Здавалося б, немає нічого простіше, ніж погодитися на улесливі спокуси отримати документ, котрий надає громадянство іншої держави. Тим більше, що Україна, котра не визнає подвійного громадянства, не передбачила у своєму законодавстві відповідальності. Тому, на перший погляд, навіть зручно: в Україні ти – українець, а, скажімо, в Росії – “русский”, в Польщі – “pshe polak” і так далі. Однак не все так просто…

Всерйоз задуматися над проблемами, котрі виникають у зв’язку з набуттям нашими співвітчизниками громадянства інших держав, змусили анексія Криму та розв’язання збройного протистояння на Донбасі, які люб’язно влаштував наш північний сусід. Тоді стало зрозумілим, що наявністю у значної кількості українців, які компактно проживають, скажімо, в тому ж Криму та на території Луганщини й Донеччини, російських паспортів “хведерація” намагається виправдати свої дії на цих територіях: мовляв, там живуть “наши”, а “мы своих не бросаем”. Відтак навіть ті наші співвітчизники, які погодились отримати паспорти Росії лише для того, аби безперешкодно виїздити туди на роботу чи торгувати, тим-самим грає на руку окупанту, оскільки збільшує статистику “наших”. Отак і стає зовні добропорядний і законослухняний громадянин України фактично сепаратистом, адже своїм вчинком сприяє Росії в обґрунтуванні агресії проти України.

Окремо слід звернути увагу на “документи” псевдо-республік. Існує певна категорія українців, особливо – ближче до лінії розмежування (зараз беремо до уваги не “засланих козачків”, а рядових обивателів), які мають “паспорти ДНР/ЛНР” і користуються ними для відвідування окупованих територій у, скажімо так, приватних справах. Однак, таким людям варто знати: для українських правоохоронців “паспорт ДНР/ЛНР” – все-рівно що членський квиток терористичної організації, а це вже – і відповідне покарання.

Це – лише два невеличкі приклади того, яким великим злочином може обернутись діяння, котре поки-що не є в Україні навіть адміністративно карним (сподіваємось, що законотворці найближчим часом усунуть цю “білу пляму”). Звісно, список прикладів можна розширити. Однак хотілося б, щоб українці пам’ятали: громадянство – це не лише ознака, здобута нами від народження, це – наша самобутня культура, наша історія і наше майбутнє. Це – наша родина, земля і держава! І наш святий обов’язок – зробити все, щоб зберегти Вітчизну для прийдешніх поколінь. Батьківщина – як мати, може бути лише єдиною.