Якщо ви стежите за новинами, то напевно помітили цікаву тенденцію: останнім часом об’єктами атак стають не лише нафтобази чи військові заводи, а й гігантські склади цивільних маркетплейсів, зокрема Wildberries. На перший погляд це може здатися дивним — навіщо витрачати цінні дрони на склади з одягом, побутовою технікою чи сковорідками?

Але якщо зазирнути за лаштунки цієї системи, стає зрозуміло: перед нами приклад ідеального асиметричного удару.

Анатомія гіганта: Wildberries проти всієї інфраструктури РФ

Щоб усвідомити колосальний масштаб цієї мережі, достатньо подивитися на порівняльні цифри проникнення в російську інфраструктуру:

• Wildberries: 95 000 пунктів видачі товарів (ПВТ)

• Пошта Росії: 38 000 відділень

• Мережевий ритейл (усі продуктові та побутові магазини): ≈ 100 000 магазинів

• Банківська система (усі банки країни разом): ≈ 22 000 відділень

Подивіться на цей контраст: 95 000 пунктів видачі Wildberries проти 38 000 відділений «Пошти Росії» та всього 22 000 банківських філій по всій країні! Фактично WB створив мережу, яка у 2,5 рази більша за головну державну пошту і в 4 рази більша за увесь банківський сектор разом узятий. За охопленням з ними може змагатися хіба що весь продуктовий ритейл країни (близько 100 000 магазинів).

Ілюзія децентралізації: 95 тисяч точок, які нічого не вирішують

Російський Wildberries побудований за дуже хитрою та зручною для власників схемою. По всій країні працює близько 95 тисяч пунктів видачі. Це ті самі дрібні точки в сусідньому будинку чи на розі вулиці.

Проте сам маркетплейс практично не витрачає власних грошей на їхнє утримання. Це приватний бізнес дрібних підприємців. Люди орендують приміщення, роблять ремонт під брендом WB, наймають працівників і беруть усі ризики на себе. Для компанії це виглядає як ідеальна, майже безсмертна мережа: навіть якщо закриється сотня таких точок, самій системі байдуже, бо центральний офіс не несе капітальних витрат.

Але у цієї медалі є зворотний, надзвичайно вразливий бік.

Голка в яйці: принцип «вузького горлечка»

Усі ці 95 тисяч дрібних капілярів живляться від кількох десятків великих «сердець» — гігантських розподільчих центрів (суперхабів). Це величезні комплекси площею з кілька футбольних полів, де цілодобово сортуються мільйони товарів.

І ось тут криється головна диспропорція:

• Пунктів видачі (останнє мікроволокно): 95 000

• Логістичних хабів (критичні вузли): менше 100

Щоб вивести з ладу мережу, не потрібно шукати кожний дрібний магазин. Влучання в один такий суперхаб миттєво паралізує торгівлю в цілому регіоні. Товари просто перестають рухатися. Дрібні точки видачі залишаються порожніми, але їхні власники продовжують платити оренду та зарплати, потрапляючи у пастку.

Подвійне дно: чому це більше не просто «цивільний бізнес»

Під час війни великий ритейл у Росії давно перестав бути суто цивільною історією.

Через маркетплейси йде величезний потік товарів так званого «подвійного призначення». Дрібні постачальники та волонтери масово закуповують через WB формений одяг, тактичне спорядження, засоби зв’язку, компоненти для електроніки та запчастини для дронів. Великий цивільний склад стає зручною ширмою, де серед тисяч побутових коробів можна заховати будь-що.

Ефект доміно: від згорілого складу до банківської кризи

Найцікавіше починається тоді, коли вогонь згасає, а рахунки залишаються.

1. Удар по підприємцях. На складах горить товар тисяч дрібних продавців. Багато з них закупляли його в кредит. Маркетплейс затримує виплати або відмовляється компенсувати збитки в повному обсязі. Підприємці банкрутують і масово закривають свої ПВТ.

2. Пастка для банківського сектору (ВТБ). Будівництво складів, автопарки та розширення мережі фінансуються велетенськими кредитами від державних банків (зокрема ВТБ, який виступає головним фінансовим партнером та гарантом). Коли склад знищено, а страхові компанії відмовляються платити через «воєнні ризики», банк залишається з мільярдними боргами, які нічим повернути.

3. Психологічний перелом. Для пересічного росіянина Wildberries був символом того, що «все працює як раніше». Коли зникає можливість просто замовити річ і забрати її біля дому, відчуття удару по звичному комфорту стає дуже реальним.

Знищення ключових логістичних вузлів запускає повільну, але незворотну ланцюгову реакцію. Збудувати новий хаб такого рівня зараз у Росії майже неможливо: немає західного обладнання для автоматичного сортування, матеріали подорожчали, а кредити під астрономічні відсоткові ставки стали неподйомними.

Те, що здавалося гнучкою та потужною торговою мережею на 95000 точок, виявилося кришталевим замком, який тримається на кількох десятках опор. І коли ці опори руйнуються, падає вся система — від великого банку ВТБ до дрібного продавця у найвіддаленішому містечку.

Олександр Майшев,
Національна спілка журналістів України,
"Європейська Україна"