Геннадій Єршов народився у 1967 р. у Чернігові. Вчився у Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва, Українській державній академії мистецтв. Закінчив аспірантуру Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Автор понад 20 пам’ятників, портретної галереї сучасників, відомих діячів науки, культури та релігії. Член Спілки художників України та Спілки скульпторів Польщі.
Нині він живе з родиною у Польщі. Але ми часто зустрічаємося на різних заходах у Чернігові. З цього і почалася наша розмова.

— Там не прижилися? Чи виникли якісь проблеми у родині?

— Ні те ні інше. Дві країни — дві майстерні. Влітку дружина, дочка і син відпочивали зі мною у Чернігові. Тут наші батьки, які за нами скучають. А на перше вересня Ванді та Остапу треба було їхати до школи. Ольга ж викладає у Гданському університеті російську та українську мови. Їй треба було на заняття. Я ж за планом закінчую у Чернігові ліпити скульптуру святого хрестителя Русі Володимира.

— Де вона стоятиме?

— У Гданську. Це замовлення української громади. Там чимало наших. В цю округу переселили під час сумнозвісної операції «Вісла» тих, хто не хотів їхати до радянської України. Плюс ті, хто їде працювати, жити. А наш князь Володимир визнаний і у поляків. Католики його теж шанують, як і православні.

— Чи не зручніше було б працювати над скульптурою в Гданську?

— Там у мене є майстерня, але цей пам’ятник роблю на Чернігівщині, бо на землі давньої Київської Русі сам дух допомагає. Та і зависокий він для гданського приміщення.

— Модель робите з простої глини?

— Це з кар’єра на Київщині, з глибини 17 метрів. Не всяка глина підходить для виготовлення скульптурної композиції. Глина з верхнього шару швидко розсипається. А моя, привезена з території Трипілля, ще й в’язка, без камінців.

— Чому ви опинилися у Польщі після вдалого дебюту?

— Я одинадцять літ опановував ремесло у Львові, Києві. Сформувався в Україні як художник. Спершу справи йшли досить успішно. Одразу монументальна скульптура — пам’ятник чорнобильцям у Чернігові. Потім — першому з’їзду князів у Любечі, вихід на міжнародну площину — погруддя Шевченка в Бухаресті. А потім два-три роки жодних важливих проектів, усе «на потім». Ось у 2000-му ми з дружиною і поїхали на розвідку у Гданськ...

— Чому саме туди?

— Мої мама і бабусі — польки, та й у Гданську ще частина родини. Дружина, коли вперше приїхали на Балтику в 1995-му, сказала: «Ми могли б тут жити». Отже, Оля напророчила.

— Ви починали з нуля?

— Зрозуміло, мене не чекали як скульптора, там є своя Академія мистецтв. У Гданську, Сопоті та Гдині (Труйміасто) — до 100 скульпторів і пластиків. Але я таки мав за плечима певний багаж. Фотографії моїх робіт справили добре враження на церковних діячів. І першою серйозною роботою, виконаною в Гданську, став пам’ятник апостолу Тадею. Потім у ратуші відбулася моя виставка невеличких портретних композицій. Про мене писала преса. І невдовзі із замовленнями не виникало проблем.

— Які найзначніші пам’ятники вдалося за ці роки створити у Польщі?

— Насамперед пам’ятний знак жертвам Голодомору у Варшаві. Його відкривали президенти України та Польщі. З’явилися бронзові Броніслава та Вацлав Ніжинські у Великому театрі Варшави. У концертній залі музичної академії Гданська — бронзове погруддя композитора Станіслава Монюшка, у Балтійській філармонії — Фредеріка Шопена. Ще створив пам’ятники польським діячам Крістоферу Мронговіушу, Ієроніму Декутовському, Генріху Янковському. Ось завершив бюст Леха Валенси.

— Ви зробили гіпсовий макет погруддя Мазепи ще під час навчання в аспірантурі. Однак шлях до пам’ятника у Чернігові був досить довгий...

— Я виставив цю роботу на зібранні Чернігівського земляцтва у Києві в 2008 році. І ось підходить до мене нинішній голова облдержадміністрації Володимир Хоменко і запитує: «Хто це?» Я розповів, що в цьому образі показав відомого гетьмана часів українського бароко. Миттєва реакція! Завдяки цьому чоловіку, без галасу і протистояння, Мазепа нині стоїть на чернігівському Валу.

— Нічого не знаєте про долю вашого пам’ятника відомому бджоляру Петру Прокоповичу?

— Швидше за все, крадії його розпиляли і здали 400 кілограмів бронзи на металобрухт.

— Що із задуманого ще не реалізовано?

— У макетах — пам’ятники князю Михайлу та боярину Федору, Лазарю Барановичу, Кирилу Розумовському, Павлу Полуботку, відомому математику Георгію Вороному. Багато цікавих задумів треба реалізувати і в Польщі.

— Успіхів вам!

Розмовляв Сергій ПАВЛЕНКО. Чернігів.
Джерело: "Голос України"