік — тільки 43 тисячі осіб, тобто в понад 5 разів менше.
Диверсії на залізницях підрозділи УПА проводили нечасто. На відміну від радянських з’єднань, ніхто літаками повстанцям вибухові матеріали не доставляв. Тому націоналісти обмежувалися диверсіями на залізничних лініях локального значення.
Уже навесні 1943 року місцева боївка ОУН підірвала в декількох місцях колію Сокаль — Володимир-Волинський — Ковель. І до приходу фронту в 1944 році сполучення там не діяло. 7 червня сільські боївки пошкодили рейки на лінії Львів —Луцьк і між селами Брани і Стоянів пустили під укіс німецький потяг. Загинуло 30 німців. Німецька адміністрація відзначала, що в липні 1943 року українські повстанці здійснили 682 акції саботажу на залізницях, а наступного місяця — вже 1 034.
Антинімецька боротьба УПА тривала близько півтора року — від 1943 до середини 1944 року. Варто ще раз нагадати, що за цей час українські повстанці знищили біля 12 тисяч німецьких солдатів, їхніх союзників та прислужників. Це цілком співвідноситься із реальними (а не «накрученими» за радянських часів) втратами німців від радянських партизанів України: до 15 тисяч осіб.
Повстанці завдали дошкульних ударів німецькій економіці на окупованих територіях, фактично зірвали вивіз остарбайтерів з Волині та очистили від гітлерівців значну кількість районів сільської місцевості.
Ігор БІГУН, Центр досліджень визвольного руху
МІФ 6. УПА НЕ ЗАВДАЛА НІМЕЦЬКИМ ОКУПАНТАМ ЖОДНИХ ВТРАТ
ЦИТАТА-МІФ: Так звана УПА за весь час свого існування не знищила жодного німецького танка, не пустила під укіс жоден залізничний ешелон, не ліквідувала жодного німецького генерала-карателя. Немає жодного документу керівництва УПА з рішенням про військові дії проти німецької армії.
Юрій Козлов, Бандеризація України (2013, 19 липня)
СУТЬ МІФУ
УПА не завдала німецьким окупантам жодних втрат і не відіграла жодної ролі у звільненні України від нацистів.
ФАКТИ СТИСЛО
Втрати особового складу, яких УПА завдала німецьким окупантам, цілком порівнянні з їхніми втратами від радянських партизанів України. Проте українські повстанці вістря антинімецької боротьби спрямовували переважно на протидію економічному пограбуванню місцевого населення, вивозу остарбайтерів на примусові роботи та оборону українців від каральних експедицій.
СПРОСТУВАННЯ
Чим відрізнялася стратегічна мета УПА від радянського партизанського руху?
Радянські партизани — це організовані державою загони, які воювали в тилу Вермахту в інтересах Червоної армії. Штаби партизанського руху, що перебували у Москві та інших не окупованих містах, забезпечували партизанів командирськими кадрами, зброєю, спорядженням, медикаментами та іншими ресурсами аж до цигарок включно. Головною метою партизанської боротьби були розвідка, диверсії на німецьких комунікаціях, знищення військової техніки, теракти над високопоставленими посадовцями окупаційної адміністрації.
УПА ставила собі за мету здобуття незалежної Української держави. Тому бандерівці виступали як за вигнання німців, так і проти повернення радянської влади. Отже, сприяти перемогам Червоної армії не входило до планів командування УПА.
Упівці не отримували ні від кого жодної допомоги й мусили вести боротьбу так, як дозволяли наявні сили. Головним напрямом антинімецької боротьби націоналістів була протидія економічній експлуатації України та захист місцевих жителів від терору та вивезення на примусові роботи.
Пріоритетом для УПА було встановлення контролю над сільською місцевістю, аби перекрити нацистам джерело викачування сільськогосподарської продукції. Протягом весни 1943 року УПА змогла взяти під контроль велику частину районів генерального округу «Волинь — Поділля». Керівник округу Генріх Шене 30 травня змушений був визнати, що «у руках німців тільки територія уздовж шосе та залізниць».
На теренах, звідки упівці вигнали окупантів, створювалися «повстанські республіки». У таких республіках Головна команда УПА організовувала місцеву адміністрацію, проводила вибори, налагоджувала шкільництво, ділила землю, відновлювала підприємства тощо.
Найвідомішою була Колківська республіка. 13 червня 1943 року підрозділ УПА «Котловина» здобув це районне містечко Волинської області та встановив довкола нього українську владу. Повстанці відновили роботу електростанції, хлібопекарні, молочарні, пошти, почали діяти школи та українська адміністрація.Без окупантів люди жили до 3 листопада, коли за допомогою парашутного десанту, авіації та бронетехніки нацисти відвоювали Колківщину.
Відомий партизанський командир Петро Вершигора визнавав: «…Західний берег ріки Горинь, райони Стидин, Степань, Дубровиця, район Колки-Рафалівка були в руках УПА… Волинь — зокрема райони Городище, Турійськ, Порицьк, Горохів, Володимир-Волинський повністю перебували під контролем УПА. Гарнізони противника були тільки у великих населених пунктах вздовж комунікацій і в райцентрах…».
У Галичині до кінця квітня 1944 року УПА контролювала територію 40 сіл (Бібрський, Перемишлянський, Бережанський, Рогатинський повіти). Столицею «республіки», що лежала на узбіччі від магістральних доріг серед лісосмуги, було село Дусанів.
Щоб позбавити гітлерівців можливості грабувати українців, повстанці атакували німецькі підприємства, склади, лігеншафти (державні господарства). 25 червня райхскомісар Еріх Кох визнавав, що «повстанці й партизани атакують важливі для доступу в країну і постачання фронту залізниці, шляхи і мости, державні господарства, молочарні, склади хліба і сіна, а також доступні їм промислові підприємства». Польське підпілля Армії Крайової повідомляло в липні, що на теренах Володимир-Волинського повіту упівці спалили 17 великих німецьких господарств, а на Луччині —24.
Справжнє полювання вояки УПА оголосили на ландвіртів — окупаційних урядовців, відповідальних за викачування продовольства з українського селянства. Уночі 19—20 березня 1943 року сотня Івана Климишина — «Крука» вбила ландвірта в його будинку в місті Кременці. 20 червня інша сотня знищила ландвірта під час бою з поліцаями в Бережцях. У липні повстанці ліквідували ландвіртів Вербського і Демидівського районів Рівненської області. 2 жовтня сотня «Великана» під час рейду в село Попівці Волочиського району Хмельницької області ліквідувала ландвірта й двох його охоронців. До кінця окупації жоден ландвірт на Волині не міг бути спокійним за своє життя.
Постійні атаки УПА на економічну інфраструктуру Райхскомісаріату «Україна» на Волині призвели до того, що до кінця 1943 року німці втратили там:
— 74,82% орних земель для поставок,
— 76,45% норми хліба,
— 77,86% поставок рогатої худоби.
Той самий партизанський командир Вершигора підтверджував, що: «Економічний стан районів, які контролює УПА, більш сприятливий, ніж у радянських районах, населення живе багатше й менш пограбоване…»
Успішним був і саботаж УПА й підпілля ОУН вивозу в Німеччину остарбайтерів. Якщо 1942 року з генерального округу «Волинь — Поділля» до Німеччини вивезли 233 тисячі людей, за весь 1943 рік — тільки 43 тисячі осіб, тобто в понад 5 разів менше.
Диверсії на залізницях підрозділи УПА проводили нечасто. На відміну від радянських з’єднань, ніхто літаками повстанцям вибухові матеріали не доставляв. Тому націоналісти обмежувалися диверсіями на залізничних лініях локального значення.
Уже навесні 1943 року місцева боївка ОУН підірвала в декількох місцях колію Сокаль — Володимир-Волинський — Ковель. І до приходу фронту в 1944 році сполучення там не діяло. 7 червня сільські боївки пошкодили рейки на лінії Львів —Луцьк і між селами Брани і Стоянів пустили під укіс німецький потяг. Загинуло 30 німців. Німецька адміністрація відзначала, що в липні 1943 року українські повстанці здійснили 682 акції саботажу на залізницях, а наступного місяця — вже 1 034.
Антинімецька боротьба УПА тривала близько півтора року — від 1943 до середини 1944 року. Варто ще раз нагадати, що за цей час українські повстанці знищили біля 12 тисяч німецьких солдатів, їхніх союзників та прислужників. Це цілком співвідноситься із реальними (а не «накрученими» за радянських часів) втратами німців від радянських партизанів України: до 15 тисяч осіб.
Повстанці завдали дошкульних ударів німецькій економіці на окупованих територіях, фактично зірвали вивіз остарбайтерів з Волині та очистили від гітлерівців значну кількість районів сільської місцевості.
Ігор БІГУН, Центр досліджень визвольного руху
Теґі:
