Найнаївніша та найлінивіша імперія
Чи ЄС є достатньо активним під час політичної кризи в Україні? Загальноєвропейські "розрахунки" ще попереду, але питання про помилки брюссельської дипломатії вже порушили польські політики.
У п’ятницю в Польському інституті міжнародних відносин польські політики дискутували над ситуацією в Україні, а також намагалися дати відповідь на питання, чи ЄС міг зробити більше для підтримки європейських аспірацій Києва. Якщо на у площині чи Європа винна в такому перебігу політичної кризи в Україні панує консенсус, що ні, то зауважень до конкретних кроків щодо Києва та Москви виявилося чимало.
Євродепутат та співголова комітету міжпарламентської співпраці Україна — ЄС Павел Коваль переконаний, що останніми місяцями Європі як ніколи забракло єдності та вміння швидко реагувати на зміни на міжнародній арені:
- Брюссель не є винуватцем тієї ситуації, яка зараз склалася в Україні. Це уряд Миколи Азарова у листопаді дуже несподівано у політичній площині та дуже сумнівно у правовій перервав процес зближення України з ЄС. Так що у цій кризі європейської вини немає. Натомість ніхто не звільняє ЄС від необхідності проаналізувати свої кроки, що може у майбутньому стане ключовим для формування європейської закордонної політики, а також для порозуміння між країнами.
Коваль бачить одразу кілька проблем у діалозі Україна — ЄС, з якими Брюссель не зміг оперативно собі порадити:
- Перша проблема ЄС — це брак розпізнання, коли справа Юлії Тимошенко перестала бути ключовою у діалозі з Україною. Мені здається, це відбулося десь влітку, однак Брюссель не зареагував. Тимошенко, до речі, тоді зрозуміла, що гра вже точиться на іншому полі і наголосила, що її звільнення не може бути умовою підписання угоди у Вільнюсі. Друга проблема — коли 18 вересня український уряд схвалив Угоду про асоціацію, Київ вже був після торговельної війни з Росією, а ЄС показував велику моральну підтримку Україні, то треба було сідати й підписувати. Ці 3-4 місяці це час, який ми самі залишили на розвиток російської активності, маючи досвід з 2008 року і провального саміту НАТО в Бухаресті. І Росія знову використала весь каталог засобів: культурна пропаганда, економічний тиск, удари по окремим олігархам. Третє — забракло політичного сигналу, коли сигнали почав висилати Путін. ЄС часто забуває, що має не тільки бюрократичні та адміністративні засоби, а й політичні. Путін мав право спокушати Україну, це натуральний інтерес Росії. Відбулося декілька зустрічей Путіна та Януковича, і це нормально, але ненормально, що ЄС почав отримувати сигнали, що руйнується його проект, а не збільшив політичної та дипломатичної активності. Була відповідь, але запізніла та неконкретна.
Євродепутат наголосив, що захоплюючись від початку Євромайданом Європа так насправді для цього Євромайдану нічого не зробила. Ні у перших днях, коли ще можна було вплинути на перебіг саміту у Вільнюсі, не пізніше, адже резолюція ухвалена Європарламентом є занадто лагідною та знов уж таки позбавленою конкретики:
- Навіть коли зібрався перший Євромайдан, ще перед самітом у Вільнюсі, ЄС не дав сигнал про знесення віз. Ті люди протестували з свою гідність, а візи — це саме питання гідності. А ЄС не зробив ані кроку, ані декларації. Євросоюз захоплюючись Майданом з ним не розмовляв. Так що висновок — ЄС у ситуації з Україною забракло політичності. Ухвалена резолюція Європарламенту є компромісною, а значить — знову неконкретною та позбавленою гострих моментів. Посередницька місія ЄС поїде до України лише у середині січня, а це запізно. Мені не подобається така Об’єднана Європа, котра пояснюючи чому нічого не зробила виправдовується — бо українці нічого не зробили. Путіну би така риторика й до голови не прийшла. ЄС ще мусить повчитися у Росії стратегії та захисту своїх політичних інтересів. ЄС мусить сформулювати свої цілі та навчитися ясно їх переказувати українцям.
З колегою фундаментально не погоджується євродепутат та співголова Парламентської асамблеї Euronest Яцек Саріуш-Вольський. Якщо ЄС і припустився помилок, то через свою наївність, а не через брак конкретних ідей:
- ЄС у ситуації з Україною зробив все що міг, але припустився трьох помилок. Перша — ЄС повірив що Янукович з добрими намірами веде переговори з Європою. Друга — коли після канікул вже стало очевидним, що українці урядовці ошукують місію Кокса — Кваснєвського, треба було негайно зробити кроки проти російської активності. Європейська народна партія Європарламенту нещодавно проголосувала за документ, у якому згадується: що Росія зробить нашим сусідам, за яких ми несемо відповідальність, то саме ми, Європа, мусимо зробити Росії. У площинах енергетики, торгівлі та пересування осіб. Третя помилка це брак санкцій з боку ЄС одразу після 30 листопада, коли відбувся розгін Євромайдану, скерованих на Андрія Клюєва та інших урядовців, прізвища яких потім подала Генпрокуратура.
На думку Саріуша-Вольского, ЄС дійсно не має розв’язувати внутрішніх українських проблем, але мусить використовувати більш жорстку мову у діалозі з Росією, котра посередньо спровокувала політичну кризу в Україні:
- Чого ЄС не мав робити — це розпочинати торги за Україну з Росією. ЄС запропонував Україні щедрий пакет в рамках Угоди про асоціацію. Коментарі Януковича, нашептані у Москві, що асоціація це великі втрати для української економіки, це нісенітниця. Брюссель не мав викупати старі українські борги. Міг натомість розпочати процес проти “Газпрому”, документи по якому вже підготовлені. Міг затримати переговори з Росією щодо лібералізації візового режиму. Міг скаржитися на Росію до СОТ. Але ще дивніше: коли ситуація в Україні почала бути тотожною ситуації в Білорусі, тобто відбувся напад на мирних протестувальників, ЄС не ввів санкції! Через якийсь час був натяк Ахметову, що його інтереси можуть постраждати, але це вже було запізно. Потрібне було замороження рахунків українських олігархів на Заході, аби вони забрали свою підтримку у партії Януковича.
Політик бачить можливість до відновлення процесу підписання Угоди про асоціацію лише за умови зміни державної влади в Києві. Стара вже дискредитувала себе як вірогідного співрозмовника:
- Парадоксально, але це добре що у Вільнюсі не підписали Угоду. Якщо б підписали — команда Януковича та Азарова напевно б ніколи її не імплементувала, а саму європейську ідею в Україні тільки дискредитувала, і Київ вже б сам пішов в обійми Євразії. На мою думку, нам зараз залишилося вболівати за зміну влади в Україні, вболівати, а не втручатися. Опозиція мусить вимагати повернення до Конституції 2004 року. Янукович фактично доконав державного перевороту, був обраний з одними повноваженнями, а потім через відомо як зроблений вирок суду отримав зовсім інші. Він ошукав свій народ — казав що йде до Європи, раптово змінив свої рішення та підписав якісь непевні домовленості у Москві. Так що ЄС має нагадувати, що Угода досі на столі. Що пакет макроекономічної підтримки буде для тих, хто розпочав реформи та підписав асоціацію. Україна може повернутися за стіл переговорів, коли з боку ЄС буде підтверджене цього разу переконання, що Київ Угоду підпише та імплементує. Янукович порушив одну з підставових засад міжнародного права — bona fide, засаду що переговори відбуваються у добрій вірі щодо їхнього результату. Він розіграв театр перед ЄС, котрий, як іронічно говорять, є найнаївнішою та найлінивішою імперією. Так що кроки будуть, але в першу чергу — воля вірогідних українських партнерів.
Обидва політики погодилися, що владі та опозиції в Україні потрібно продовжити переговори. Питання включення у них Майдану має вирішити сам Майдан, адже консультації можна проводити лише з силою, котра має свою політичну репрезентацію. Павел Коваль не виключає, що Україна ще може повернутися обличчям до Європи перед президентськими виборами 2015 року. І тут ключовим питанням є контакти з суспільством та олігархами, які зацікавлені у західному векторі інтеграції. Яцек Саріуш-Вольський пропонує два сценарії: або Янукович призначить прем’єром Арбузова. Який доведе країну до виборів, які будуть сфальсифіковані, тоді почнеться “помаранчева революція номер два”, або опозиція таки домовиться з владою і вони співіснуватимуть на засаді “ваш президент, наш прем’єр”. Як за умови реалізації цих сценаріїв складатимуться відносини Києва з ЄС спрогнозувати важко, адже сама Європа наразі не є єдиною у формуванні української політики. Остання резолюція по Україні вже стала приводом для конфлікту між двома найбільшими фракціями Європарламенту — європейською народною партією та Соціалістами. Дискусії про те, хто ж “упустив” Україну ЄС ще напевно очікують.
Олена Бабакова
Джерело: Польське радіо, http://www.polradio.pl
У п’ятницю в Польському інституті міжнародних відносин польські політики дискутували над ситуацією в Україні, а також намагалися дати відповідь на питання, чи ЄС міг зробити більше для підтримки європейських аспірацій Києва. Якщо на у площині чи Європа винна в такому перебігу політичної кризи в Україні панує консенсус, що ні, то зауважень до конкретних кроків щодо Києва та Москви виявилося чимало.
Євродепутат та співголова комітету міжпарламентської співпраці Україна — ЄС Павел Коваль переконаний, що останніми місяцями Європі як ніколи забракло єдності та вміння швидко реагувати на зміни на міжнародній арені:
- Брюссель не є винуватцем тієї ситуації, яка зараз склалася в Україні. Це уряд Миколи Азарова у листопаді дуже несподівано у політичній площині та дуже сумнівно у правовій перервав процес зближення України з ЄС. Так що у цій кризі європейської вини немає. Натомість ніхто не звільняє ЄС від необхідності проаналізувати свої кроки, що може у майбутньому стане ключовим для формування європейської закордонної політики, а також для порозуміння між країнами.
Коваль бачить одразу кілька проблем у діалозі Україна — ЄС, з якими Брюссель не зміг оперативно собі порадити:
- Перша проблема ЄС — це брак розпізнання, коли справа Юлії Тимошенко перестала бути ключовою у діалозі з Україною. Мені здається, це відбулося десь влітку, однак Брюссель не зареагував. Тимошенко, до речі, тоді зрозуміла, що гра вже точиться на іншому полі і наголосила, що її звільнення не може бути умовою підписання угоди у Вільнюсі. Друга проблема — коли 18 вересня український уряд схвалив Угоду про асоціацію, Київ вже був після торговельної війни з Росією, а ЄС показував велику моральну підтримку Україні, то треба було сідати й підписувати. Ці 3-4 місяці це час, який ми самі залишили на розвиток російської активності, маючи досвід з 2008 року і провального саміту НАТО в Бухаресті. І Росія знову використала весь каталог засобів: культурна пропаганда, економічний тиск, удари по окремим олігархам. Третє — забракло політичного сигналу, коли сигнали почав висилати Путін. ЄС часто забуває, що має не тільки бюрократичні та адміністративні засоби, а й політичні. Путін мав право спокушати Україну, це натуральний інтерес Росії. Відбулося декілька зустрічей Путіна та Януковича, і це нормально, але ненормально, що ЄС почав отримувати сигнали, що руйнується його проект, а не збільшив політичної та дипломатичної активності. Була відповідь, але запізніла та неконкретна.
Євродепутат наголосив, що захоплюючись від початку Євромайданом Європа так насправді для цього Євромайдану нічого не зробила. Ні у перших днях, коли ще можна було вплинути на перебіг саміту у Вільнюсі, не пізніше, адже резолюція ухвалена Європарламентом є занадто лагідною та знов уж таки позбавленою конкретики:
- Навіть коли зібрався перший Євромайдан, ще перед самітом у Вільнюсі, ЄС не дав сигнал про знесення віз. Ті люди протестували з свою гідність, а візи — це саме питання гідності. А ЄС не зробив ані кроку, ані декларації. Євросоюз захоплюючись Майданом з ним не розмовляв. Так що висновок — ЄС у ситуації з Україною забракло політичності. Ухвалена резолюція Європарламенту є компромісною, а значить — знову неконкретною та позбавленою гострих моментів. Посередницька місія ЄС поїде до України лише у середині січня, а це запізно. Мені не подобається така Об’єднана Європа, котра пояснюючи чому нічого не зробила виправдовується — бо українці нічого не зробили. Путіну би така риторика й до голови не прийшла. ЄС ще мусить повчитися у Росії стратегії та захисту своїх політичних інтересів. ЄС мусить сформулювати свої цілі та навчитися ясно їх переказувати українцям.
З колегою фундаментально не погоджується євродепутат та співголова Парламентської асамблеї Euronest Яцек Саріуш-Вольський. Якщо ЄС і припустився помилок, то через свою наївність, а не через брак конкретних ідей:
- ЄС у ситуації з Україною зробив все що міг, але припустився трьох помилок. Перша — ЄС повірив що Янукович з добрими намірами веде переговори з Європою. Друга — коли після канікул вже стало очевидним, що українці урядовці ошукують місію Кокса — Кваснєвського, треба було негайно зробити кроки проти російської активності. Європейська народна партія Європарламенту нещодавно проголосувала за документ, у якому згадується: що Росія зробить нашим сусідам, за яких ми несемо відповідальність, то саме ми, Європа, мусимо зробити Росії. У площинах енергетики, торгівлі та пересування осіб. Третя помилка це брак санкцій з боку ЄС одразу після 30 листопада, коли відбувся розгін Євромайдану, скерованих на Андрія Клюєва та інших урядовців, прізвища яких потім подала Генпрокуратура.
На думку Саріуша-Вольского, ЄС дійсно не має розв’язувати внутрішніх українських проблем, але мусить використовувати більш жорстку мову у діалозі з Росією, котра посередньо спровокувала політичну кризу в Україні:
- Чого ЄС не мав робити — це розпочинати торги за Україну з Росією. ЄС запропонував Україні щедрий пакет в рамках Угоди про асоціацію. Коментарі Януковича, нашептані у Москві, що асоціація це великі втрати для української економіки, це нісенітниця. Брюссель не мав викупати старі українські борги. Міг натомість розпочати процес проти “Газпрому”, документи по якому вже підготовлені. Міг затримати переговори з Росією щодо лібералізації візового режиму. Міг скаржитися на Росію до СОТ. Але ще дивніше: коли ситуація в Україні почала бути тотожною ситуації в Білорусі, тобто відбувся напад на мирних протестувальників, ЄС не ввів санкції! Через якийсь час був натяк Ахметову, що його інтереси можуть постраждати, але це вже було запізно. Потрібне було замороження рахунків українських олігархів на Заході, аби вони забрали свою підтримку у партії Януковича.
Політик бачить можливість до відновлення процесу підписання Угоди про асоціацію лише за умови зміни державної влади в Києві. Стара вже дискредитувала себе як вірогідного співрозмовника:
- Парадоксально, але це добре що у Вільнюсі не підписали Угоду. Якщо б підписали — команда Януковича та Азарова напевно б ніколи її не імплементувала, а саму європейську ідею в Україні тільки дискредитувала, і Київ вже б сам пішов в обійми Євразії. На мою думку, нам зараз залишилося вболівати за зміну влади в Україні, вболівати, а не втручатися. Опозиція мусить вимагати повернення до Конституції 2004 року. Янукович фактично доконав державного перевороту, був обраний з одними повноваженнями, а потім через відомо як зроблений вирок суду отримав зовсім інші. Він ошукав свій народ — казав що йде до Європи, раптово змінив свої рішення та підписав якісь непевні домовленості у Москві. Так що ЄС має нагадувати, що Угода досі на столі. Що пакет макроекономічної підтримки буде для тих, хто розпочав реформи та підписав асоціацію. Україна може повернутися за стіл переговорів, коли з боку ЄС буде підтверджене цього разу переконання, що Київ Угоду підпише та імплементує. Янукович порушив одну з підставових засад міжнародного права — bona fide, засаду що переговори відбуваються у добрій вірі щодо їхнього результату. Він розіграв театр перед ЄС, котрий, як іронічно говорять, є найнаївнішою та найлінивішою імперією. Так що кроки будуть, але в першу чергу — воля вірогідних українських партнерів.
Обидва політики погодилися, що владі та опозиції в Україні потрібно продовжити переговори. Питання включення у них Майдану має вирішити сам Майдан, адже консультації можна проводити лише з силою, котра має свою політичну репрезентацію. Павел Коваль не виключає, що Україна ще може повернутися обличчям до Європи перед президентськими виборами 2015 року. І тут ключовим питанням є контакти з суспільством та олігархами, які зацікавлені у західному векторі інтеграції. Яцек Саріуш-Вольський пропонує два сценарії: або Янукович призначить прем’єром Арбузова. Який доведе країну до виборів, які будуть сфальсифіковані, тоді почнеться “помаранчева революція номер два”, або опозиція таки домовиться з владою і вони співіснуватимуть на засаді “ваш президент, наш прем’єр”. Як за умови реалізації цих сценаріїв складатимуться відносини Києва з ЄС спрогнозувати важко, адже сама Європа наразі не є єдиною у формуванні української політики. Остання резолюція по Україні вже стала приводом для конфлікту між двома найбільшими фракціями Європарламенту — європейською народною партією та Соціалістами. Дискусії про те, хто ж “упустив” Україну ЄС ще напевно очікують.
Олена Бабакова
Джерело: Польське радіо, http://www.polradio.pl
Теґі:
