Про це прямо заявили представники Смолина Чернігівського району, де міністерство енергетики хоче закрити торфобрикетний завод. Як сказав голова Чернігівської районної ради Олександр Ларченко, курку, що несе золоті яйця, хочуть зарізати, щоб сьогодні наїстися м’ясом...

Виступаючих у прес-клубі «Ініціатива» на тему дерибану двох підприємств «Чернігівторфу» було біля десятка і всі вони підтвердили, що такі наміри київської влади є. Скажімо, Ірванцівський торфобрикетний завод Семенівського району із завтрашнього дня не має ліцензії на видобуток торфу. Причина? Борги. Але, щоб погасити борги — треба працювати, а шлях закриття заводу — це шлях до безробіття сотні працюючих, до закриття села Кути- 2, де також живе сотня людей — колишніх і теперішніх працівників заводу, зрештою, шлях до знекровлення районного бюджету. Про це говорили директор Ірванцівського заводу Микола Степчук та голова Семенівської районної ради Василь Малкович.

Заступник голови Чернігівської обласної державної адміністрації Сергій Сергієнко підтвердив: дійсно, міністерство пропонує передати два заводи Фонду державного майна з наступним їх закриттям. У той же час районна і обласна ради пропонують інший шлях — передача підприємств у комунальну власність. Сировина місцева, працівники місцеві, споживачі (значною мірою) теж — до чого тут Київ, якщо ми говоримо про децентралізацію і розвиток громад?

До речі, в Семенівському районі торфобрикетний завод — один із чотирьох бюджетонаповнюючих. Закривши завод — треба готуватись до закриття району.

Голова профспілкової організації Смолинського заводу Валентина Огієнко назвала дії київської влади, яка знов призначила їм директором представника проросійської групи «Терма- групп», економічною диверсією. І попередила: якщо міністерство не скасує рішення про призначення директора - луганчанина, працівники перекриють трасу на Київ. Присутній голова Гончарівського Віталій Рудник запевнив, що і відставники - військові також приєднаються. Володимир Поліщук, заступник голови Чернігівської районної ради, оцінив ситуацію також гірко, але справедливо: «На сході воюємо, а тут здаємо стратегічні інтереси». А призначеного міністерством нового директора назвав спеціалістом по банкрутству шахт і натякнув, що дерибан заводів лоббіює народний депутат, прізвища якого не назвав.

...Говорили багато. І все правда. Крім відповіді на поставлене у анонс зібрання питання: «Хто розвалює торф’яну галузь Чернігівщини?».
Кандидат у народні депутати від Народного Руху України Василь Чепурний вважає, що крім подовження ліцензії Ірванцівському заводу і проведення прозорого конкурсу на посаду директора Смолинського заводу, треба з’ясувати як утворилися борги, як були знищені інші 5 торфобрикетних заводів Чернігівщини. Хай навіть злочин минув за терміном давності, але треба знати — хто продавив ті рішення і хто розікрав заводи.

Друге. Народний Рух не проти приватизації. Але тих підприємств, які не є стратегічними, а торф сьогодні став стратегічною сировиною. І якщо хто хоче розвивати торфяний бізнес, будь ласка — дали он Анатолію Долеско 70 гектарів полів біля Смолина, нехай собі на порожньому місці розробляє. А приватизовувати ту ж таки курку, про яку казав голова Чернігівської райради — злочин. Не треба приватизацією називати крадіжки, а спекуляцію — бізнесом. Більше того, нормальна українська влада мусить націоналізувати обленерго та облгази і не допустити приватизації «Укрпошти» та інших стратегічних структур. Бо що ж ми за господарі такі і як ми оборонимо державу, якщо рубильник комерційного директора «Чернегівобленерго» буде вимикати світло військовим частинам, як це вже було?!