Відлік нової білоруської незалежної державності у 20-му столітті
Під біло-червоно-білим прапором Білорусь здобула незалежність, яку формально проголосила 25 серпня 1991 року, тобто на другий день після України. Проте, варто згадати початки нової державної незалежності цієї країни на початку 20-го століття.
Падіння Російської імперії під час Лютневої революції в 1917 році активізували національно-визвольні рухи поневолених нею народів. Не виключенням була і Білорусь.
Білоруський журналіст, публіцист, блогер, краєзнавець Дмитро Гурневич так сформулював загальноприйняту в сучасному суспільстві традицію вітчизняної державності з часів середньовіччя: «Проголошення незалежності 1918 року було продовженням нашої державності, обірваної у 1795 році, коли Російська імперія остаточно розділила Річ Посполиту, спільну державу поляків, білорусів, литовців».
Початком становлення нової білоруської держави вважаються Всебілоруські народні збори, які були скликані білоруськими громадськими організаціями та окремими діячами. Учасників з’їзду в ніч з 17 на 18 грудня 1917 року розігнали більшовики, які незабаром відступили під натиском німецької армії.
Отже, більшовицька Росія, проводячи традиційну імперіалістичну політику, бачила Білорусь як частину власної держави. Але учасники з’їзду встигли обрати свій Виконком, який розпочав державницьку діяльність.
9 грудня 1917 між Радянською Росією і Німецькою імперією розпочалися мирні перемовини, які були зірвані у зв’язку з позицією Л.Троцького й більшовицького уряду. Німецьке командування віддало своїм військам наказ розпочати 18 лютого 1918 наступ, що різко загострило ситуацію на Західному фронті.
21 лютого 1918 року Виконком Всебілоруського з'їзду звернувся до білоруського народу з Першою статутною грамотою, у якій проголосив себе тимчасовою владою на теренах Білоруси. До відкриття Всебілоруського Установчого з'їзду функції влади покладалися на створений Виконкомом Народний Секретаріат, головою якого став один із лідерів Білоруської соціалістичної громади Язеп Варонка.
Наприкінці лютого 1918 року в Мінську, де знаходився уряд Білоруської Народної Республіки, прийшли війська кайзерівської Німеччини. Вони забрали скарбницю Народного Секретаріату, зірвали з його будинку біло-червоно-білий стяг, вигнали службовців. Провідники БНР були попереджені, що окупаційна влада не допустить у Білорусі серйозної політичної діяльності.
3 березня 1918 року радянська Росія і Четверний союз (Німецька імперія, Австро-Угорська імперія, Болгарське царство і Османська імперія) підписали Берестейський мирний договір. Відповідно договору землі на захід від лінії Двинська — Свенцяни — Пружани, що раніше належали Росії, передавалися Німеччині й Австро-Угорщині, які мали вирішити майбутнє цих земель. Це ще більше активізували незалежницькі від більшовицької Росії течії в лавах білоруського національного руху.
8 березня Рада БНР запросила до свого складу представників російських соціалістичних партій, серед яких були й діячі, що представляли національні меншини, а трохи пізніше — і Віленської Білоруської ради, яка діяла у Вільні під назвою Білоруського народного комітету під часу окупації західної частки Білорусі.
9 березня 1918 року Виконком Ради Всебілоруського з'їзду ухвалив Другу статутну грамоту, що є конституційною. У ній проголошено створення Білоруської Народної Республіки в межах розселення й кількісної переваги білорусів. Законодавчу владу отримує Рада БНР, голова якої представник БСГ Янка Середа. Вона проголошувалася законодавчим органом до скликання Установчого Сейму. Виконавчу владу БНР отримує Народний Секретаріат БНР (Олесь Бурбіс, Ян Сєрада, Язеп Варонка, Василь Захарка, Аркадзь Смолич, Петро Кречевський, Кастусь Єзовитів, Антін Авсяник, Лявон Заяц). Німеччина до створення державних органів БНР не мала жодного стосунку.
25 березня 1918 року, у відповідь на Берестейський мирний договір, більшістю голосів була ухвалена Третя Статутна грамота, у якій Білоруська Народна Республіка проголошувалася незалежною державою, Берестейський мирний договір скасовувався. Офіційною мовою було проголошено білоруську, столицею нової держави — Мінськ. Прапор БНР — біло-червоно-білий стяг.
Більшовики традиційно заявили, що створення БНР — це спроба «буржуазно-поміщицьких кіл» відірвати Білорусь від Радянської Росії, долучити її до Німеччини. Рада БНР звернулася до німецького кайзера з телеграмою, у якій дякувала за визволення Білорусі, просили допомогти в створенні державної незалежності в союзі з Німецької імперією. Німеччина тільки частково визнавала БНР, розпустила її центральні керівні органи. Однак, не перешкоджала її діячам самостійно вирішувати низку культурницьких і освітніх питань.
БНР встановила дипломатичні відносини з Українською Народною Республікою, вела переговори з Києвом про спільні кордони, а також отримувала від УНР міждержавні позички.
Найбільших успіхів уряд БНР досяг у культурному будівництві й розвитку освіти. За короткий час були створені до 350 початкових шкіл, кілька гімназій, Мінський педагогічний інститут, виходило 28 газет, діяло 11 видавництв, видавництво «Освіта» («Адукацыя») активно друкувало підручники для шкіл, готувалося відкриття Білоруського державного університету.
З 1920 року, після буремних подій та спроб відновлення своєї діяльності під час змін ситуації, уряд БНР остаточно перейшов в еміграцію, але продовжив свою національно-визвольну боротьбу.
Отже, 25 березня 1918 року Рада Білоруської Народної Республіки оголосила незалежність — першу спробу створення білоруської держави у 20-му столітті. Реально БНР проіснувала менше року, але її створення вплинуло на рішення більшовиків про оголошення у 1919 році БРСР, а білоруського народу у 1991 році – Республіки Білорусь.
Падіння Російської імперії під час Лютневої революції в 1917 році активізували національно-визвольні рухи поневолених нею народів. Не виключенням була і Білорусь.
Білоруський журналіст, публіцист, блогер, краєзнавець Дмитро Гурневич так сформулював загальноприйняту в сучасному суспільстві традицію вітчизняної державності з часів середньовіччя: «Проголошення незалежності 1918 року було продовженням нашої державності, обірваної у 1795 році, коли Російська імперія остаточно розділила Річ Посполиту, спільну державу поляків, білорусів, литовців».
Початком становлення нової білоруської держави вважаються Всебілоруські народні збори, які були скликані білоруськими громадськими організаціями та окремими діячами. Учасників з’їзду в ніч з 17 на 18 грудня 1917 року розігнали більшовики, які незабаром відступили під натиском німецької армії.
Отже, більшовицька Росія, проводячи традиційну імперіалістичну політику, бачила Білорусь як частину власної держави. Але учасники з’їзду встигли обрати свій Виконком, який розпочав державницьку діяльність.
9 грудня 1917 між Радянською Росією і Німецькою імперією розпочалися мирні перемовини, які були зірвані у зв’язку з позицією Л.Троцького й більшовицького уряду. Німецьке командування віддало своїм військам наказ розпочати 18 лютого 1918 наступ, що різко загострило ситуацію на Західному фронті.
21 лютого 1918 року Виконком Всебілоруського з'їзду звернувся до білоруського народу з Першою статутною грамотою, у якій проголосив себе тимчасовою владою на теренах Білоруси. До відкриття Всебілоруського Установчого з'їзду функції влади покладалися на створений Виконкомом Народний Секретаріат, головою якого став один із лідерів Білоруської соціалістичної громади Язеп Варонка.
Наприкінці лютого 1918 року в Мінську, де знаходився уряд Білоруської Народної Республіки, прийшли війська кайзерівської Німеччини. Вони забрали скарбницю Народного Секретаріату, зірвали з його будинку біло-червоно-білий стяг, вигнали службовців. Провідники БНР були попереджені, що окупаційна влада не допустить у Білорусі серйозної політичної діяльності.
3 березня 1918 року радянська Росія і Четверний союз (Німецька імперія, Австро-Угорська імперія, Болгарське царство і Османська імперія) підписали Берестейський мирний договір. Відповідно договору землі на захід від лінії Двинська — Свенцяни — Пружани, що раніше належали Росії, передавалися Німеччині й Австро-Угорщині, які мали вирішити майбутнє цих земель. Це ще більше активізували незалежницькі від більшовицької Росії течії в лавах білоруського національного руху.
8 березня Рада БНР запросила до свого складу представників російських соціалістичних партій, серед яких були й діячі, що представляли національні меншини, а трохи пізніше — і Віленської Білоруської ради, яка діяла у Вільні під назвою Білоруського народного комітету під часу окупації західної частки Білорусі.
9 березня 1918 року Виконком Ради Всебілоруського з'їзду ухвалив Другу статутну грамоту, що є конституційною. У ній проголошено створення Білоруської Народної Республіки в межах розселення й кількісної переваги білорусів. Законодавчу владу отримує Рада БНР, голова якої представник БСГ Янка Середа. Вона проголошувалася законодавчим органом до скликання Установчого Сейму. Виконавчу владу БНР отримує Народний Секретаріат БНР (Олесь Бурбіс, Ян Сєрада, Язеп Варонка, Василь Захарка, Аркадзь Смолич, Петро Кречевський, Кастусь Єзовитів, Антін Авсяник, Лявон Заяц). Німеччина до створення державних органів БНР не мала жодного стосунку.
25 березня 1918 року, у відповідь на Берестейський мирний договір, більшістю голосів була ухвалена Третя Статутна грамота, у якій Білоруська Народна Республіка проголошувалася незалежною державою, Берестейський мирний договір скасовувався. Офіційною мовою було проголошено білоруську, столицею нової держави — Мінськ. Прапор БНР — біло-червоно-білий стяг.
Більшовики традиційно заявили, що створення БНР — це спроба «буржуазно-поміщицьких кіл» відірвати Білорусь від Радянської Росії, долучити її до Німеччини. Рада БНР звернулася до німецького кайзера з телеграмою, у якій дякувала за визволення Білорусі, просили допомогти в створенні державної незалежності в союзі з Німецької імперією. Німеччина тільки частково визнавала БНР, розпустила її центральні керівні органи. Однак, не перешкоджала її діячам самостійно вирішувати низку культурницьких і освітніх питань.
БНР встановила дипломатичні відносини з Українською Народною Республікою, вела переговори з Києвом про спільні кордони, а також отримувала від УНР міждержавні позички.
Найбільших успіхів уряд БНР досяг у культурному будівництві й розвитку освіти. За короткий час були створені до 350 початкових шкіл, кілька гімназій, Мінський педагогічний інститут, виходило 28 газет, діяло 11 видавництв, видавництво «Освіта» («Адукацыя») активно друкувало підручники для шкіл, готувалося відкриття Білоруського державного університету.
З 1920 року, після буремних подій та спроб відновлення своєї діяльності під час змін ситуації, уряд БНР остаточно перейшов в еміграцію, але продовжив свою національно-визвольну боротьбу.
Отже, 25 березня 1918 року Рада Білоруської Народної Республіки оголосила незалежність — першу спробу створення білоруської держави у 20-му столітті. Реально БНР проіснувала менше року, але її створення вплинуло на рішення більшовиків про оголошення у 1919 році БРСР, а білоруського народу у 1991 році – Республіки Білорусь.
Теґі:
