Напередодні 361-ї річниці славетної битви під Конотопом ось такі світлини меморіального знаку в селі Нова Басань Бобровицького району Чернігівської області надіслав представник громадськості з проханням дати коментар.
У центрі села з часів існування СРСР — комуністичного тоталітарного режиму знаходиться меморіальний знак, на здається мармуровій дошці якого урочисто (!) написано на символічній грамоті: «Через Нову Басань пролягав шлях російського посольства на Переяслівську Раду 1648—1654».

ЯКУ ПОДІЮ ПРОСЛАВЛЯТЬ У ПУБЛІЧНОМУ ПРОСТОРІ?
Збройна боротьба українського народу проти влади польської шляхти в 1648-1654 роках вилилася в широку визвольну війну під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Тоді і виникла середньовічна українська держава під назвою Військо Запорізьке (Гетьманщина). Вона була спадкоємницею Русі, східноєвропейської держави зі столицею в Києві, що існувала впродовж 9—13 століть, і Галицько-Волинської держави 13—14 століть. Тоді у ролі ТИМЧАСОВИХ військових союзників Хмельницький розглядав Османську імперію, Кримське ханство, Річ Посполиту, Московську державу.

1 жовтня 1653 року Земський собор у Москві вирішив узяти Військо Запорозьке «під високу государеву руку». Для юридичного оформлення цього акту в Україну виїхало московське посольство. Водночас для козаків Переяславська рада ‒ досить буденна подія, адже Національно-визвольна війна тривала з 1648-го до 1657 року. І події січня-березня 1654-го ‒ лише один з епізодів тієї війни. Гетьман Богдан Хмельницький розглядав угоду з Московією, як договір про військово-політичний протекторат. Він реалізовував багатовекторну політику і в 1655 році, вже після Переяславської ради, підписав угоду зі Швецією. Але в Кремлі думали інакше. Захищати інтереси козацтва ніхто не збирався, Москва вирішувала свої проблеми й вела бойові дії проти поляків не тільки на території сучасної України, а й на території сучасної Білорусі. Тож для Московії Переяславська угода – початок поступового захоплення України.

Військовий історик Василь Павлов вказав на долю цього союзу з московитами, озвучивши позицію української історіографії: «Упродовж 1654—1655 років козаки та московити разом воюватимуть проти поляків. Там будуть і гучні перемоги, й нищівні поразки. Остаточно цей союз буде розірваний 1656 року, коли московський князь Олексій Михайлович підпише Віленський мир із Річчю Посполитою без Хмельницького. Козаки вважатимуть себе зрадженими і з цього моменту почнуть самі воювати з поляками і все більше конфліктувати з московитами. Уже після смерті Богдана Хмельницького, при Івані Виговському цей конфлікт виллється в абсолютно відкриту війну».

Інший відомий історик Андрій Бульвінський, який ще наприкінці минулого століття захистив кандидатську дисертацію на тему «Українсько-російська війна 1658—1659 рр.», між іншим зауважив: «Основним протиріччям, яке призвело до українсько-російської війни, на нашу думку, було протиріччя між прагненням української правлячої еліти розбудувати національну державу та бажанням царського престолу бачити українські землі виключно невід'ємною складовою частиною Російської держави».

МЕТА ВСТАНОВЛЕННЯ ЦЬОГО МЕМОРІАЛЬНОГО ЗНАКУ У ЧАСИ СРСР
Меморіальний знак у селі Нова Басань був складовою системної політики СРСР, спрямований на поступову ліквідацію української нації, яку планували зробити часткою т.зв. «радянського народу». Під цією назвою приховувалася саме російська нація. Одним із інструментів обґрунтування поневолення та асиміляції нашого народу північно-східним сусідом стали міфи про «споконвічну єдність наших народів», «прагнення об’єднання наших народів», «українці з росіянами ніколи не воювали» тощо. Саме це й символізує меморіальний знак у центрі українського села…
До речі, всі цивільні та військові історики, і серед них В. Павлов, нагадують: «Українці воювали з росіянами і до, і після Переяславської ради ‒ так само, як з поляками, як з кримськими татарами. Це був стан перманентного миру, що перетікає в перманентну війну».



ЩО ОЗНАЧАЄ ТАКИЙ МЕМОРІАЛЬНИЙ ЗНАК У НАСЕЛЕНОМУ ПУНКТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНЇ?
Будь-які меморіальні знаки в публічному просторі встановлюються на честь найважливіших подій, особистостей, вшанування жертв злочинів і трагедій. Іншими словами, такі публічні знаки — позитивна/негативна ОЦІНКА минулих подій, а не власне історія.

У даному випадку це БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНО означає, що місцева громада та його влада ПИШАЮТЬСЯ цією подією 1654 року. І не мають жодного значення будь-які спроби виправдати прихильність громади до радянського міфу. Адже за якихось сто із гаком років після Переяславської ради буде зруйнована Запорізька Січ, розділена Річ Посполита, ліквідовано Гетьманщину і залишки української автономії, а російські війська окупують Кримський півострів. Тим більше, що вже шостий рік Україна відбиває агресію Російської Федерації – спадкоємниці СРСР, Російської імперії, Московського царства і Московського князівства. Ціна нашої безпеки, свободи і незалежності кров’ю зростає щодня…

Такий символ у публічному просторі в українському селі прямо суперечить одній із головних засад відновлення незалежності України. В «Акті проголошення незалежності України», прийнятою Верховної Радою 24 серпня 1991 року, серед іншого чітко вказано: «продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні».

Що можна порадити місцевій владі, якщо вона дійсно просто не замислювалася щодо цього ганебного явища? Є кілька варіантів розв’язати це питання гідно, демонструючи повагу до власної держави, всіх, хто боровся століттями й бореться в наш час за волю України, всіх її жертв за свободу, а також самих себе як ГРОМАДЯН УКРАЇНИ:
1) перенести цей меморіальний знак до місцевого музею, де він буде яскравим зразком пропаганди поневолювачів України (з відповідним письмовим поясненням);
2) залишити його на місці за умови встановлення поруч із знаком стенду з роз’ясненням цього прикладу імперіалістичної пропаганди.

Сергій БУТКО,
кандидат історичних наук Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті