Здобуття Білоруссю державної незалежності в 1991 році
Після завершення Другої світової війни в Білорусі наступні десять років ще тривала підпільно-партизанська національно-визвольна боротьба. Надалі білоруські патріоти вже мирними засобами намагалися протистояти комуністичному тоталітарному режиму, його імперській політиці.
Український та американський історик Роман Шпорлюк у 2000 році дав таку оцінку політиці СРСР у другій половині 1960-х – початку 1980-х років: «У найкоротшому і найточнішому визначенні епоха Брежнєва в історії Білорусі й України була періодом, протягом якого Москва докладала різноманітних, систематичних і координованих зусиль, аби викорінити українську й білоруську мовну, культурну та історичну ідентичність. Масштаб цієї політики був таким, що його навіть важко порівнювати з подібними діями в інших регіонах СРСР. І Білорусь, і Україна були об’єктами найбрутальніших намагань асимілювати ці дві східнослов’янські нації. Українська та білоруська культури викорінювались у різні способи. Одним із методів було знищення україномовної системи освіти, вітчизняних газет і журналів, скасування національних інституцій, політичні чистки. Ці гнітючі сюжети все ще чекають на своїх літописців та істориків».
Із 1985 року в час загострення кризи комуністичному тоталітарному режиму СРСР, яка в історії відома як «політика перебудови», починається новий етап і білоруського національно-демократичного відродження.
У Білорусі чорнобильська трагедія разом із відкриттям масових поховань жертв 1937-1941 pоків у Катині та інших місцях стала одним із двох основних сюжетів білоруського пробудження. Білоруський національний рух, що поступово розвивався останніми роками, переймався проблемами мови, історії, й освіти, до яких додався ще й Чорнобиль.
19 жовтня 1988 року відбулися установчі збори білоруського історично-освітнього товариства «Мартиролог Білорусі» (Мученик Білорусі), засновником якого виступили Спілка письменників, Спілка кінематографістів і редакція газети «Література і мистецтво». На зборах за пропозицією Зенона Позняка був створений оргкомітет Білоруського Народного Фронту «Відродження» і визначена його концепція як громадсько-політичного руху за демократичне реформування суспільства і відродження білоруського народу.
19 лютого 1989 року був організований перший опозицій мітинг, на який був отриманий дозвіл від влади. Мітинг проходив під біло-червоно-білими національними прапорами Білорусі і зібрав більш ніж 40 тисяч осіб. Крім іншого, на мітингу висувалися вимоги скасувати положення Конституції про «керівну роль» комуністичної партії. Членами руху стали такі провідні представники білоруської інтелігенції, як Василь Биков, Михась Дубянецький.
Установчий з’їзд БНФ відбувся 24-25 червня 1989 року у Вільнюсі за участі близько 400 делегатів. На ньому був ухвалений статут, який підкреслював, що діяльність руху буде відбуватися в рамках Конституції БРСР.
З часом маска «підтримки перебудови», як і в Україні, відкидається. Головною метою БНФ проголосили перетворення Білорусі на нормальну незалежну національну європейську демократичну державу, яка входила б до європейських структур. На конференції БНФ 30 червня — 1 липня 1990 pоку у Мінську приймається Декларація про державну незалежність Білорусії, в якій від Верховної Ради вимагається денонсувати Союзний договір 1922р. і не укладати новий. Також висувається вимога «підтвердити незалежність Білорусії згідно з Третьою уставною Грамотою Ради БНР від 25 березня 1918p.».
Декілька членів руху було обрано до Верховної Ради СРСР та БРСР. В парламенті республіки була створена фракція БНФ кількістю 37 чоловік.
27 липня 1990 року, під тиском БНФ, Верховна Рада БРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Рішення про підготовку Декларації було схвалено 18 червня 1990 під впливом Декларації про державний суверенітет РРФСР 12 червня.
У статті 1 цього документу було заявлено: «Білоруська РСР — суверенна держава, яка утвердилася на основі здійснення білоруською нацією її невід'ємного права на самовизначення, державності білоруської мови, верховенства волі народу у визначенні своєї долі. Невід'ємні права Білоруської РСР як суверенної держави реалізуються відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права. Білоруська СРСР охороняє і захищає національну державність білоруського народу. Білоруська РСР має свій герб, прапор та гімн. Будь-які насильницькі дії проти національної державності Білоруської РСР з боку політичних партій, громадських організацій або осіб переслідуються згідно з законом».
19 серпня 1991 року БНФ одразу категорично засудив заколот ДКНС (російською мовою – ГКЧП) у Москві і 20 серпня організував мітинг протесту на площі Леніна (нині Незалежності). Після поразки путчу під тиском Фронту повністю розгублений парламент обрав своїм головою замість Михайла Дементея, який скомпрометував себе підтримкою путчу, вченого-радіофізика, академіка Станіслава Шушкевича.
25 серпня 1991 року у Мінську відбулася позачергова сесія Верховної Ради БРСР, скликана на вимогу депутатів опозиційної фракції Білоруського народного фронту (БНФ). Саме під час цієї сесії ухвалена роком раніше Декларація про державний суверенітет Білорусі отримала статус конституційного закону.
Таким чином, саме 25 серпня 1991 року Верховна Рада Білоруської РСР проголосила незалежність Білорусі.
19 вересня 1991 року під тиском БНФ позачергова сесія Верховної Ради БРСР прийняла рішення змінити назву республіки й іменуватися «Республіка Білорусь» або «Білорусь». Ухвалили також Закони «Про державний прапор РБ» і «Про державний герб РБ». Колишній прапор замінений на біло-червоно-білий, що був символом Білоруської Народної Республіки 1918р. Новим гербом став історичний герб Великого Князівства Литовського «Пагоня».
8 грудня 1991 p. С.Шушкевич від імені Білорусі підписав Біловезькі угоди, згідно з якими припинив існування СРСР і Білорусь стала повністю незалежною державою. 10 грудня 1991р. Верховна Рада Республіки Білорусь ратифікувала Угоду.
Так розпочався етап відновленої державної незалежності в історії Білорусі. Він характеризується надзвичайно гострою та зростаючою боротьбою між прибічниками реальної незалежної, демократичної, європейської держави та адептами авторитарного режиму, зорієнтованого на імперіалістичну та антидемократичну Росію.
P.S. На відміну від України, уряд БНР у вигнанні, офіційно це – Рада БНР, яку зараз очолює Івонка Сурвілла, існує і до цього дня. Білоруський уряд не складав свої повноваження керівництву Республіки Білорусь, на відміну від уряду УНР, чий тодішній керівник Микола Плав’юк передав правонаступництво президенту України Леоніду Кравчуку в 1992 році.
Ще в 2008 році пані І.Сурвілла пояснила позицію Ради БНР таким чином: «Так, не передали [в 1991-1994 роках], бо не було кому передавати тоді, бо парламент Білорусі – Верховний Савєт – був обраний ще за радянського режиму. Це з одного боку. З іншого, не було жодних гарантій незалежності Білорусі. Ми не знали, як довго втримається Білорусь незалежною. Були різні політичні сили в Білорусі, які вели боротьбу як за незалежність, так і проти неї. […] І як тільки буде вільний уряд, вільна Білорусь, як тільки буде демократія в Білорусі, як тільки буде гарантія, що білоруська незалежність невідворотня і що вона залишиться назавжди – ми з великою радістю передамо наш мандат. Але допоки таких гарантій немає, допоки ведуть мову про різні там союзи за участю Білорусі і поки в Білорусі існує диктатура – то, звичайно, такий мандат немає кому передавати».
Ця оцінка в наш час актуальна як ніколи…
Український та американський історик Роман Шпорлюк у 2000 році дав таку оцінку політиці СРСР у другій половині 1960-х – початку 1980-х років: «У найкоротшому і найточнішому визначенні епоха Брежнєва в історії Білорусі й України була періодом, протягом якого Москва докладала різноманітних, систематичних і координованих зусиль, аби викорінити українську й білоруську мовну, культурну та історичну ідентичність. Масштаб цієї політики був таким, що його навіть важко порівнювати з подібними діями в інших регіонах СРСР. І Білорусь, і Україна були об’єктами найбрутальніших намагань асимілювати ці дві східнослов’янські нації. Українська та білоруська культури викорінювались у різні способи. Одним із методів було знищення україномовної системи освіти, вітчизняних газет і журналів, скасування національних інституцій, політичні чистки. Ці гнітючі сюжети все ще чекають на своїх літописців та істориків».
Із 1985 року в час загострення кризи комуністичному тоталітарному режиму СРСР, яка в історії відома як «політика перебудови», починається новий етап і білоруського національно-демократичного відродження.
У Білорусі чорнобильська трагедія разом із відкриттям масових поховань жертв 1937-1941 pоків у Катині та інших місцях стала одним із двох основних сюжетів білоруського пробудження. Білоруський національний рух, що поступово розвивався останніми роками, переймався проблемами мови, історії, й освіти, до яких додався ще й Чорнобиль.
19 жовтня 1988 року відбулися установчі збори білоруського історично-освітнього товариства «Мартиролог Білорусі» (Мученик Білорусі), засновником якого виступили Спілка письменників, Спілка кінематографістів і редакція газети «Література і мистецтво». На зборах за пропозицією Зенона Позняка був створений оргкомітет Білоруського Народного Фронту «Відродження» і визначена його концепція як громадсько-політичного руху за демократичне реформування суспільства і відродження білоруського народу.
19 лютого 1989 року був організований перший опозицій мітинг, на який був отриманий дозвіл від влади. Мітинг проходив під біло-червоно-білими національними прапорами Білорусі і зібрав більш ніж 40 тисяч осіб. Крім іншого, на мітингу висувалися вимоги скасувати положення Конституції про «керівну роль» комуністичної партії. Членами руху стали такі провідні представники білоруської інтелігенції, як Василь Биков, Михась Дубянецький.
Установчий з’їзд БНФ відбувся 24-25 червня 1989 року у Вільнюсі за участі близько 400 делегатів. На ньому був ухвалений статут, який підкреслював, що діяльність руху буде відбуватися в рамках Конституції БРСР.
З часом маска «підтримки перебудови», як і в Україні, відкидається. Головною метою БНФ проголосили перетворення Білорусі на нормальну незалежну національну європейську демократичну державу, яка входила б до європейських структур. На конференції БНФ 30 червня — 1 липня 1990 pоку у Мінську приймається Декларація про державну незалежність Білорусії, в якій від Верховної Ради вимагається денонсувати Союзний договір 1922р. і не укладати новий. Також висувається вимога «підтвердити незалежність Білорусії згідно з Третьою уставною Грамотою Ради БНР від 25 березня 1918p.».
Декілька членів руху було обрано до Верховної Ради СРСР та БРСР. В парламенті республіки була створена фракція БНФ кількістю 37 чоловік.
27 липня 1990 року, під тиском БНФ, Верховна Рада БРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Рішення про підготовку Декларації було схвалено 18 червня 1990 під впливом Декларації про державний суверенітет РРФСР 12 червня.
У статті 1 цього документу було заявлено: «Білоруська РСР — суверенна держава, яка утвердилася на основі здійснення білоруською нацією її невід'ємного права на самовизначення, державності білоруської мови, верховенства волі народу у визначенні своєї долі. Невід'ємні права Білоруської РСР як суверенної держави реалізуються відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права. Білоруська СРСР охороняє і захищає національну державність білоруського народу. Білоруська РСР має свій герб, прапор та гімн. Будь-які насильницькі дії проти національної державності Білоруської РСР з боку політичних партій, громадських організацій або осіб переслідуються згідно з законом».
19 серпня 1991 року БНФ одразу категорично засудив заколот ДКНС (російською мовою – ГКЧП) у Москві і 20 серпня організував мітинг протесту на площі Леніна (нині Незалежності). Після поразки путчу під тиском Фронту повністю розгублений парламент обрав своїм головою замість Михайла Дементея, який скомпрометував себе підтримкою путчу, вченого-радіофізика, академіка Станіслава Шушкевича.
25 серпня 1991 року у Мінську відбулася позачергова сесія Верховної Ради БРСР, скликана на вимогу депутатів опозиційної фракції Білоруського народного фронту (БНФ). Саме під час цієї сесії ухвалена роком раніше Декларація про державний суверенітет Білорусі отримала статус конституційного закону.
Таким чином, саме 25 серпня 1991 року Верховна Рада Білоруської РСР проголосила незалежність Білорусі.
19 вересня 1991 року під тиском БНФ позачергова сесія Верховної Ради БРСР прийняла рішення змінити назву республіки й іменуватися «Республіка Білорусь» або «Білорусь». Ухвалили також Закони «Про державний прапор РБ» і «Про державний герб РБ». Колишній прапор замінений на біло-червоно-білий, що був символом Білоруської Народної Республіки 1918р. Новим гербом став історичний герб Великого Князівства Литовського «Пагоня».
8 грудня 1991 p. С.Шушкевич від імені Білорусі підписав Біловезькі угоди, згідно з якими припинив існування СРСР і Білорусь стала повністю незалежною державою. 10 грудня 1991р. Верховна Рада Республіки Білорусь ратифікувала Угоду.
Так розпочався етап відновленої державної незалежності в історії Білорусі. Він характеризується надзвичайно гострою та зростаючою боротьбою між прибічниками реальної незалежної, демократичної, європейської держави та адептами авторитарного режиму, зорієнтованого на імперіалістичну та антидемократичну Росію.
P.S. На відміну від України, уряд БНР у вигнанні, офіційно це – Рада БНР, яку зараз очолює Івонка Сурвілла, існує і до цього дня. Білоруський уряд не складав свої повноваження керівництву Республіки Білорусь, на відміну від уряду УНР, чий тодішній керівник Микола Плав’юк передав правонаступництво президенту України Леоніду Кравчуку в 1992 році.
Ще в 2008 році пані І.Сурвілла пояснила позицію Ради БНР таким чином: «Так, не передали [в 1991-1994 роках], бо не було кому передавати тоді, бо парламент Білорусі – Верховний Савєт – був обраний ще за радянського режиму. Це з одного боку. З іншого, не було жодних гарантій незалежності Білорусі. Ми не знали, як довго втримається Білорусь незалежною. Були різні політичні сили в Білорусі, які вели боротьбу як за незалежність, так і проти неї. […] І як тільки буде вільний уряд, вільна Білорусь, як тільки буде демократія в Білорусі, як тільки буде гарантія, що білоруська незалежність невідворотня і що вона залишиться назавжди – ми з великою радістю передамо наш мандат. Але допоки таких гарантій немає, допоки ведуть мову про різні там союзи за участю Білорусі і поки в Білорусі існує диктатура – то, звичайно, такий мандат немає кому передавати».
Ця оцінка в наш час актуальна як ніколи…
Теґі:
