Кожна дитина любить казки. І не тільки дитина. Навіть дорослі люди з радістю дослухаються до цікавих та добрих вигаданих історій. Особливо перед Новим роком, коли з’являється бажання змінити життя на краще, виникає потреба забути про жорсткий навколишній світ та поринути у казку, яку так проникливо розповідає сивий казкар з добрими очима.

І з кожним новим словом старенького казкаря відступає темрява, сіре життя заповнюється різноманітними барвами і добро завжди перемагає зло.

Та далеко не всі казки несуть щастя в дім. І вигадки деяких казкарів не є казками у гарному розумінні. Бо в них немає світла, лише темрява та страхи, біль та страждання для маленьких та дорослих слухачів. Особливо у тому випадку, коли «пощастило» жити в країні, на чолі якої стоїть такий «казкар», але темний і злий на весь світ.

«Ні слова правди і Нічого крім брехні!» Саме під таким гаслом 23 грудня відбулася чергова велика прес-конференція Володимира Путіна.

У ході майже чотиригодинного спілкування зі «обраними» Кремлем представниками ЗМІ президент, який, судячи з постійного покашлювання, знаходиться не в кращій своїй формі, вперто навіював відверті «казки» власному народу.

За практично чотири години Путін розповів журналістам про підступні США, які «стоять з ракетами на порозі нашого будинку» та Захід, який готує військову операцію в Україні; про Федеральну резервну систему США, якій «доведеться щось робити з інфляцією, яка втричі перевищила цільовий показник» (в РФ – «всього-то в два рази»).

Про те, що Україну «придумав» Ленін (вже після своєї смерті), про зростання реальних доходів населення РФ, низький рівень колективного імунітету у Німеччині та високий у Росії; про відсутність доказів у справі про отруєння Навального…

Завзяту брехню «головного казкаря» все ж таки перебивали деякі журналісти, які (дивно!) хотіли почути відповідь на нецікаві для казкаря запитання. Такі як:
- чому у селах, як і раніше, немає туалетів;
- чому народ біжить із Далекого Сходу. Чому там немає роботи, а ціни на житло, як у Москві;
- чому муніципалітети не в змозі оплачувати тепло за зростанням тарифів (Алтай);
- чому народ лише мріє про нормальні лікарні та дороги (Бурятія, Башкирія);
- чому через 7 років після «повернення на батьківщину» немає нормального стільникового зв'язку (Крим);
- чому пенсіонери чекають на індексацію пенсій, які остаточно знецінила інфляція;
- чому дітей з рідкісними захворюваннями рятують благодійні фонди, а президентові і на думку не спадає, наприклад, «відкоркувати» Фонд національного благополуччя, щоб їм допомогти.

Та казкаря не збити з пантелику такими запитаннями! Путін чітко пояснив, хто винен у всьому: від енергокризи в Дагестані до поганого стільникового зв'язку в Криму, від відтоку людей із Владивостока до відсутності сортирів. Звичайно, це Захід, який «не хоче нашого (та Китаю) розвитку».

На запитання президенту від одного з учасників аналогічної прес-конференції 2020 року, які книги той читає своїм онукам, Путін відповів, що, наприклад, казки Маршака. А потім, пустившись у міркування про дитячу літературу, зауважив: «Казки у нас дуже добрі». Це правда. Казки в Росії дійсно дуже добрі, «забористі»!

Чергова, вже 17 за рахунком «казкова вистава» як завжди була наповнена вигадками та відвертою брехнею від першої особи країни. Та й дивно було б проводити справжню прес-конференцію в країні, де давно все остаточно «намальовано»: від результатів виборів у Думу та декларацій чиновників до інфляції, судових експертиз та статистики з ковіду.

Прес-конференція Володимира Путіна загалом залишила враження заходу, головною метою якого було прагнення Кремля погасити негативні настрої та продемонструвати видимість активної роботи влади Путіна на різних напрямках.

Навряд чи це вдалося. Росія вже «наїлася» брехливих казочок влади, яка, як і раніше, живе у повному відриві від реальності, «під собою не чуючи країни».

Кремлівський Казкар не виправдав надії простих росіян. Тому і залишається «глибинному народу» лише писати листи то Діду Морозу, то канцлеру ФРН, то до президента США з проханням про допомогу в надії на те, що ця «казка» все ж таки матиме щасливий кінець.

Автор: Юрій Федоренко