Перший зимовий похід Армії УНР
6 травня 1920-го – завершився перший зимовий похід Армії УНР під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка тилами радянських та білогвардійських військ.
Наприкінці 1919-го Армія УНР, після серії невдач і поразок, опинилася у «трикутнику смерті» (Любар – Чортория – Миропіль), оточена з трьох боків Червоною, Добровольчою та польською арміями. «Армія … скупчилася в невеличкому трикутнику, сторони якого тягнулися щось всього близько 35 верст кожна, – писав у спогадах Юрко Тютюнник. – Якби вороги натиснули більш енергійно, то вже через декілька годин було би запізно приймати всякі рішення, опріч одного – тікать у всі боки». До всього знекровлені українські частини потерпали від епідемії тифу, яка через відсутність ліків (уряди Антанти не дозволяли пропускати до УНР закуплені за кордоном медикаменти) та устаткування для лікарень набула катастрофічного масштабу.
Задля збереження армії і продовження боротьби після серії нарад було вирішено ліквідувати регулярний фронт, прорватись у ворожий тил і вести партизанську війну спільно з повстанськими загонами. У поході, що розпочався 6 грудня 1919-го, взяли участь до 5 тисяч осіб, розділені на чотири збірні групи: Запорізьку, Київську, Волинську та 3-ю стрілецьку дивізію. Очолив армію генерал-хорунжий Михайло Омелянович-Павленко.
За весь рейд запіллям ворога Армія УНР здолала майже 2500 кілометрів по території нинішніх Житомирської, Київської, Черкаської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської та Вінницької областей. Проведено понад 50 успішних боїв, зайнято Умань, Черкаси, Канів, Смілу та інші населені пункти. Захоплено штаби трьох червоних дивізій, значні трофеї та полонених. Під час походу до Армії приєдналися загін отамана Андрія Гулого-Гуленка, кінна бригада Едмунда Шепаровича та інші частини зі складу Української Галицької армії.
У квітні українські частини почали пробиватися на захід і 6 травня в районі Ямполя з’єдналися з іншими українськими загонами на польсько-радянському фронті. Зимовий похід зберіг армію, підняв її бойовий дух, сприяв піднесенню національної свідомості широких мас населення, надав новий імпульс повстанському руху.
Перший зимовий похід став найгероїчнішою сторінкою українських визвольних змагань 1917-1921 років. Усі його учасники були нагороджені орденом Залізного Хреста, що вважався найвищою відзнакою.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Наприкінці 1919-го Армія УНР, після серії невдач і поразок, опинилася у «трикутнику смерті» (Любар – Чортория – Миропіль), оточена з трьох боків Червоною, Добровольчою та польською арміями. «Армія … скупчилася в невеличкому трикутнику, сторони якого тягнулися щось всього близько 35 верст кожна, – писав у спогадах Юрко Тютюнник. – Якби вороги натиснули більш енергійно, то вже через декілька годин було би запізно приймати всякі рішення, опріч одного – тікать у всі боки». До всього знекровлені українські частини потерпали від епідемії тифу, яка через відсутність ліків (уряди Антанти не дозволяли пропускати до УНР закуплені за кордоном медикаменти) та устаткування для лікарень набула катастрофічного масштабу.
Задля збереження армії і продовження боротьби після серії нарад було вирішено ліквідувати регулярний фронт, прорватись у ворожий тил і вести партизанську війну спільно з повстанськими загонами. У поході, що розпочався 6 грудня 1919-го, взяли участь до 5 тисяч осіб, розділені на чотири збірні групи: Запорізьку, Київську, Волинську та 3-ю стрілецьку дивізію. Очолив армію генерал-хорунжий Михайло Омелянович-Павленко.
За весь рейд запіллям ворога Армія УНР здолала майже 2500 кілометрів по території нинішніх Житомирської, Київської, Черкаської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської та Вінницької областей. Проведено понад 50 успішних боїв, зайнято Умань, Черкаси, Канів, Смілу та інші населені пункти. Захоплено штаби трьох червоних дивізій, значні трофеї та полонених. Під час походу до Армії приєдналися загін отамана Андрія Гулого-Гуленка, кінна бригада Едмунда Шепаровича та інші частини зі складу Української Галицької армії.
У квітні українські частини почали пробиватися на захід і 6 травня в районі Ямполя з’єдналися з іншими українськими загонами на польсько-радянському фронті. Зимовий похід зберіг армію, підняв її бойовий дух, сприяв піднесенню національної свідомості широких мас населення, надав новий імпульс повстанському руху.
Перший зимовий похід став найгероїчнішою сторінкою українських визвольних змагань 1917-1921 років. Усі його учасники були нагороджені орденом Залізного Хреста, що вважався найвищою відзнакою.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
