Я добиралася до Києва автостопом і кордон переходила пішки. Як тільки опинилася на території України, мене за 15 хвилин разів сім запитали: «У Київ? На Майдан?» І, почувши ствердну відповідь, говорили: «Молодець!» або ще щось приємне.
Перше враження від Майдану – карнавал. Костюмовані люди, дівчата у віночках зі штучних квітів і різнокольорових стрічок – і над усім панує український прапор. Прапорами махають, прапори накидають на плечі на манер плащів, кілька прапорів вдягнуті на пам’ятник, прапорами прикрашена знаменита ялинка, прапор складають з жовтої і синьої стрічок і прив'язують до сумок, а у всіх над головами – чисте синє небо і яскраве сонце. Останнє твердження можна було би справедливо вважати вульгарністю і несмаком, якби не одна маленька деталь – це абсолютна правда.
Але взагалі символіки на Майдані досить мало. Майдан по-хорошому практичний і діловитий. На площі стоять намети, але не тому, що «Ми! Не! Підемо!», а тому, що люди приїжджають з усієї України – їх треба розміщати і годувати. Крім того, деякі хочуть знайти земляків, на таких наметах висять назви міст і регіонів. На сцені не тільки співають, з неї оголошують якісь новини, що стосуються життя табору. Ось ведуча допомагає людям знайти один одного, а от дівчина, яка організувала на Майдані інтернет-зв’язок, пояснює, як важливі суб'єктивні репортажі, і розповідає про те, як ефективніше використовувати соцмережі. Кілька разів говорили про донорство і закликали здавати кров.
А якщо якусь річ не можна пустити в справу, вона стає частиною барикади. Інфраструктура, створена протестувальникамви, приголомшує уяву, і запитання «на чиї гроші гуляємо», чесно кажучи, закрадалося в мою голову. Задавати його я нікому не стала, оскільки відповідь незабаром дізналася сама. Все так само , як у нас: є інтернет-гаманець, куди кожен може перевести свої гроші на потреби революції. Тільки співчуваючих більше, та й інформація поширюється набагато активніше.
Майдан, на мій погляд, тільки в другу, а може, навіть і в третю чергу – про політику. Про політику говорять мало, напевно, тому, що з головних запитань протестувальники між собою згодні, а деталі обговорювати треба пізніше і не на площі. Люди прийшли і приїхали, щоб підтримати один одного, подивитися один на одного, познайомитися. У цьому відповідь усім, хто звинувачує протестувальників у тому, що вони «проплачені»: можна заплатити людям за вихід на площу або за вигукування гасел, але ніякими грошима не сплатиш готовність допомогти в організації табору. Уряд, до речі, намагався на сусідній площі влаштувати провладний мітинг. Частина мітингувальників пішла на Майдан подивитися, що там відбувається й так там і залишилася.
Перейнявшись цими настроями, я пішла в один з пунктів харчування, де потрібен був волонтер, розливала чай, але по-справжньому знайшла себе у виготовленні бутербродів. Коли я говорила, що приїхала з Москви, мене приймали як гарного друга, а вже коли я виявила знайомство з «Несе Галя воду», «Ти ж мене пiдманула» і «Марусею, раз -два-три, калина...», так і взагалі. Запитували, чи знають у Росії про українські події, і дякували за підтримку.
Думки моїх співрозмовників про Путіна можна звести до двох: 1) Ваш Путін трішки кращий за нашого Януковича: Путін таки гебіст, у нього, напевно, є якесь уявлення про честь мундира, а що взяти з кримінальника! і 2) Ваш Путін ще гірший за нашого Януковича: Янукович кримінальник, у них є хоча б якісь поняття, а що взяти з гебіста!
Розмови і роздача їжі припинялися, коли зі сцени починали співати гімн України. Застигав кухлик над каном з чаєм, всі поверталися до сцени і приєднувалися до співу. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду» – такий гімн важко назвати офіціозом, його дійсно хочеться співати (порівняйте з нашими трьома куплетами про те, що Росія велика, велика, а також велика).
За великим рахунком, не дуже важливо, чи вступить Україна до Євросоюзу і чи вдасться Майдану змістити Януковича. Так, рано чи пізно Майдан скінчиться, ейфорія пройде, демонстранти повернуться до повсякденного життя і займуться своїми справами, хтось напевно розчарується. Але безцінний досвід залишиться з ними назавжди, адже вони вільні від страху і незалежні від зла. Саме тому Майдан неможливо розігнати.

Анна Родіонова – філолог, волонтер Товариства «Меморіал»
Джерело: Радіо Свобода