Сьогодні, 24 травня, останній день коли християни вітаються один з одним словами: «Христос Воскрес – Воістину Воскрес». Після цього вже вітаються традиційно: «Слава Ісусу Христу – Слава навіки Богу».
Саме сьогодні сороковий день після Воскресіння Ісуса Христа і в Православному календарі він згадується як празник Господнього Вознесіння, який в народі ще називають Вшестя, Ушестя або Знесення. Цей Празник відноситься до одного із дванадцяти найважливіших після Великодня християнських свят, який звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Ісуса та для нас.
Христос вознісся на небо на Елеонській горі, яка знаходиться недалеко від Єрусалима. До цієї події Він являвся Своїм учням протягом сорока днів після Воскресіння, та оповідав про Царство Боже та про те, що Йому необхідно було знести Свої муки. У Євангеліях Марка і Луки містяться лише короткі відомості про цю велику подію, якою завершується земне життя Ісуса Христа.
Про це описано в Діях Святих Апостолів. Зустрівшись з Апостолами, Ісус Христос звелів, щоб вони не відходили з Єрусалима, а чекали обітниці Отчої. «Іван бо водою хрестив, — ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів»! Свідками цього дійства були ті ж апостоли – вони дивилися, як Ісус став возноситись угору і хмара забрала його з-перед їхніх очей…
А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі стали при них та й сказали: «Галілейські мужі, — чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!».
Тоді учні повернулись у Єрусалим, де перебували в молитві Матір Божа та жінки-мироносиці. В Євангеліста Марка сказано, що Господь, вознісшись на небо, сів по Божій правиці.

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к. 251), який вичислює християнські празники в 8-ій книзі свого твору «Проти Цельсія». Знавці обряду вважають, що перші три століття цей празник святкували разом з празником Зішестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки «сороковим днем після Пасхи».
В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к. 440) називає його «всенародним празником».
Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Златоуст, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кіпрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм на честь цього празника на місці Христового Вознесіння.
Як зазвичай на кожне свято є свої прикмети. Не оминають вони і Вознесіння. Тож, якщо на Вознесіння хороша погода — в цьому році буде добрий врожай, якщо навпаки — поганий.
В цей день, якщо не було дощу, селяни обходили свої посіви, дивилися чи не сходить їхній врожай. З пустими руками не йшли, а брали «драбинки». Так називали ритуальне печиво, яке має таке ймення, бо простий народ вважав, що цього дня Господь по драбинках сходив на небеса. Ритуальне печиво «драбинки» має певний зв’язок з уявленнями українців про Світове дерево, яке є центром Всесвіту і об’єднує Верхній (небесний), Земний і Нижній (потойбічний) світи. За повір’ями до хліба треба йти з хлібом. Це на щастя.
Також в цей день приймали гостей і влаштовували гуляння. Гості приносили свої гостинці, а ви давали свої.

Тетяна Миколайко, "Чернігів стародавній"