Публіцистична спадщина Сергія Єфремова в реаліях сьогодення
Чернігівська обласна організація Національної спілки краєзнавців висунула на здобуття Чернігівської обласної премії імені М. Коцюбинського в номінації «Народознавство» видання «Сергій Єфремов. Personalia: Публіцистика 1899–1917 років («Значущі Інші»: статті, посвяти, сильветки, некрологи, рецензії, полеміка)» (в 2-х томах, 2016-2018 роки) Світлани Іваницької, доктора історичних наук, доцента, завідувачки кафедри публічного управління, права та соціогуманітарних дисциплін Запорізького інституту економіки та інформаційних технологій. Ось що ми взнали від авторки про її новий творчий здобуток і взаємини Сергія Єфремова та Михайла Коцюбинського.
Олександр МАЙШЕВ: Пані Світлано, хотілося б детальніше довідатися, яким чином у Вас виникла ідея опрацювання публіцистичної спадщини Сергія Єфремова, як відбувався творчий процес?
Світлана ІВАНИЦЬКА: Ця думка визрівала поступово – спочатку під час збирання матеріалу наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років для підготовки кандидатської дисертації, присвяченої історії Української демократично-радикальної партії, одним із очільників якої був Сергій Олександрович Єфремов (1876-1939), один із фундаторів національної журналістики, критик, історик письменства, та написання статей про С. Єфремова до енциклопедичних видань. У подальшому, після 2009 року, заглиблення в його творчість продовжилося під час підготовки книги про українську ліберально-демократичну еліту кінця ХІХ - початку ХХ ст., одним із героїв якої знову ж таки був Єфремов. І, нарешті, наступний крок – це під час подання на грант Канадського інституту українських студій у 2012 році. Грант було отримано, і то стало стимулом для інтенсивної роботи. До речі, під час обміркування заявки спочатку розглядала можливість опрацювання його статей для газети «Рада» за 1906-1914 роки, але врешті-решт зупинилася на біографічному сегменті як цілісному доробку, до того - більш цікавому й доступному для читача. І такому, який має непроминальну культурологічну цінність навіть через століття.
О.М.: Якою є структура видання, хто ті головні постаті, про які писав С. Єфремов?
Світлана ІВАНИЦЬКА: До двотомного видання персоналістичних творів С. Єфремова увійшли ґрунтовна біографія її автора [т. 1], стаття «”Значущі Інші” Сергія Єфремова в публіцистиці дореволюційної доби: методологічні та археографічні принципи видання» [т. 1], «Післямова» [т. 2], для кожного тому окремий комплект додатків: вибрана бібліографія, глосарій, іменні покажчики, фотодокументи. Оприлюднено доробок 1899–1917 рр., присвячений особам, котрі були не байдужі авторові. За 18 років Сергій Олександрович з любов’ю та пієтетом задокументував на шпальтах україномовної й російськомовної прес меморіальні образи сучасників, виступаючи активним творцем «місць пам’яті» покоління «Молодої України», «людей 90-х років», що були рушійною силою трансформаційних політичних та культуротворчих процесів пізньої імперської доби й вели провід на початку Української національної революції 1917–1921 рр. Це 111 особистостей, з яких 79 – це українські письменники, вчені, громадські та церковні діячі, 30 – російських. Хоча варто відзначити, що національну приналежність декого з останніх С. Єфремов трактує на користь України; так, М. Гоголя він назвав «великим українцем». Український сегмент героїв С. Єфремова представлений газетними та журнальними публікаціями про визнаних діячів українства: І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Драгоманова, І. Франка, Б. Грінченка, М. Грушевського, Лесю Українку, М. Коцюбинського. Отже, зібрано й вивчено майже всі друковані тексти С. Єфремова біографічного характеру, що були вміщені в тогочасній пресі — «Рада», «Літературно-науковий вістник», «Украинская жизнь», «Киевская старина», «Світло» тощо та окремих збірках.
О.М.: Чи містить Ваше ґрунтовне археографічне видання праці про Михайла Коцюбинського?
Світлана ІВАНИЦЬКА: У книзі вміщено дві пресових праці Єфремова про Михайла Коцюбинського. Це все, що вдалося віднайти. Проте, увага до нього простежується від 1900-х років – часів укладання антології «Вік», початку листування з письменником до підрозділу в «Історії українського письменства» (1911), появи концептуальної меморіальної статті «Аристократ духа. Ясній пам’яті М. Коцюбинського» (квітень 1913 р.), рецензії на «Тіни забутих предків. Оповідання» (Київ-Львів, 1913), декілька відгуків у бібліографічному місячнику «Книгарь» («З доби шукання. Коцюбинський. М., Твори, т. 1 і 2. Київ, 1917-1918», 1918, ч. 8; «Нескінчена пісня», 1919, ч. 25-26). Предметом обговорення була поява перших томів повного зібрання творів майстра, започатковане видавництвом «Криниця». Єфремов запропонував своє бачення періодизації творчості М. Коцюбинського, прослідкував еволюцію його художніх стилів: від етнографічно-реалістичного до імпресіоністичного, метафоричного, психологічного, визначив місце митця в українському культурному житті.
О.М.: Яким було ставлення С. Єфремова до творчості М. Коцюбинського?
Світлана ІВАНИЦЬКА: До особи й творчості Михайла Коцюбинського Єфремов завжди ставився із глибоким пієтетом і щирим захопленням. Був одним із «значущих Інших» у конструюванні «світу ідей» письменства модерної доби. Проникнення у таємниці творчої лабораторії Коцюбинського загострювали увагу Єфремова до естетичних критеріїв в оцінці літературних явищ, що підважує стереотипні уявлення про критика як апологета народництва. У 1922 році, за доби «українізації», вийшло перше видання монографії про майстра. Відзначаючи високі якості прози свого улюбленого письменника, С. Єфремов писав: «Чуткий стиліст, справжній майстер слова, що тонко зрозумів таємниці мови, опанував їх і орудує ними, як власним добром…» (Єфремов С. Михайло Коцюбинський. 2-е видання. Київ; Ляйцпиг: Українська накладня, 1924. С. 165). Єфремов уважав, що ця постать «до певної міри загадкова, якийсь виняток серед наших українських тодішніх обставин. …Такі письменники, як Коцюбинський, не мали ще досить своєї публіки» (Єфремов С. Михайло Коцюбинський. Київ; Ляйцпиг, 1924. С. 165). Сергій Олександрович також окреслив постать і доробок письменника в «Короткій історії українського письменства», яка побачила світ у 1918 р. і згодом витримала декілька перевидань. Потім на замовлення просвітян-подолян Єфремов написав популярну книжечку «Михайло Коцюбинський - український письменник» (Вінниця, 1927. 16 с. Серія видань, присвячених пам’яті М. Коцюбинського, № 1). У середині 1920-х років у Державному видавництві України готував до друку п’ять томів «Творів» М. Коцюбинського. Це видання супроводжує укладений ним бібліографічний покажчик.
О.М.: У чому Ви вбачаєте непроминальну цінність публіцистичної спадщини Сергія Єфремова? Чи може бути цікавим його доробок для читача, незануреного в ту добу, так би мовити, для «нефахового» читача?
Світлана ІВАНИЦЬКА: Якщо брати його політичну публіцистику – то це альтернативна візія історії Української революції, якщо брати публіцистику дореволюційної доби – то це реальна хроніка подій, але не банальний їхній перелік і фіксація, а погляд людини, що або брала участь у них, або спостерігала критичним оком, оцінюючи все, що відбувалося в імперії й на території українських губерній, із точки зору демократа й співтворця національної культури. Саме це й робить публіцистичну спадщину Єфремова надзвичайно цінною. Його ж біографічні студії, відгуки, нотатки – це справжня персоналістична енциклопедія, створена небайдужим пером сучасника. Писав він багато й доволі швидко, але, що цікаво, навіть пишучи одночасно про одну й ту ж особу, він не створював однакових текстів. Завжди була новизна, завжди були якісь нюанси.
О.М.: Чи є серед героїв єфремовських текстів, що увійшли у створене Вами видання, уродженці й мешканці Чернігова й Чернігівщини?
Світлана ІВАНИЦЬКА: У двотомнику 23 подібні персоналії, включно з українською письменницею, уродженкою Чернігівської губернії Любов’ю Яновською (1861–1933) – справжньою авторкою оповідання «Смерть Макарихи». До списку входять Ганна Барвінок, Марко Вовчок, Микола Вороний, Борис Грінченко, Лев Жемчужников, Марія Заньковецька, Ганна Затиркевич-Карпинська, Олександр Кониський, Микола Костомаров, Михайло Коцюбинський, Пантелеймон Куліш, Олександр Лазаревський, Іван Миклашевський, Степан Ніс, Матвій Симонов (Номис), Іван Полторацький, Олександр Русов, Олексій Стороженко, Василь Тарновський (молодший), Іван Хильчевський, Микола Шугуров та Ілля Шраг.
О.М.: Із якими труднощами та перешкодами Ви стикалися в процесі опрацювання?
Світлана ІВАНИЦЬКА: Труднощі були передусім пов’язані з відсутністю деяких видань у фондах наших бібліотек, а також із пошуками фінансових засобів для видання другого тому.
О.М.: Чи відреагувала наукова спільнота на появу двох томів персоналістичної публіцистики С. Єфремова?
Світлана ІВАНИЦЬКА: Так, на видання відгукнулися такі науковці, як Володимир Бойко, Тамара Демченко, Ігор Гирич, Олександр Коник, Ольга Гейда. Усього з’явилося п’ять рецензій, починаючи від відгуку у щоденній газеті «День» до фахових рецензій у таких поважних виданнях, як «Сіверянський літопис», «Український археографічний щорічник», «Історіографічні дослідження в Україні», «Scriptorium nostrum». Я дуже вдячна колегам за високу оцінку й професійний аналіз, за слушні поради. Також вдячна за практичну й моральну підтримку, яку отримала від філолога Тараса Єрмашова, який є укладачем першого бібліографічного покажчика праць про Єфремова, пристрасним колекціонером усіх праць Єфремова й про Єфремова. Тарас Васильович виступив літературним редактором цього видання.
О.М.: Чи продовжили Ви працю над вивченням постаті й спадщини С. Єфремова після появи двотомника?
Світлана ІВАНИЦЬКА: Після моєї праці над збиранням матеріалів для проекту «”Значущі Інші” Сергія Єфремова (публіцистика 1899-1917 років)», який підтримав КІУС, та підготовки двох томів персоналістичної публіцистики, про які ми нині говоримо, я продовжила працю над джерелознавчим та історіографічним осмисленням публіцистичної спадщини С. Єфремова. Так, у 2018 р. ми спільно з відомим чернігівським істориком Тамарою Павлівною Демченко видали збірку текстів Сергія Єфремова в «Книгарі», куди також увійшли як додатки рецензії на його праці. Щоправда, збірка була укладена трохи раніше, планувалася до 140-ї річниці з дня народження Єфремова, але два роки прочекала на свого видавця. Тоді ж, у 2018 р., я видала монографію, а 2019 р. захистила на її підставі докторську дисертацію. Щойно, в травні-червні 2020 р. у Парламентському видавництві вийшла друком наша спільна з Тамарою Павлівною книжка про Сергія Єфремова – перший досвід усебічної наукової й водночас популярної біографії цієї унікальної особистості. Видання містить не лише відомості про життя й долю, громадську й політичну працю, особисте життя й спілкування з сучасниками, але й аналіз доробку в газетах «Рада», «Нова рада», журналі «Книгарь», діяльність у стінах ВУАН, розповідь про справу Спілки визволення України, за якою був осуджений Єфремов 1930 року разом із кращими представниками національної «уенерівської» інтелігенції.
О.М.: Чи плануєте працювати далі над цією проблематикою?
Світлана ІВАНИЦЬКА: Так, звичайно. Наразі в друці перебуває декілька статей, де йдеться про публіцистичний доробок С. Єфремова і його «значущих Інших» (Василя Доманицького, Марка Кропивницького). Вважаю, що С. Єфремов, видатний історик літератури, громадських рухів, культурного й інтелектуального життя України, давно заслуговує на академічне видання творів, на детальну хроніку життя й творчості. Цікавими могли б бути дослідження генеалогічного плану, потребує більш уважного вивчення коло його професійних і дружніх зв’язків, наукових контактів, листування. Перспективною проблемою може бути вивчення його маловідомих творів на громадсько-політичну тематику дореволюційної доби й академічного періоду. Не вивчалася ще як слід його діяльність редактора й перекладача.
Хотілося б підкреслити, що насправді публіцистика представників української ліберально-демократичної еліти – це унікальний ресурс, далеко не в повній мірі залучений до інтелектуального вжитку. Це люди, які творили «Нову Україну», і те, що лишили вони нам у спадок, є важливим і сторіччя потому. Ці тексти наближують минуле до сучасності, допомагають транслювати систему етичних і естетичних цінностей, утворити той ланцюжок поколінь, про який говорив Сергій Єфремов. Але працю треба продовжувати. Роками все тримається на ентузіазмі окремих науковців, інколи – аматорів. Хоча доречною була б дієва підтримка й на державному, і на місцевому рівнях. Мені подобається, що саме на Чернігівщині активно підтримується видання української книги й популяризація уже здійснених проектів. І музеї, і обласна бібліотека приймають у цьому найближчу, живу й жваву участь.
Спілкувався Олександр МАЙШЕВ,
член Національної спілки журналістів України
Олександр МАЙШЕВ: Пані Світлано, хотілося б детальніше довідатися, яким чином у Вас виникла ідея опрацювання публіцистичної спадщини Сергія Єфремова, як відбувався творчий процес?
Світлана ІВАНИЦЬКА: Ця думка визрівала поступово – спочатку під час збирання матеріалу наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років для підготовки кандидатської дисертації, присвяченої історії Української демократично-радикальної партії, одним із очільників якої був Сергій Олександрович Єфремов (1876-1939), один із фундаторів національної журналістики, критик, історик письменства, та написання статей про С. Єфремова до енциклопедичних видань. У подальшому, після 2009 року, заглиблення в його творчість продовжилося під час підготовки книги про українську ліберально-демократичну еліту кінця ХІХ - початку ХХ ст., одним із героїв якої знову ж таки був Єфремов. І, нарешті, наступний крок – це під час подання на грант Канадського інституту українських студій у 2012 році. Грант було отримано, і то стало стимулом для інтенсивної роботи. До речі, під час обміркування заявки спочатку розглядала можливість опрацювання його статей для газети «Рада» за 1906-1914 роки, але врешті-решт зупинилася на біографічному сегменті як цілісному доробку, до того - більш цікавому й доступному для читача. І такому, який має непроминальну культурологічну цінність навіть через століття.
О.М.: Якою є структура видання, хто ті головні постаті, про які писав С. Єфремов?
Світлана ІВАНИЦЬКА: До двотомного видання персоналістичних творів С. Єфремова увійшли ґрунтовна біографія її автора [т. 1], стаття «”Значущі Інші” Сергія Єфремова в публіцистиці дореволюційної доби: методологічні та археографічні принципи видання» [т. 1], «Післямова» [т. 2], для кожного тому окремий комплект додатків: вибрана бібліографія, глосарій, іменні покажчики, фотодокументи. Оприлюднено доробок 1899–1917 рр., присвячений особам, котрі були не байдужі авторові. За 18 років Сергій Олександрович з любов’ю та пієтетом задокументував на шпальтах україномовної й російськомовної прес меморіальні образи сучасників, виступаючи активним творцем «місць пам’яті» покоління «Молодої України», «людей 90-х років», що були рушійною силою трансформаційних політичних та культуротворчих процесів пізньої імперської доби й вели провід на початку Української національної революції 1917–1921 рр. Це 111 особистостей, з яких 79 – це українські письменники, вчені, громадські та церковні діячі, 30 – російських. Хоча варто відзначити, що національну приналежність декого з останніх С. Єфремов трактує на користь України; так, М. Гоголя він назвав «великим українцем». Український сегмент героїв С. Єфремова представлений газетними та журнальними публікаціями про визнаних діячів українства: І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Драгоманова, І. Франка, Б. Грінченка, М. Грушевського, Лесю Українку, М. Коцюбинського. Отже, зібрано й вивчено майже всі друковані тексти С. Єфремова біографічного характеру, що були вміщені в тогочасній пресі — «Рада», «Літературно-науковий вістник», «Украинская жизнь», «Киевская старина», «Світло» тощо та окремих збірках.
О.М.: Чи містить Ваше ґрунтовне археографічне видання праці про Михайла Коцюбинського?
Світлана ІВАНИЦЬКА: У книзі вміщено дві пресових праці Єфремова про Михайла Коцюбинського. Це все, що вдалося віднайти. Проте, увага до нього простежується від 1900-х років – часів укладання антології «Вік», початку листування з письменником до підрозділу в «Історії українського письменства» (1911), появи концептуальної меморіальної статті «Аристократ духа. Ясній пам’яті М. Коцюбинського» (квітень 1913 р.), рецензії на «Тіни забутих предків. Оповідання» (Київ-Львів, 1913), декілька відгуків у бібліографічному місячнику «Книгарь» («З доби шукання. Коцюбинський. М., Твори, т. 1 і 2. Київ, 1917-1918», 1918, ч. 8; «Нескінчена пісня», 1919, ч. 25-26). Предметом обговорення була поява перших томів повного зібрання творів майстра, започатковане видавництвом «Криниця». Єфремов запропонував своє бачення періодизації творчості М. Коцюбинського, прослідкував еволюцію його художніх стилів: від етнографічно-реалістичного до імпресіоністичного, метафоричного, психологічного, визначив місце митця в українському культурному житті.
О.М.: Яким було ставлення С. Єфремова до творчості М. Коцюбинського?
Світлана ІВАНИЦЬКА: До особи й творчості Михайла Коцюбинського Єфремов завжди ставився із глибоким пієтетом і щирим захопленням. Був одним із «значущих Інших» у конструюванні «світу ідей» письменства модерної доби. Проникнення у таємниці творчої лабораторії Коцюбинського загострювали увагу Єфремова до естетичних критеріїв в оцінці літературних явищ, що підважує стереотипні уявлення про критика як апологета народництва. У 1922 році, за доби «українізації», вийшло перше видання монографії про майстра. Відзначаючи високі якості прози свого улюбленого письменника, С. Єфремов писав: «Чуткий стиліст, справжній майстер слова, що тонко зрозумів таємниці мови, опанував їх і орудує ними, як власним добром…» (Єфремов С. Михайло Коцюбинський. 2-е видання. Київ; Ляйцпиг: Українська накладня, 1924. С. 165). Єфремов уважав, що ця постать «до певної міри загадкова, якийсь виняток серед наших українських тодішніх обставин. …Такі письменники, як Коцюбинський, не мали ще досить своєї публіки» (Єфремов С. Михайло Коцюбинський. Київ; Ляйцпиг, 1924. С. 165). Сергій Олександрович також окреслив постать і доробок письменника в «Короткій історії українського письменства», яка побачила світ у 1918 р. і згодом витримала декілька перевидань. Потім на замовлення просвітян-подолян Єфремов написав популярну книжечку «Михайло Коцюбинський - український письменник» (Вінниця, 1927. 16 с. Серія видань, присвячених пам’яті М. Коцюбинського, № 1). У середині 1920-х років у Державному видавництві України готував до друку п’ять томів «Творів» М. Коцюбинського. Це видання супроводжує укладений ним бібліографічний покажчик.
О.М.: У чому Ви вбачаєте непроминальну цінність публіцистичної спадщини Сергія Єфремова? Чи може бути цікавим його доробок для читача, незануреного в ту добу, так би мовити, для «нефахового» читача?
Світлана ІВАНИЦЬКА: Якщо брати його політичну публіцистику – то це альтернативна візія історії Української революції, якщо брати публіцистику дореволюційної доби – то це реальна хроніка подій, але не банальний їхній перелік і фіксація, а погляд людини, що або брала участь у них, або спостерігала критичним оком, оцінюючи все, що відбувалося в імперії й на території українських губерній, із точки зору демократа й співтворця національної культури. Саме це й робить публіцистичну спадщину Єфремова надзвичайно цінною. Його ж біографічні студії, відгуки, нотатки – це справжня персоналістична енциклопедія, створена небайдужим пером сучасника. Писав він багато й доволі швидко, але, що цікаво, навіть пишучи одночасно про одну й ту ж особу, він не створював однакових текстів. Завжди була новизна, завжди були якісь нюанси.
О.М.: Чи є серед героїв єфремовських текстів, що увійшли у створене Вами видання, уродженці й мешканці Чернігова й Чернігівщини?
Світлана ІВАНИЦЬКА: У двотомнику 23 подібні персоналії, включно з українською письменницею, уродженкою Чернігівської губернії Любов’ю Яновською (1861–1933) – справжньою авторкою оповідання «Смерть Макарихи». До списку входять Ганна Барвінок, Марко Вовчок, Микола Вороний, Борис Грінченко, Лев Жемчужников, Марія Заньковецька, Ганна Затиркевич-Карпинська, Олександр Кониський, Микола Костомаров, Михайло Коцюбинський, Пантелеймон Куліш, Олександр Лазаревський, Іван Миклашевський, Степан Ніс, Матвій Симонов (Номис), Іван Полторацький, Олександр Русов, Олексій Стороженко, Василь Тарновський (молодший), Іван Хильчевський, Микола Шугуров та Ілля Шраг.
О.М.: Із якими труднощами та перешкодами Ви стикалися в процесі опрацювання?
Світлана ІВАНИЦЬКА: Труднощі були передусім пов’язані з відсутністю деяких видань у фондах наших бібліотек, а також із пошуками фінансових засобів для видання другого тому.
О.М.: Чи відреагувала наукова спільнота на появу двох томів персоналістичної публіцистики С. Єфремова?
Світлана ІВАНИЦЬКА: Так, на видання відгукнулися такі науковці, як Володимир Бойко, Тамара Демченко, Ігор Гирич, Олександр Коник, Ольга Гейда. Усього з’явилося п’ять рецензій, починаючи від відгуку у щоденній газеті «День» до фахових рецензій у таких поважних виданнях, як «Сіверянський літопис», «Український археографічний щорічник», «Історіографічні дослідження в Україні», «Scriptorium nostrum». Я дуже вдячна колегам за високу оцінку й професійний аналіз, за слушні поради. Також вдячна за практичну й моральну підтримку, яку отримала від філолога Тараса Єрмашова, який є укладачем першого бібліографічного покажчика праць про Єфремова, пристрасним колекціонером усіх праць Єфремова й про Єфремова. Тарас Васильович виступив літературним редактором цього видання.
О.М.: Чи продовжили Ви працю над вивченням постаті й спадщини С. Єфремова після появи двотомника?
Світлана ІВАНИЦЬКА: Після моєї праці над збиранням матеріалів для проекту «”Значущі Інші” Сергія Єфремова (публіцистика 1899-1917 років)», який підтримав КІУС, та підготовки двох томів персоналістичної публіцистики, про які ми нині говоримо, я продовжила працю над джерелознавчим та історіографічним осмисленням публіцистичної спадщини С. Єфремова. Так, у 2018 р. ми спільно з відомим чернігівським істориком Тамарою Павлівною Демченко видали збірку текстів Сергія Єфремова в «Книгарі», куди також увійшли як додатки рецензії на його праці. Щоправда, збірка була укладена трохи раніше, планувалася до 140-ї річниці з дня народження Єфремова, але два роки прочекала на свого видавця. Тоді ж, у 2018 р., я видала монографію, а 2019 р. захистила на її підставі докторську дисертацію. Щойно, в травні-червні 2020 р. у Парламентському видавництві вийшла друком наша спільна з Тамарою Павлівною книжка про Сергія Єфремова – перший досвід усебічної наукової й водночас популярної біографії цієї унікальної особистості. Видання містить не лише відомості про життя й долю, громадську й політичну працю, особисте життя й спілкування з сучасниками, але й аналіз доробку в газетах «Рада», «Нова рада», журналі «Книгарь», діяльність у стінах ВУАН, розповідь про справу Спілки визволення України, за якою був осуджений Єфремов 1930 року разом із кращими представниками національної «уенерівської» інтелігенції.
О.М.: Чи плануєте працювати далі над цією проблематикою?
Світлана ІВАНИЦЬКА: Так, звичайно. Наразі в друці перебуває декілька статей, де йдеться про публіцистичний доробок С. Єфремова і його «значущих Інших» (Василя Доманицького, Марка Кропивницького). Вважаю, що С. Єфремов, видатний історик літератури, громадських рухів, культурного й інтелектуального життя України, давно заслуговує на академічне видання творів, на детальну хроніку життя й творчості. Цікавими могли б бути дослідження генеалогічного плану, потребує більш уважного вивчення коло його професійних і дружніх зв’язків, наукових контактів, листування. Перспективною проблемою може бути вивчення його маловідомих творів на громадсько-політичну тематику дореволюційної доби й академічного періоду. Не вивчалася ще як слід його діяльність редактора й перекладача.
Хотілося б підкреслити, що насправді публіцистика представників української ліберально-демократичної еліти – це унікальний ресурс, далеко не в повній мірі залучений до інтелектуального вжитку. Це люди, які творили «Нову Україну», і те, що лишили вони нам у спадок, є важливим і сторіччя потому. Ці тексти наближують минуле до сучасності, допомагають транслювати систему етичних і естетичних цінностей, утворити той ланцюжок поколінь, про який говорив Сергій Єфремов. Але працю треба продовжувати. Роками все тримається на ентузіазмі окремих науковців, інколи – аматорів. Хоча доречною була б дієва підтримка й на державному, і на місцевому рівнях. Мені подобається, що саме на Чернігівщині активно підтримується видання української книги й популяризація уже здійснених проектів. І музеї, і обласна бібліотека приймають у цьому найближчу, живу й жваву участь.
Спілкувався Олександр МАЙШЕВ,
член Національної спілки журналістів України
Теґі:
