Парламент Чехії проголосував за резолюцію, в якій введення військ Варшавського договору до Чехословаччини в серпні 1968 року визнано "вторгненням, окупацією та порушенням міжнародного права".
За проголосували 145 із 156 депутатів, передають České noviny.

Ініціатор голосування став лідер фракції Християнсько-демократичного союзу Ян Бартошек.
Він заявив, що резолюція стане "посланням для громадськості та інших держав, в тому числі для Росії".
У ніч з 20 на 21 серпня 1968 року радянські, польські, угорські та болгарські війська увійшли на територію тодішньої Чехословаччини, щоб придушити рух за реформи верхівки тодішньої правлячої комуністичної партії країни, відомий як Празька весна.

У зв'язку з подіями з серпня по грудень 1968 року в Чехії загинули 137 цивільних осіб. Загалом за час окупації, згідно з оцінками істориків, в країні силами країн Варшавського пакту було вбито понад 400 осіб. Останній радянський солдат покинув територію Чехословаччини у червні 1991 року.



Довідково:
За інформацією Українського Інституту національної пам'яті у середині 1960-х у Чехословаччині поширилися настрої проти радянського впливу та розпочався рух за лібералізацію комуністичного режиму. Відомий як «Празька весна». Новий перший секретар Компартії Чехословаччини Александр Дубчек у 1968-му запропонував реформаторську «Програму дій», спрямовану на побудову «соціалізму з гуманним обличчям»: свобода слова і віросповідань, відміна цензури, скасування обмежень на поїздки за кордон тощо.

Усе це викликало занепокоєння Радянського Союзу, який боявся втратити контроль над країною.

В ніч на 21 серпня 1968-го радянські війська (для «ідеологічного» прикриття агресії були задіяні також військові підрозділи інших країн Варшавського блоку: Польщі, НДР, Угорщини, Болгарії – всього майже 200 тисяч військ і 5 тисяч танків) увірвалися на територію Чехословаччини. Це була найбільша військова операція в Європі з часів Другої світової війни (до речі, Гітлер напав на СРСР, маючи трохи більше трьох з половиною тисяч танків). Чехословацька армія, попереджена радянським міністром оборони маршалом Андрієм Гречко про рішучість намірів інтервентів, не чинила опору.

У столиці Чехословаччини були взяті під контроль будівлі ЦК КПЧ, радіо і телебачення, інші важливі стратегічні об’єкти.

Радянська сторона заявляла про безкровне вторгнення. Жертвами агресії стали близько 100 мирних жителів, ще 500 були поранені. Найбільш криваві події розгорнулися біля будівлі Чеського радіо (58 загиблих, у тому числі 8-річна дитина). Є відомості й про стрільбу радянських солдатів по натовпу на Вацлавській площі.

У липні 1968-го правозахисник Анатолій Марченко писав листи-звернення до найбільших європейських ЗМІ щодо ймовірного вторгнення радянських військ до Чехословаччини. У листах він обґрунтовував мотивацію народних протестів у країні, які відбувалися під гаслом «Навіки разом - ані секундою більше» та загрозу придушення цих виступів Радянським Союзом. Марченка було заарештовано і 21 серпня засуджено до року ув’язнення.

1969-го у Празі студенти Ян Палах і Ян Заїц здійснили самоспалення на знак протесту проти радянської окупації. Після цих подій з Чехословаччини емігрувало декілька сот тисяч висококваліфікованих фахівців.

Міжнародна спільнота засудила інтервенцію, однак обмежилася заявами. Александра Дубчека викликали до Москви і примусили відмовитися від намічених реформ, а за рік виключили з партії. Ключові посади в уряді зайняли ортодоксальні комуністи.

Чехословаччина де-факто стала окупованою країною, радянські війська перебували на її території до 1991-го.