Перші ганебні поразки російського «Вагнера» були в Україні: Дебальцеве-2015
7 лютого 2018 року весь світ був вражений нищівним розгромом, якого артилерія і авіація Збройних сил США завдали під Дайр-ез-Заур у Сирії двом російським батальйонно-тактичним групам з артилерією та бронетехнікою, замаскованим під сірійців. Це найвідоміша ганебна поразка приватної військової компанії (ПВК) «Вагнер». Проте, не перша. Літопис її кривавих невдач починався саме з російсько-української війни, під Дебальцевим, у січні 2015-го.
Але спочатку стисло про роль і місце ПВК «Вагнер» у Збройних силах Російської Федерації.
Специфіка сучасної російської армії, а власне всього комплексу силових структур Російської Федерації, в тому, що крім «офіційних» збройних формувань існує так би мовити її «неофіційна» складова.
Втемну, тобто суворо неофіційно, держава використовує через свою агентуру в керівних органах «громадянські» збройні формування російських шовіністів – «добровольців», «козаків»... Ці воєнізовані структури, які вважають себе (наївні) самоорганізованими й самокерованими, практично безперешкодно отримують зброю, боєприпаси, транспорт тощо і з’являються саме в тих місцях, де російська пропаганда з піною в роті галасує про «їх там нєт». Проте, вони малокеровані і більше схильні до бандитизму, тотального мародерства тощо… Тож після використання у «гарячих» точках в інтересах російської імперіалістичної політики їх прибирають (вбивства, ув’язнення тощо).
Друга «неофіційна» група військ Збройних сил Російської Федерації формується на захопленій території інших держав, окупацію яких маскують створенням так званих квазідержав (ДНР, ЛНР та інші) з числа місцевих колабораціоністів. Звичайно, що командний склад і ключові військові фахівці , система управління, тилове забезпечення тощо цих військ надається з «офіційної» частини російської армії. Це дуже дешеве гарматне м’ясо, зручний привід дурити світ розмовами про «громадянську війну» та іншими нісенітницями, а головне, ще голосніше репетувати, що Росії там немає.
Проте, у цих двох частин російської армії є суттєві недоліки: 1) проблеми ефективного керування; 2) це гарматне м’ясо дуже погано вміє воювати проти хоч трохи підготовленого та вмотивованого противника.
Саме тому з’явилася третя «неофіційна» група формувань Збройних сил Російської Федерації — приватні військові компанії. Найвідоміша з них — «Вагнер». Це формування найманців, в які набирають висококваліфікованих і досвідчених колишніх військовослужбовців (здебільшого спецназівців) як Росії, так і інших держав. Такі собі неофіційні війська спеціального призначення. Їх використовує російське керівництво там, де воно не може застосувати «офіційну» армію. Бійці ПВК, одягнені в цивільне або камуфляж без знаків розрізнення, проводять диверсії, терористичні акти і таємні військові операції, а також використовуються за необхідністю у відкритих бойових діях на фронті з важкою піхотною зброєю, артилерією та бронетехнікою. Ще одна їхня спеціалізація – каральні функції, потрібні керівництву Російської Федерації для тримання в покорі «неофіційних» частин російської армії, знищення неслухняних чи вже непотрібних…
З весни 2014 року ПВК «Вагнер» бере участь у російській агресії проти України. Це був дебют формування, створеного у 2013 році. Спочатку його члени нелегально діяли в Криму, а згодом і на Донбасі (диверсії, провокації, терористичні акти, бойові дії). Так, у боях за Луганський аеропорт воював загін із 72 осіб, з яких Захисники України знищили 15.
У 5-У РІЧНИЦЮ ГЕРОЇЧНИХ БОЇВ ТА ГІДНОЇ ОПЕРАЦІЇ ВИХОДУ ІЗ ДЕБАЛЬЦЕВОГО УКРАЇНСЬКИХ ВОЇНІВ ВАРТО ЗГАДАТИ ПРО ПЕРШИЙ РОЗГРОМ 28 СІЧНЯ 2015 РОКУ У ВІДКРИТОМУ (ФРОНТОВОМУ) БОЮ ПІДРОЗДІЛУ ПВК «ВАГНЕР» ПІД ЧАС ОБОРОНИ ДЕБАЛЬЦЕВСЬКОГО ВИСТУПУ.
Тоді російський 2-й армійський корпус, сформований здебільшого з місцевих колабораціоністів, намагався прорвати тонкий ланцюжок українських опорних пунктів у найбільш вразливому місці – біля основи Дебальцевського плацдарму, щоб замкнути оточення українських військ (близько 3,5 тисячі військовослужбовців, більшість з яких мобілізовані, правоохоронців і добровольців).
На фронті біля основи Дебальцевського виступу (приблизно 8 кілометрів) оборонялися три взводних опорних пункти 128-ої гірсько-піхотної бригади – «Олексій», «Валєра» і «Сергій»: менше 30 бійців на кожному та кілька несправних танків. Однак за підтримка кількох артилерійських батарей українці 21 січня завдали значних втрат ударній групі 4-ї мотострілецької бригади ворога на опорному пункті «Олексій», а 25 січня знищили ударну групу танкового батальйону противника на опорнику «Валєра».
Тепер росіяни готували удар по третьому опорному пункту «Сергій», і для прориву командир російського корпусу направив свій останній резерв – кращий штурмовий підрозділ «Вагнер», повністю укомплектований елітними російськими військовослужбовцями. Важливо, що їм безпосередньо керував командир цієї ПВК Дмитро Уткін, підполковник Збройних сил Російської Федерації у відставці. На боці росіян – повна перевага в бойовій техніці, піхоті, артилерії, високий рівень підготовки особового складу. Вони розраховували на легку прогулянку і діяли легковажно. За що й поплатилися. Атака піхоти захлинулася, з важкою технікою противника змогли справитися два українських танки, передбачливо перекинуті сюди напередодні командуванням сектору «С» АТО.
Як потім розповів командир опорного пункту «Сергій» капітан Сергій Альберт, артилерія і «гради» росіян вели вогонь по нашому укріпленню з 6-ої ранку: «Ми були в укриттях, справа звична, втрат вдалося уникнути. До вечора в районі 16:00 обстріл припинився, мені це здалося дивним, беру бінокль. І тут як в голлівудському кіно, на мене з туману виїжджає колона. Ми відкрили вогонь, я запросив артилерію. Піхота противника спочатку висаджуватися в посадці, їх танки вступили в бій з нашими. Посадку ми непогано замінували розтяжками. Перед нами було встановлено мінне поле нашими саперами, але колона до нього не дійшла, їх розстріляли раніше. Загалом, атака у них повністю провалилася. Незабаром на полі все горіло, противник почав відхід».
«Вони дуже нахабно йшли», – згадував капітан Олег Баркатов. Його танк знищив броньований джип і МЛТБ (багатоцільовий бронетранспортер) із зенітною гарматою, що першими атакували наші позиції. А екіпаж другої української машини, яким командував молодий лейтенант Василь Божок, підбив російський Т-72. «І тут два танка виходять раптово прямо на мене, ми з-за схилу не бачили їхнього маневру…», – каже Василь. Росіяни влучають в машину Божка, тим часом вогонь відкрив Баркатов: «Один Т-72 відразу загорівся, хтось із екіпажу встиг вискочити, однак незабаром здетонував боєкомплект. Але другий танк встиг зреагувати, і це напевно, був ризикований момент. Я дивився в панораму і уявляєте, якщо прямо по тобі стріляють з гармати, то видно як летять снаряди! І тут мій навідник домігся влучень і по другому танку. Він теж спалахнув, все навісне на ньому загорілося, але детонації ми не бачили, танк відкотився за схил».
Вагнерівці втратили щонайменше 14 осіб убитими. Два Т-72 повністю знищені, ще один підбитий танк ворог зміг евакуювати. Також підбито три розвідувальних машини «Дозор», три вантажні автомашини, МТЛБ із зенітною гарматою.
Крім того, влучний вогонь української артилерії і танків зірвав атаку батальйону, що мав надати підтримку «Вагнеру» і готувався до розвитку атаку в разі успішних дій російських спецназівців. Тож втрати росіян в боях 28 січня 2015 р. за опорний пункт «Сергій» і прилеглі території становлять щонайменше 34 вбитих, а поранених – у кілька разів більше.
Отже, саме 28 січня 2015 року Захисники України вперше у відкритому бойовому зіткненні нанесли нищівну поразку ПКВ «Вагнер», російській військовій еліті. Її часто називають кишеньковою армією Путіна… І це був лише один з багатьох епізодів боїв під Дебальцевим та на інших ділянках фронту, які остаточно переконали керівництво Російської Федерації, що намагання захопити Україну брутальною військовою силою є поганою ідеєю. Саме після кривавого провалу спроби знищення українських військ на Дебальцевському плацдармі і подальшого наступу вглиб території нашої країни змусило російське командування відмовитися від таких масштабних операцій. Починається позиційна війна, що триває й донині…
Сергій БУТКО, Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Але спочатку стисло про роль і місце ПВК «Вагнер» у Збройних силах Російської Федерації.
Специфіка сучасної російської армії, а власне всього комплексу силових структур Російської Федерації, в тому, що крім «офіційних» збройних формувань існує так би мовити її «неофіційна» складова.
Втемну, тобто суворо неофіційно, держава використовує через свою агентуру в керівних органах «громадянські» збройні формування російських шовіністів – «добровольців», «козаків»... Ці воєнізовані структури, які вважають себе (наївні) самоорганізованими й самокерованими, практично безперешкодно отримують зброю, боєприпаси, транспорт тощо і з’являються саме в тих місцях, де російська пропаганда з піною в роті галасує про «їх там нєт». Проте, вони малокеровані і більше схильні до бандитизму, тотального мародерства тощо… Тож після використання у «гарячих» точках в інтересах російської імперіалістичної політики їх прибирають (вбивства, ув’язнення тощо).
Друга «неофіційна» група військ Збройних сил Російської Федерації формується на захопленій території інших держав, окупацію яких маскують створенням так званих квазідержав (ДНР, ЛНР та інші) з числа місцевих колабораціоністів. Звичайно, що командний склад і ключові військові фахівці , система управління, тилове забезпечення тощо цих військ надається з «офіційної» частини російської армії. Це дуже дешеве гарматне м’ясо, зручний привід дурити світ розмовами про «громадянську війну» та іншими нісенітницями, а головне, ще голосніше репетувати, що Росії там немає.
Проте, у цих двох частин російської армії є суттєві недоліки: 1) проблеми ефективного керування; 2) це гарматне м’ясо дуже погано вміє воювати проти хоч трохи підготовленого та вмотивованого противника.
Саме тому з’явилася третя «неофіційна» група формувань Збройних сил Російської Федерації — приватні військові компанії. Найвідоміша з них — «Вагнер». Це формування найманців, в які набирають висококваліфікованих і досвідчених колишніх військовослужбовців (здебільшого спецназівців) як Росії, так і інших держав. Такі собі неофіційні війська спеціального призначення. Їх використовує російське керівництво там, де воно не може застосувати «офіційну» армію. Бійці ПВК, одягнені в цивільне або камуфляж без знаків розрізнення, проводять диверсії, терористичні акти і таємні військові операції, а також використовуються за необхідністю у відкритих бойових діях на фронті з важкою піхотною зброєю, артилерією та бронетехнікою. Ще одна їхня спеціалізація – каральні функції, потрібні керівництву Російської Федерації для тримання в покорі «неофіційних» частин російської армії, знищення неслухняних чи вже непотрібних…
З весни 2014 року ПВК «Вагнер» бере участь у російській агресії проти України. Це був дебют формування, створеного у 2013 році. Спочатку його члени нелегально діяли в Криму, а згодом і на Донбасі (диверсії, провокації, терористичні акти, бойові дії). Так, у боях за Луганський аеропорт воював загін із 72 осіб, з яких Захисники України знищили 15.
У 5-У РІЧНИЦЮ ГЕРОЇЧНИХ БОЇВ ТА ГІДНОЇ ОПЕРАЦІЇ ВИХОДУ ІЗ ДЕБАЛЬЦЕВОГО УКРАЇНСЬКИХ ВОЇНІВ ВАРТО ЗГАДАТИ ПРО ПЕРШИЙ РОЗГРОМ 28 СІЧНЯ 2015 РОКУ У ВІДКРИТОМУ (ФРОНТОВОМУ) БОЮ ПІДРОЗДІЛУ ПВК «ВАГНЕР» ПІД ЧАС ОБОРОНИ ДЕБАЛЬЦЕВСЬКОГО ВИСТУПУ.
Тоді російський 2-й армійський корпус, сформований здебільшого з місцевих колабораціоністів, намагався прорвати тонкий ланцюжок українських опорних пунктів у найбільш вразливому місці – біля основи Дебальцевського плацдарму, щоб замкнути оточення українських військ (близько 3,5 тисячі військовослужбовців, більшість з яких мобілізовані, правоохоронців і добровольців).
На фронті біля основи Дебальцевського виступу (приблизно 8 кілометрів) оборонялися три взводних опорних пункти 128-ої гірсько-піхотної бригади – «Олексій», «Валєра» і «Сергій»: менше 30 бійців на кожному та кілька несправних танків. Однак за підтримка кількох артилерійських батарей українці 21 січня завдали значних втрат ударній групі 4-ї мотострілецької бригади ворога на опорному пункті «Олексій», а 25 січня знищили ударну групу танкового батальйону противника на опорнику «Валєра».
Тепер росіяни готували удар по третьому опорному пункту «Сергій», і для прориву командир російського корпусу направив свій останній резерв – кращий штурмовий підрозділ «Вагнер», повністю укомплектований елітними російськими військовослужбовцями. Важливо, що їм безпосередньо керував командир цієї ПВК Дмитро Уткін, підполковник Збройних сил Російської Федерації у відставці. На боці росіян – повна перевага в бойовій техніці, піхоті, артилерії, високий рівень підготовки особового складу. Вони розраховували на легку прогулянку і діяли легковажно. За що й поплатилися. Атака піхоти захлинулася, з важкою технікою противника змогли справитися два українських танки, передбачливо перекинуті сюди напередодні командуванням сектору «С» АТО.
Як потім розповів командир опорного пункту «Сергій» капітан Сергій Альберт, артилерія і «гради» росіян вели вогонь по нашому укріпленню з 6-ої ранку: «Ми були в укриттях, справа звична, втрат вдалося уникнути. До вечора в районі 16:00 обстріл припинився, мені це здалося дивним, беру бінокль. І тут як в голлівудському кіно, на мене з туману виїжджає колона. Ми відкрили вогонь, я запросив артилерію. Піхота противника спочатку висаджуватися в посадці, їх танки вступили в бій з нашими. Посадку ми непогано замінували розтяжками. Перед нами було встановлено мінне поле нашими саперами, але колона до нього не дійшла, їх розстріляли раніше. Загалом, атака у них повністю провалилася. Незабаром на полі все горіло, противник почав відхід».
«Вони дуже нахабно йшли», – згадував капітан Олег Баркатов. Його танк знищив броньований джип і МЛТБ (багатоцільовий бронетранспортер) із зенітною гарматою, що першими атакували наші позиції. А екіпаж другої української машини, яким командував молодий лейтенант Василь Божок, підбив російський Т-72. «І тут два танка виходять раптово прямо на мене, ми з-за схилу не бачили їхнього маневру…», – каже Василь. Росіяни влучають в машину Божка, тим часом вогонь відкрив Баркатов: «Один Т-72 відразу загорівся, хтось із екіпажу встиг вискочити, однак незабаром здетонував боєкомплект. Але другий танк встиг зреагувати, і це напевно, був ризикований момент. Я дивився в панораму і уявляєте, якщо прямо по тобі стріляють з гармати, то видно як летять снаряди! І тут мій навідник домігся влучень і по другому танку. Він теж спалахнув, все навісне на ньому загорілося, але детонації ми не бачили, танк відкотився за схил».
Вагнерівці втратили щонайменше 14 осіб убитими. Два Т-72 повністю знищені, ще один підбитий танк ворог зміг евакуювати. Також підбито три розвідувальних машини «Дозор», три вантажні автомашини, МТЛБ із зенітною гарматою.
Крім того, влучний вогонь української артилерії і танків зірвав атаку батальйону, що мав надати підтримку «Вагнеру» і готувався до розвитку атаку в разі успішних дій російських спецназівців. Тож втрати росіян в боях 28 січня 2015 р. за опорний пункт «Сергій» і прилеглі території становлять щонайменше 34 вбитих, а поранених – у кілька разів більше.
Отже, саме 28 січня 2015 року Захисники України вперше у відкритому бойовому зіткненні нанесли нищівну поразку ПКВ «Вагнер», російській військовій еліті. Її часто називають кишеньковою армією Путіна… І це був лише один з багатьох епізодів боїв під Дебальцевим та на інших ділянках фронту, які остаточно переконали керівництво Російської Федерації, що намагання захопити Україну брутальною військовою силою є поганою ідеєю. Саме після кривавого провалу спроби знищення українських військ на Дебальцевському плацдармі і подальшого наступу вглиб території нашої країни змусило російське командування відмовитися від таких масштабних операцій. Починається позиційна війна, що триває й донині…
Сергій БУТКО, Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Теґі:
