Про рішення Львівської обласної ради щодо вшанування Романа Шухевича
У конфлікті, що виник у зв’язку з рішенням Львівської обласної ради щодо вшанування Романа Шухевича, О. Ольжича та УПА польська сторона вперто вдає, що не існує польських злочинів проти української нації. Навіть результати пошукових робіт у Ласкові не змінили польської позиції. Що ж сталося у селі Ласків?
Архівні матеріали СБУ та збережені спогади свідків дозволяють детально відтворити події 10 березня 1944 року у селі Ласків (через схожість назв у спогадах і документах село іноді згадують як Ліски).
Напад розпочався приблизно о 9:00–10:00 ранку. Велика кількість озброєних польських головорізів Армії Крайової та Батальйонів хлопських одночасно підійшла до Ласкова з усіх боків, повністю заблокувавши виходи з населеного пункту.
Місцеві жителі, які помітили оточення, намагалися виїхати кіньми чи вибігти в поля, проте нападники відкрили по них щільний вогонь, змусивши людей повернутися назад у пастку.
Оскільки більшість українських хат були покриті соломою, польські загони підпалювали їх за допомогою смолоскипів та запальних куль. Село швидко охопило полум'я.
Люди масово ховалися у заздалегідь підготовлених льохах, ямах та схронах. Оскільки був день і видимість залишалася високою, нападники легко знаходили схованки. Вони закидали криївки підпаленою соломою, через що цивільні мешканці - переважно жінки, діти та літні люди - задихалися від диму або згоряли живцем. Тих, хто намагався вийти на повітря, розстрілювали.
Символом цієї трагедії став 25-річний православний священник отець Лев Коробчук, який відмовився покидати парафіян і прийняв мученицьку смерть після жорстоких тортур. За пастирський подвиг та прощення катів у 2003 році Польська автокефальна православна церква залічила його до лику святих.
Свідки згадували, що після відходу польських підрозділів тіла загиблих лежали по всьому селу: на подвір'ях, у спалених хатах та городах.
Вцілілі мешканці ховали своїх рідних поспіхом і хаотично. Частину вбитих поховали на місцевому православному кладовищі, інших - у спільних ровах прямо на території спалених садиб.
Напад на Ласків не був поодиноким випадком. Він став частиною масштабної антиукраїнської операції польських бойовиків на Холмщині весною 1944 року.
Роками ця трагедія залишалася маловідомою сторінкою, проте сьогодні правда повертається із небуття. І тільки жовтні 2026 року на православному кладовищі в Ласкові українські фахівці комунального підприємства «Доля» спільно з УІНП та польськими партнерами провели перший етап пошукових робіт.
Результати шокували: виявлено групові поховання з останками понад 40 жертв тієї різанини. Попереду - офіційна ексгумація, запланована на весну 2027 року, яка допоможе встановити стать, вік та причини смерті кожного.
Але вже зараз очевидно, що полякам необхідно втихомиритися і коли вважають себе цивілізованою нацією, не пред’являти претензій героям України й відверто підігрувати московській пропаганді, а подбати, щоб більше ніколи не повторилося жахіття на зразок тих, що відбулися на Холмщині. А для цього, як мінімум, треба визнати власні злочині.
Богдан Червак
Архівні матеріали СБУ та збережені спогади свідків дозволяють детально відтворити події 10 березня 1944 року у селі Ласків (через схожість назв у спогадах і документах село іноді згадують як Ліски).
Напад розпочався приблизно о 9:00–10:00 ранку. Велика кількість озброєних польських головорізів Армії Крайової та Батальйонів хлопських одночасно підійшла до Ласкова з усіх боків, повністю заблокувавши виходи з населеного пункту.
Місцеві жителі, які помітили оточення, намагалися виїхати кіньми чи вибігти в поля, проте нападники відкрили по них щільний вогонь, змусивши людей повернутися назад у пастку.
Оскільки більшість українських хат були покриті соломою, польські загони підпалювали їх за допомогою смолоскипів та запальних куль. Село швидко охопило полум'я.
Люди масово ховалися у заздалегідь підготовлених льохах, ямах та схронах. Оскільки був день і видимість залишалася високою, нападники легко знаходили схованки. Вони закидали криївки підпаленою соломою, через що цивільні мешканці - переважно жінки, діти та літні люди - задихалися від диму або згоряли живцем. Тих, хто намагався вийти на повітря, розстрілювали.
Символом цієї трагедії став 25-річний православний священник отець Лев Коробчук, який відмовився покидати парафіян і прийняв мученицьку смерть після жорстоких тортур. За пастирський подвиг та прощення катів у 2003 році Польська автокефальна православна церква залічила його до лику святих.
Свідки згадували, що після відходу польських підрозділів тіла загиблих лежали по всьому селу: на подвір'ях, у спалених хатах та городах.
Вцілілі мешканці ховали своїх рідних поспіхом і хаотично. Частину вбитих поховали на місцевому православному кладовищі, інших - у спільних ровах прямо на території спалених садиб.
Напад на Ласків не був поодиноким випадком. Він став частиною масштабної антиукраїнської операції польських бойовиків на Холмщині весною 1944 року.
Роками ця трагедія залишалася маловідомою сторінкою, проте сьогодні правда повертається із небуття. І тільки жовтні 2026 року на православному кладовищі в Ласкові українські фахівці комунального підприємства «Доля» спільно з УІНП та польськими партнерами провели перший етап пошукових робіт.
Результати шокували: виявлено групові поховання з останками понад 40 жертв тієї різанини. Попереду - офіційна ексгумація, запланована на весну 2027 року, яка допоможе встановити стать, вік та причини смерті кожного.
Але вже зараз очевидно, що полякам необхідно втихомиритися і коли вважають себе цивілізованою нацією, не пред’являти претензій героям України й відверто підігрувати московській пропаганді, а подбати, щоб більше ніколи не повторилося жахіття на зразок тих, що відбулися на Холмщині. А для цього, як мінімум, треба визнати власні злочині.
Богдан Червак
Теґі:
