«Змову мовчання» про німецьку капітуляцію ледь не зіпсували самі німці – їх радіо повідомило про капітуляцію о 14:41 7 травня 1945-го, коли міністр іноземних справ граф Шверин фон Крозіг звернувся до нації:
«Німці й німкені! Верховне головнокомандування Вермахту за наказом грос-адмірала Деніца заявило про беззастережну капітуляцію німецьких військ… Ніхто не повинен помилятися, щодо тяжкості тих умов, які накладуть на нас наші противники. Необхідно без гучних фраз, ясно і тверезо дивитися їм в обличчя. Ніхто не може сумніватися в тому, що прийдешні часи будуть для кожного з нас суворі й у всіх сферах життя зажадають від нас жертв. Ми зобов’язані принести їх і лояльно поставитися до всіх зобов’язань, які на себе беремо. Але ми не сміємо впадати у відчай і вдаватися до тупої покірності долі. Ми повинні знайти шлях, щоб з цього мороку вийти на дорогу нашого майбутнього. Нехай трьома дороговказними зірками, які завжди були запорукою справді німецької суті, нам послужать єднання, право і свобода… Повага до укладених договорів повинна бути для нас такою ж святою, як і почуття приналежності до європейської сім’ї народів, будучи членом якої ми хочемо привести до розквіту всі наші людські, моральні й матеріальні сили, щоб залікувати жахливі рани, нанесені війною. Тоді ми зможемо сподіватися, що атмосфера ненависті, яка нині оточує Німеччину в усьому світі, поступиться місцем тому примиренню народів, без якого немислиме оздоровлення світу, і що нам знову подасть свій сигнал свобода, без якої жоден народ не може жити пристойно й гідно».
Досить таки гідна промова, яку варто взяти на замітку старим/новим керманичам сучасної Російської Федерації після майбутнього визволення окупованої території України та припинення в той чи інший спосіб російської агресії.

Через годину (приблизно в 15:41) новину про капітуляцію продублювало агентство Ассошіейтед Прес – репортер Едвард Кеннеді вирішив, що заява німецького радіо звільняє його від обітниці мовчанки. Однак репортера звільнили (тільки уявити: звільнили за повідомлення про капітуляцію Німеччини!) і «змова мовчання» діяла ще добу.
Тим часом Йосип Сталін взагалі пропонував відкласти оголошення про капітуляцію до 7-ї години ранку 9 травня, однак цього разу поступливі Черчілль і Трумен відповіли відмовою.
Нарешті о 15:00 8 травня радіостанції світу передали таку очікувану новину. І весь світ почав святкувати. Ну, майже весь, бо «обуреному» Сталіну все не йнялося.
У Британії того дня на вулиці вийшло понад мільйон людей. Грандіозні святкування відбулися 8 травня в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Маямі та інших містах США, а також у багатьох країнах на різних континентах.

Коли весь світ упивався перемогою, Ейзенхауер сповістив Альфреда Йодля, що німецьким головнокомандувачам видів збройних сил необхідно прибути для підписання остаточної офіційної процедури «в той час і місце, які будуть вказані радянським та союзним командуванням».
Повторну капітуляцію Німеччини підписано в берлінському передмісті Карлсхорст 8 травня о 22:43 за центральноєвропейським часом (у Москві 00:43 9 травня), вступала в силу вона так само о 23:01, тобто за 18 хвилин.
Від Німеччини акт підписали генерал-фельдмаршал, начальник Верховного головнокомандування Вермахту Вільгельм Кейтель, представник люфтваффе генерал-полковник Штумпф та (знову!) грос-адмірал Ганс Георг фон Фрідебург. Капітуляцію прийняли радянський маршал Григорій Жуков та заступник головнокомандувача союзних експедиційних сил маршал Артур Тендер (Велика Британія). В ролі свідків документ підписали генерал Карл Спаатс (США) і генерал де Латрі де Тассіньї (Франція).
Прикметно, що спершу до Берліна збирався прилетіти Дуайт Ейзенхауер, але його не підтримали ані Черчилль, ані інші офіцери. Вони були незадоволені повторним підписанням капітуляції й не бажали применшити цим значення Реймського акту.
Акт 8 травня практично повторював попередній документ (зміни були мінімальні, на кшталт заміни вислову «Радянське Верховне Командування» на «Головнокомандування Червоної Армії»). Більше того, повторювався і час припинення вогню (23:01 8 травня), що взагалі позбавляло документ будь-якого практичного значення (всі необхідні розпорядження були віддані німецьким командуванням днем раніше).
Тож з точки зору нормальної людини все це – підписання акту у взятому Червоною армією Берліні, а не в контрольованому союзниками Реймсі, підпис помпезного Жукова замість підпису маловідомого Суслопарова – не більше, ніж безглузда маячня. Геть не варта дивної затримки із оголошенням німецької капітуляції і всієї катавасії навколо Реймського акту.

На догоду Сталіну, 8 травня 1945-го союзники погодилися вважати акт 7 травня попереднім, інакше дійство в Берліні виглядало б і справді безглуздим. Однак європейська історіографія пов’язує капітуляцію Німеччини саме з процедурою в Реймсі, вважаючи підписання акту в Берліні «ратифікацією» попереднього документу. Зрозуміло, в СРСР і сучасній Росії вважають навпаки, але ж факти проти їх логіки.
Чимало дослідників, коментуючи згоду Івана Суслопарова підписати капітуляцію Німеччини в Реймсі, пояснювали: «перед очима генерала поставали картини війни, де кожна хвилина забирала життя безлічі людей». Парадокс логіки росіян (за якою головною є друга угода, а не «попередня»), що вони підкреслюють факт, який водночас всіляко намагаються приховати: і Сталіну, і Жукову, і всьому радянському урядові було глибоко начхати на своїх солдат, які гинули з кожною новою хвилиною війни. Бо якщо капітуляція 7 травня нічого не значить, то нацисти могли ще ледь не дві доби вбивати радянських солдат, не порушуючи жодних підписаних угод. І всі загиблі радянські воїни 7-8 травня 1945-го цілком на совісті тих, хто бажав пишної церемонії в Берліні й сонцесяйного Жукова, а не якогось там генерал-майора. Хто просто бажав красивої картинки, не важливо якою ціною. Бо «ми за ціною не постоїмо»…

Далі буде

Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
На фото: 8 травня 1945 року. Георгій Жуков підписує Акт капітуляції

До теми: «Побєдобєсіє». 7 травня 1945 року: перша капітуляція

«Побєдобєсіє». 6 травня 1945 року: примус до капітуляції