Для релігійності запорозького козацтва було притаманне шанобливе ставлення до християнських святих і до ікон. На Запорожжі був дуже поширений культ Покрови.
Згідно з легендою, записаною в "Житії Андрiя Юродивого", пiд час наступу мусульман у Влахернському храмi з'явилася Богородиця в оточеннi святих. Вона вийшла з царських ворiт, зняла омофор i покрила ним присутнiх, врятувавши вiд смертельної небезпеки. 1659 року запорожці заснували на Чортомлицькiй Сiчi церкву на честь Покрови Богородицi. Значно поширилось вшанування Покрови в перiод Нової Сiчi. Вже у 1734 р. на її честь було закладено ciчову церкву, а взагалi в 1734 —1 775 рр. на Запорозьких Вольностях iснувало бiльше десяти релiгiйних споруд в iм'я Покрови Пресвятої Богородицi. На її честь козаки щорiчно восени влаштовували свято. Покрова настiльки шанувалася запорожцями, що на храмове свято вони збиралися до Сiчi навiть тодi, коли там була епiдемiя чуми. Так, в кiнцi вересня 1751 р. запорожцi, якi на час епiдемiї роз'їхались по зимiвниках, повернулись до Сiчi вшанувати Покрову. Опісля епiдемiя спалахнула з новою силою, загинуло кiлька курiнних отаманiв та старшин, багато рядових козакiв i служителi Покровської церкви — iєромонах Iгнатiй, перший диякон Феодор, ченець Феона, свiчкар i шкiльний отаман Грицько Волик.
Вшанування запорожцями Покрови Пресвятої Богородицi має кiлька причин. Його початок йде з тих часiв, коли головними ворогами козакiв були татари i турки. Культ Покрови, символiзуючи захист християн в їхній боротьбi з мусульманами, виявився найбiльш близьким запорожцям. Часте перебування у вiйськових походах, постiйна небезпека з боку сусiдiв примушували козакiв звертатися за допомогою i заступництвом до небесних сил. Культ Покрови якнайкраще відповідав їхньому способу життя.
Ще однiєю важливою причиною, з якої запорожцi здавна вшановували Божу Матiр, була безшлюбнiсть, якої дотримувалось сiчове товариство. Козаки, заборонивши перебування на Сiчi жiнок, привернули себе пiд Покрову i заступництво Богородицi — Пречистої i Непорочної Дiви Марiї, яка завжди залишалась Приснодiвою.
В перiод Нової Сiчi, коли на права Вiйська Запорозького вiвся наступ з боку росiйського уряду, Покрова стала символiзувати для козакiв захист вiд зазiхань Петербурга. Це знайшло яскраве вираження в iконах, створених у другiй половинi XVIII ст. Однiєю з найбiльш популярних серед козацтва була iкона Божої Матерi, що знаходилась в Новокодацькiй Свято-Миколаївськiй церквi. В 1739 р. запорожцi, мешканцi Нового Кодаку, повернулися з-пiд Перекопу i всім розповiдали, що залишилися живими лише завдяки Божiй Матерi, перед iконою якої вони молились перед початком походу. Цi розповiдi швидко поширилися Запорожжям, i невдовзi до Нового Кодака на молитви перед iконою Божої Матерi, яка стала вважатися чудотворною, почали приходити люди з усіх обширів Запорозьких Вольностей. Козаки приносили до неї привiски у виглядi тих органiв чи частин тiла, якi у них були хворi, в надiї вилiкуватися завдяки чудодiйнiй силi iкони.
Запорожці, якi брали участь у гайдамацькому русi, перед походом проти полякiв молились у Новому Кодаку, а пiсля Уманської рiзнi в тiй же Свято-Миколаївськiй церквi дякували царицi Небеснiй за допомогу в поверненнi додому. З огляду на велику популярнiсть iкони Божої Матерi серед запорожцiв Калнишевський розпорядився перенести її iз вівтаря в спецiально зроблений кіот. Пiсля цього паломництво до iкони значно збiльшилось, а сам кошовий отаман за власний кошт наказав зробити для неї ризу.
На деяких iконах, що знаходились в Запорожжi, були намальованi козаки. Так, на однiй з iкон сiчової Покровської церкви були зображенi, крiм Божої Матерi, патрiарха, священослужителiв, царя i членiв царської родини два запорожця. Ця iкона, певно, повинна була символiзувати заступництво Богородицi за Вiйсько Запорозьке. На iншiй iконi, написанiй на початку 70—х рр. XVIII ст., зображена Богородиця, обабіч вiд якої стоять святий Микола i архiстратиг Михаїл. Пiд ними намальованi двi групи козакiв, серед яких були кошовий отаман П.I.Калнишевський i вiйськовий писар I.Глоба. З уст кошового отамана, який пiдвiв голову до Богородицi, виходять слова: "Молим, покрий нас чесним твоїм покровом i позбав нас вiд всякого зла...". На вiдмiну вiд iкон Богородицi, якi малювались до цього, на означенiй iконi мiж Божою Матiр'ю i козаками не залишилось посередникiв — царя, царицi i патрiарха.
Треба зауважити, що вшанування Покрови було досить поширене i за межами Запорожжя, по всіх регіонах Українi. Свято Покрови в Мiсяцесловi української церкви було позначено червоним, в той час як в iнших православних церквах воно не вважалося великим.
Задунайські запорожцi після 1775 р. найбільш повно зберегли традицiю урочистого святкування Покрови. До Сiчi збирались козаки з найвiддаленiших мiсць i обирали вiйськову старшину. Пiсля обiднi на майдан виносили стiл, клали на нього хрест, євангелiє, хлiб i вiйськовi клейноди, якi звичайно зберiгались, як i в перiод Нової Сiчi, в Покровськiй церквi. Пiсля того, як кошовий цiлував євангелiє, хрест i хлiб, вiн дякував Вiйську "за хлiб, за сiль i за панство" i пропонував обрати нового отамана. Запорожцi криком проголошували свою волю, пiсля чого вiдбувалися урочистий обiд i гуляння. Процедура обрання задунайськими козаками кошового керiвництва майже повнiстю повторювала ту, що iснувала у козакiв Запорозьких Вольностей.

Ігор ЛИМАН, доктор історичних наук, професор, проректор Бердянського державного педагогічного університету Володимир МІЛЬЧЕВ, кандидат історичних наук, докторант
Джерело: Український інститут національної пам’яті