У Чернігові вшанували пам’ять українських визволителів Криму 103 роки тому
«Кримський похід армії УНР», — під такою назвою 27 травня в студії «Мікрофони» Чернігівського обласного молодіжного центру проведено онлайн-гутірку до 103-ї річниці визволення Криму українською армією від російського червоного агресора.
«Отже, кримський похід армії Української Народної Республіки в 1918-му був справжнім тріумфом українського війська, однією з найбільш романтичних сторінок нашої історії. Чому? Як можна оцінити дії Петра Болбачана як командувача? Що ми, сучасна Україна, отримали у спадщину від тодішніх українських героїв?», — окреслила коло питань розмови з представниками Українського інституту національної пам’яті Вікторія КУСПЕКОВА, модератор заходу, співробітниця Чернігівського обласного молодіжного центру.
«Так чий же був Крим у 1918-му? Українська Центральна Рада відносно Криму діяла обережно. За першим всеросійським переписом 1897-го в Таврійській губернії (Крим і Північне Причорномор’я) мешкало понад 1,4 млн населення: 600 тис. — українці, 400 тис. — росіяни, 200 тисяч — кримські татари. При цьому українці становили більшість лише у трьох повітах із восьми, а саме у материкових. Що й впливало на виважену позицію Української держави. Але наприкінці грудня 1917-го – в січні 1918-го, після російсько-більшовицької окупації Криму, ситуація змінилася. Українське командування сформувало окрему Кримську групу військ на чолі з полковником Петром Болбочаном, яка мала зайняти Крим ще до підходу союзних австро-німецьких військ, щоб взяти під контроль Чорноморський флот. Де дві третини особового складу становили саме українці», — повідомив Сергій ГОРОБЕЦЬ, кандидат історичних наук, співробітник Північно-Східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті.
«Сама хроніка подій цього блискучого походу просто вражає. 18 квітня 1918-го армія УНР стрімким наскоком визволила Мелітополь, здолавши вперту оборону червоних росіян. 21 квітня взяли Новоолексіївку, а вночі блискавичною та фантастичною за виконанням операцією захопили переправи через Сиваш, не втративши жодного воїна! Вже надвечір 22 квітня Кримська група розбила більшовицький заслін під Джанкоєм, 24 квітня зайняла Сімферополь, наступного дня – Бахчисарай. А кінний полк полковника Всеволода Петріва гірськими стежками просувався у напрямку Севастополя і 28 квітня розпочав бої з більшовиками на підходах до міста. Як наслідок, 29 квітня Чорноморський флот підняв український прапор і оголосив про підпорядкування уряду в Києві», — наголосив історик.
«Петро Болбочан був надзвичайно талановитим українським полководцем, у військах він мав безумовний авторитет та повагу. Йому безоглядно довіряли. Сам склад Кримської групи, яка мала чисельність дивізії, вмотивовані та добре підготовлені, досвідчені воїни, командири всіх рівнів — сузір’я талановитих і рішучих, відважних старшин. Захоплення Чонгарського мосту і прорив власне на територію Криму українськими військами — тверезо розрахований ризик, вміння на ходу змінювати план операції, використання в якості зброї дезінформацію (зокрема з використанням телеграфного зв’язку) та інших прийомів ведення бойових дій. Нинішні військові та вже й цивільні фахівці високо оцінюють їх дії: це рівень сил спеціального призначення сучасних Збройних Сил України. У визволенні Криму відзначився Семен Лощенко, талановитий і шанований у військах 25-річний гарматник, який на той час командував бронепоїздом. Нагадаємо, що він був товаришем Аверкія Гончаренка (уродженць с. Дащенки на Чернігівщині!), вони разом відбивали наступ російських військ під Крутами.
Варто також згадати і ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ВИМІР цієї перемоги. У Кримському поході армії УНР серед інших брали участь Анатолій Волкович-Григорович, уродженець с. Жукотки, нині Чернігівського району, панотець армії УНР, а на час операції був, говорячи сучасною мовою, капеланом Кінного полку імені кошового отамана К. Гордієнка; у тому полку служив і Опанас Гордієнко, уродженець с. Кудрівка, нині Сосницького району, сотник армії УНР; Юрій Добриловський, уродженець м. Ічня, полковник медичної служби армії УНР, на час визволення Криму головний лікар 2-го Запорозького полку та чимало інших…», — зауважив Сергій БУТКО, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в області.
«Надзвичайно важливо відзначити, що до українських визволителів у Криму приєдналися і кримськотатарські повстанці. Вони, як і практично все населення півострова, були шоковані та обурені репресіями, терором, грабунками та іншими злочинами. Нагадаємо, що 23 лютого 1918-го російські червоні загарбники вбили духовного лідера кримських татар Номана Челебіджіхана. Отже, українці та кримські татари разом воювали зі спільним ворогом не тільки у часи козацької доби, Другої світової війни в УПА та в сучасній війні проти російського агресора. До речі, населення ставилося до української армії 103 роки тому саме як до визволителів!», — підкреслив С. БУТКО.
«Сергій Громенко, український історик родом із Сімферополя, не дарма назвав стратегічну операцію визволення Криму українськими військами «забутою перемогою». Російський імперіалізм десятиліттями намагався викреслити з історії Кримський похід, як і практично всі інші блискучі перемоги української армії. Це теж частина війни з нинішнім агресором — інформаційно-психологічна. Знання про успіхи Українських збройних сил тоді — добрий приклад для сучасних Захисників України. Пам’ятаємо! Перемагаємо!», — одностайно підсумували представники Українського інституту національної пам’яті.
ОРГАНІЗАТОРИ: Український інститут національної пам’яті, Чернігівський обласний молодіжний центр за сприяння Чернігівської облдержадміністрації.
Олександр МАЙШЕВ,
член Національної спілки журналістів України
«Отже, кримський похід армії Української Народної Республіки в 1918-му був справжнім тріумфом українського війська, однією з найбільш романтичних сторінок нашої історії. Чому? Як можна оцінити дії Петра Болбачана як командувача? Що ми, сучасна Україна, отримали у спадщину від тодішніх українських героїв?», — окреслила коло питань розмови з представниками Українського інституту національної пам’яті Вікторія КУСПЕКОВА, модератор заходу, співробітниця Чернігівського обласного молодіжного центру.
«Так чий же був Крим у 1918-му? Українська Центральна Рада відносно Криму діяла обережно. За першим всеросійським переписом 1897-го в Таврійській губернії (Крим і Північне Причорномор’я) мешкало понад 1,4 млн населення: 600 тис. — українці, 400 тис. — росіяни, 200 тисяч — кримські татари. При цьому українці становили більшість лише у трьох повітах із восьми, а саме у материкових. Що й впливало на виважену позицію Української держави. Але наприкінці грудня 1917-го – в січні 1918-го, після російсько-більшовицької окупації Криму, ситуація змінилася. Українське командування сформувало окрему Кримську групу військ на чолі з полковником Петром Болбочаном, яка мала зайняти Крим ще до підходу союзних австро-німецьких військ, щоб взяти під контроль Чорноморський флот. Де дві третини особового складу становили саме українці», — повідомив Сергій ГОРОБЕЦЬ, кандидат історичних наук, співробітник Північно-Східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті.
«Сама хроніка подій цього блискучого походу просто вражає. 18 квітня 1918-го армія УНР стрімким наскоком визволила Мелітополь, здолавши вперту оборону червоних росіян. 21 квітня взяли Новоолексіївку, а вночі блискавичною та фантастичною за виконанням операцією захопили переправи через Сиваш, не втративши жодного воїна! Вже надвечір 22 квітня Кримська група розбила більшовицький заслін під Джанкоєм, 24 квітня зайняла Сімферополь, наступного дня – Бахчисарай. А кінний полк полковника Всеволода Петріва гірськими стежками просувався у напрямку Севастополя і 28 квітня розпочав бої з більшовиками на підходах до міста. Як наслідок, 29 квітня Чорноморський флот підняв український прапор і оголосив про підпорядкування уряду в Києві», — наголосив історик.
«Петро Болбочан був надзвичайно талановитим українським полководцем, у військах він мав безумовний авторитет та повагу. Йому безоглядно довіряли. Сам склад Кримської групи, яка мала чисельність дивізії, вмотивовані та добре підготовлені, досвідчені воїни, командири всіх рівнів — сузір’я талановитих і рішучих, відважних старшин. Захоплення Чонгарського мосту і прорив власне на територію Криму українськими військами — тверезо розрахований ризик, вміння на ходу змінювати план операції, використання в якості зброї дезінформацію (зокрема з використанням телеграфного зв’язку) та інших прийомів ведення бойових дій. Нинішні військові та вже й цивільні фахівці високо оцінюють їх дії: це рівень сил спеціального призначення сучасних Збройних Сил України. У визволенні Криму відзначився Семен Лощенко, талановитий і шанований у військах 25-річний гарматник, який на той час командував бронепоїздом. Нагадаємо, що він був товаришем Аверкія Гончаренка (уродженць с. Дащенки на Чернігівщині!), вони разом відбивали наступ російських військ під Крутами.
Варто також згадати і ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ВИМІР цієї перемоги. У Кримському поході армії УНР серед інших брали участь Анатолій Волкович-Григорович, уродженець с. Жукотки, нині Чернігівського району, панотець армії УНР, а на час операції був, говорячи сучасною мовою, капеланом Кінного полку імені кошового отамана К. Гордієнка; у тому полку служив і Опанас Гордієнко, уродженець с. Кудрівка, нині Сосницького району, сотник армії УНР; Юрій Добриловський, уродженець м. Ічня, полковник медичної служби армії УНР, на час визволення Криму головний лікар 2-го Запорозького полку та чимало інших…», — зауважив Сергій БУТКО, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в області.
«Надзвичайно важливо відзначити, що до українських визволителів у Криму приєдналися і кримськотатарські повстанці. Вони, як і практично все населення півострова, були шоковані та обурені репресіями, терором, грабунками та іншими злочинами. Нагадаємо, що 23 лютого 1918-го російські червоні загарбники вбили духовного лідера кримських татар Номана Челебіджіхана. Отже, українці та кримські татари разом воювали зі спільним ворогом не тільки у часи козацької доби, Другої світової війни в УПА та в сучасній війні проти російського агресора. До речі, населення ставилося до української армії 103 роки тому саме як до визволителів!», — підкреслив С. БУТКО.
«Сергій Громенко, український історик родом із Сімферополя, не дарма назвав стратегічну операцію визволення Криму українськими військами «забутою перемогою». Російський імперіалізм десятиліттями намагався викреслити з історії Кримський похід, як і практично всі інші блискучі перемоги української армії. Це теж частина війни з нинішнім агресором — інформаційно-психологічна. Знання про успіхи Українських збройних сил тоді — добрий приклад для сучасних Захисників України. Пам’ятаємо! Перемагаємо!», — одностайно підсумували представники Українського інституту національної пам’яті.
ОРГАНІЗАТОРИ: Український інститут національної пам’яті, Чернігівський обласний молодіжний центр за сприяння Чернігівської облдержадміністрації.
Олександр МАЙШЕВ,
член Національної спілки журналістів України
Теґі:
