реклама партнерів:
Головна » Європейська інтеґрація » Досвід пошуку політичними партіями держав останніх двох хвиль розширення НАТО консенсусу щодо політики по відношенню до Альянсу

Досвід пошуку політичними партіями держав останніх двох хвиль розширення НАТО консенсусу щодо політики по відношенню до Альянсу



Автор: Черняков
Коментарі: 0
Переглядів: 3104
Європейська інтеґрація


Досвід пошуку політичними партіями держав останніх двох хвиль розширення НАТО консенсусу щодо політики по відношенню до Альянсу

ПОЛЬЩА

Практично всі політичні сили Польщі з самого початку розглядали Північноатлантичний Альянс як систему колективної оборони та важливий форум трансатлантичного діалогу.

Тому практично всі парламентські фракції Сейму третього скликання у 1999 р. висловили підтримку вступу Польщі в Північноатлантичний Альянс.

УГОРЩИНА

В угорському суспільстві вступ країни до НАТО мав достатню та постійну підтримку як серед населення, так і серед провідних політичних сил.

З огляду на те, що Угорщина є парламентською республікою, рушійною силою приведення Угорщини до НАТО стала діяльність політичних партій, які увійшли до Державних Зборів Угорщини після виборів 1994 року, а також тих з них, які сформували Уряд, під час діяльності якого власне і було вирішено питання вступу УР до НАТО.

За результатами голосування 29.05.1994 року перемогу здобула Угорська соціалістична партія (УСП), яка на підставі коаліційної угоди з Союзом вільних демократів (СВД) сформувала Уряд, главою якого став Дюла Горн (УСП). Кількість мандатів у Державних Зборах (усього 386) розподілилася у парламентському циклі 1994-1998 років наступним чином: УСП – 209, СВД – 69, Угорський демократичний форум (УДФ – правоцентриська партія) – 38, Незалежна партія дрібних господарів (НПДГ – представниця інтересів аграріїв Угорщини) – 26, Християнсько-демократична народна партія (ХДНП) – 22, Союз молодих демократів (СМД, ліберально-центриська партія) – 20, Союз аграріїв – 1, спільний представник СА, СВД та СМД – 1.

Вступ Угорщини в НАТО підтримували як партії урядової коаліції, так і парламентська опозиція, в тому числі партії, що реально представляли інтереси селянства країни, а саме НПДГ та УДФ.

Про таку підтримку свідчить той факт, що практично одноголосно було прийнято Політичну декларацію Державних Зборів Угорщини, у якій парламент вітав рішення Мадридського саміту НАТО 8 липня 1997 року про розширення Альянсу за рахунок Угорщини, Чехії та Польщі [1].

Стосовно партій, які не увійшли у парламент, то Угорська соціал-демократична партія та Угорська партія справедливості та життя підтримували членство УР в Альянсі. Проти вступу до НАТО на час набуття членства виступала лише Робітнича партія Угорщини. Негативна оцінка Робітничої партії вступу УР до НАТО залишилася такою і після 1999 року, проте з часом її демонстрування втратило будь-який політичний сенс (жодного разу Робітнича партія Угорщини не потрапляла до парламенту і вважається аутсайдером політичного життя країни).

Угорська соціалістична робітнича партія, яка здійснювала керівництво країною до 1989 року, була розпущена. Багато її членів, які поділяли цінності нового суспільного устрою, увійшло до лав створеної в тому ж 1989 році УСП, яка традиційно активно проводила курс на здобуття Угорщиною членства в НАТО. Комуністичні ідеї на сьогодні сповідує тільки Робітнича партія УР.

Позитивна позиція більшості партій Угорщини щодо членства країни в НАТО не змінилися і після вступу країни до Альянсу.

Однозначно підтримував євроатлантичну інтеграцію Угорщини її Президент Арпад Гьонц. Він заявив про це, відкриваючи міжнародну конференцію «Регіональне співробітництво та процес європейської інтеграції: досвід країн Центральної та Північної Європи», яка відбулась в Будапешті 10-11 березня 1996 року: «Hungary’s historical experience and geographical position, the responsibility we feel for safeguarding our independence and sovereignty, the requirements of modernization in Hungary and future of the new generation all argue in favor of our joining the Euro-Atlantic integration» [2]. Думка Президента УР є свідченням стійкого консенсусу щодо вступу до НАТО в угорському суспільстві та серед більшості політичних партій.

Позиція угорських партій щодо вступу до НАТО знайшла своє відображення під час проведення всеугорського референдуму щодо членства УР в Альянсі, який відбувся 16 листопада 1997 року. На той час кількість громадян, які мали право голосу дорівнювала 8 059 039 осіб. У голосуванні взяли участь 3 млн. 968 тис. 668 осіб, або 49, 24% від загальної кількості виборців.

„За” вступ Угорщини до НАТО проголосувало 85% з числа тих громадян, які взяли участь у референдумі. „Проти” – 15 %.

Таким чином, вступ УР до Альянсу підтримало 41,5% угорських громадян, які мали право голосу.

Свою негативну позицію щодо цього заявило 7% угорців [3].

Згадане співвідношення дає підстави заявити про достатньо високий рівень суспільної підтримки членства Угорщини в НАТО.

ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА

Програмні документи провідних політичних партій Чеської Республіки - як тих, що нині входять до урядової коаліції (Чеська соціал-демократична партія (ЧСДП), Християнсько-демократична унія – Чехословацька народна партія (ХДУ – ЧНП), Унія свободи – Демократична унія (УС – ДЕУ), так і опозиційної сьогодні Громадянської демократичної партії (ГДП) в період приєднання країни до євроатлантичних структур містили положення, спрямовані на інтеграцію з НАТО.

Комуністична партія Чехії та Моравії (КПЧМ), яка є впливовим суб’єктом політичного життя і користується підтримкою значної частини населення країни, традиційно дотримувалась і продовжує висловлювати негативну оцінку членства ЧР в НАТО.

Головними аргументами, які використовувались у процесі досягнення суспільної згоди щодо членства в НАТО, були такими:

- членство в Альянсі принципово змінить місце ЧР у системі європейської та євроатлантичної безпеки через демократичний механізм прийняття рішень в рамках НАТО. Чехія разом з провідними європейськими державами та США стане причетною до формування світової політики безпеки;

- Чехія отримає найвищі гарантії мирного розвитку, порівняно з тими, які країна мала до вступу до НАТО;

- суттєво поліпшиться рівень та активність двосторонніх відносин ЧР з іншими державами;

- збройні сили ЧР отримають нові стимули до подальшого якісного розвитку, оборонна промисловість країни одержить можливість брати участь у спільних комерційних проектах НАТО.

СЛОВАЧЧИНА

Загальна картина ставлення політичних сил Словаччини до членства в НАТО виглядає наступним чином:

Словацький демократичний християнський союз (СДХС), виступаючи провідною партією сучасної владної коаліції, по суті був та залишається головним “двигуном” євроатлантичної інтеграції Словаччини. До лав СДХС належать три основних функціонери, які рухають цей процес – Прем’єр-міністр М.Дзурінда, Міністр закордонних справ СР Е.Кукан та Міністр оборони Ю.Лішка. Взагалі СДХС вважав вступ Словаччини до НАТО “виправленням історичної помилки”, а сучасну діяльність СР в НАТО оцінює як один з основних пріоритетів зовнішньої політики Словаччини, який є гарантією її економічної стабільності та має прискорити модернізацію цієї країни. При цьому СДХС виступає за якомога активнішу роль СР у функціонуванні колективної системи безпеки в рамках НАТО, а принцип колективної оборони в рамках цієї організації вважає за найбільш ефективний спосіб забезпечення безпеки Словаччини.

Християнсько-демократичний рух (ХДР), який також належить до складу сучасної владної коаліції СР, підтримував вступ Словаччини до НАТО та позитивно оцінює сучасний стан членства СР в цій організації. Водночас ХДР центр активності у відносинах Словаччина-НАТО переносить на Північноатлантичний Альянс, покладаючи на нього відповідальність за забезпечення безпеки в євроатлантичному просторі взагалі та зовнішньої безпеки Словаччини. Позиція ХДР щодо НАТО відштовхується від спроможності Альянсу захистити основні християнсько-демократичні цінності – людську гідність, свободу, верховенство закону тощо. ХДР ще напередодні вступу Словаччини до НАТО виступав за розвиток партнерських стратегічних відносин цієї організації з Україною та Росією.

Партія угорської коаліції (ПУК), як ще один член словацької коаліції, однозначно підтримувала вступ СР до Альянсу, й на сьогодні однозначно позитивно ставиться до діяльності Словаччини в рамках цієї організації, вважаючи її єдиною гарантією безпеки та економічного розвитку СР. ПУК, по суті будучи феноменом словацької політичної арени (оскільки ця партія перш за все захищає інтереси багато чисельного угорського населення Словаччини та має досить тісні відносини з Угорщиною), виступає за якомога ширшу співпрацю в рамках НАТО країн-членів Вишеградської групи – Словаччини, Чехії, Угорщини та Польщі.

Альянс нового громадянина (АНГ), останній представник словацької владної коаліції, також повністю позитивно ставився до вступу СР в НАТО, а на сьогодні підтримує активність Словаччини в рамках цієї організації. Загалом Північноатлантичний Альянс вважається партією АНГ основоположним гарантом національної безпеки Словаччини. АНГ виступає за інтенсифікацію відносин Словаччини з Україною, в тому числі – у сфері передачі словацького досвіду щодо вступу до НАТО.

“Смер”(“Напрямок”), провідна опозиційна партія соціал-демократичного спрямування, однозначно підтримала вступ Словаччини до НАТО, але сучасний стан членства СР в цій організації вважає як такий, що повністю не використовує свій потенціал, в чому “Смер” звинувачує коаліцію на чолі з СДХС. Водночас гарантією активізації діяльності Словаччини в НАТО, а також наповнення спільної закордонної, безпекової та оборонної політики СР в рамках структур Альянсу “Смер” бачить у своєму приході до влади за результатами парламентських виборів 2006 р. “Смер” підтримує інтенсифікацію відносин Словаччини з Україною у всіх сферах спільного інтересу, в тому числі – у сфері євроатлантичної безпеки.

Рух за демократичну Словаччину (РЗДС) тривалий час (починаючи з 1998р.) знаходиться в опозиції до влади, а політика цієї партії при владі в середині 1990-х років вважається на сьогодні в Словаччині як така, що призвела до міжнародної ізоляції СР та суттєво зупинила європейську та євроатлантичну інтеграцію Словаччини. З огляду на це, з метою ліквідації іміджу партії як регресивної політичної сили СР, РЗДС активно та однозначно підтримав вступ Словаччини до НАТО. Водночас РЗДС, будучи опозиційною партією, вдається до періодичної критики сучасної політики СР в рамках НАТО, звинувачуючи владну коаліцію у “про-американізмі” та орієнтації на США. РЗДС виступає за активізацію відносин у сфері безпеки та оборони Словаччини як члена НАТО з Україною, що має слугувати зростанню рівня безпеки у всьому регіоні ЦСЄ.

Комуністична партія Словаччини (КПС) як радикальна опозиційна партія вступ Словаччини до НАТО не підтримала, вважаючи цю структуру “агресивним військовим пактом”. Напередодні вступу СР до НАТО КПС активно підтримувала ідею проведення загальнонаціонального референдуму щодо з’ясування ставлення словацького населення до цього процесу та проводила агітаційну кампанію, спрямовану проти вступу Словаччини до Альянсу. На сьогодні забезпечення безпеки Словаччини комуністи на пов’язують з членством цієї країни в НАТО.

Словацька національна партія (СНП) поставилася нейтрально до вступу Словаччини в НАТО, відзначаючи, що не бачить аргументів та об’єктивних причин цього вступу. Водночас напередодні вступу саме СНП відкрила широку суспільну дискусію щодо доцільності вступу Словаччини в НАТО, яка врешті решт для цієї партії завершилася її згодою на вступ “за певних умов”. Сьогодні СНП у своєму ставленні до членства СР в НАТО відштовхується від позиції “якщо це членство є добрим для пересічного словацького громадянина, воно є добрим й для Словацької національної партії”.

“Вільний форум” (ВФ) в цілому підтримав вступ Словаччини до НАТО, але на сьогодні позиція цієї партія є близькою до позиції “Смеру” та проявляється в тому, що ВФ також вважає потенціал членства СР в НАТО таким, що не використовується на повну потужність з точки зору словацьких національних інтересів.

РЕСПУБЛІКА СЛОВЕНІЯ

З самого початку підготовки до вступу в НАТО (перша половина 90 років) представники політичної еліти, партій та об’єднань досягли політичного консенсусу та проголосили вступ до НАТО та ЄС стратегічної метою країни. Програми всіх партій, виступи їхніх лідерів містили заяви про підтримку цього курсу.

Подібна консолідація всіх політичних сил навколо цього питання сприяла тому, що більшість населення на референдумі щодо вступу в НАТО (23.03.2003) підтримала приєднання до блоку (взяло участь 60,2% населення, позитивну відповідь дали 66,02% (повідомлення Республіканської виборчої комісії від 23.03.2003).

Сьогодні в суспільстві також зберігається в цілому позитивне відношення до НАТО. Так згідно соціологічного опитування “Politbarometr 4/2005”, яке регулярно проводить Центр вивчення громадської думки, 25% опитуваних в квітні 2005 року довіряло НАТО. Рівень довіри (по 5-бальній оціночній шкалі) в 2005 році поступово збільшується: лютий – 2,88, березень-квітень – 2,98 [4].

РУМУНІЯ

В положеннях Стратегії національної безпеки Румунії зазначено, що НАТО та ЄС є єдиними міжнародними структурами, які “спроможні гарантувати незалежність та суверенітет, сприяти економічному, політичному та соціальному розвитку, який є притаманним демократичним країнам”. Виконання критеріїв вступу до цих організацій було зараховано до фундаментальних національних інтересів країни.

З проголошенням офіційним Бухарестом курсу на інтеграцію до НАТО, фактично, усі провідні політичні партії, більшість громадських організацій та ЗМІ одностайно підтримали цей зовнішньополітичний пріоритет держави.

За відсутності у румунському політичному полі партій з комуністичною чи комуністично-соціалістичною доктринальною орієнтацією, більшість румунських політичних формувань, включно й соціал-демократична та християнсько-демократична селянська партія (остання перейменована у народну християнсько-демократичну партію) внесли до своїх програмових документів питання підтримки та просування процесу приєднання Румунії до НАТО.

3 листопада 1993 року, 14 румунських політичних партій підписали Протокол про створення „Національної Консультативної Ради з питань євроатлантичної інтеграції”. У 2002 році румунський уряд та лідери парламентських партій уклали Декларацію про підтримку зусиль щодо інтеграції країни в НАТО, а король Міхай, румунський патріарх Теоктист та Президент І.Ілієску підписали Звернення до усіх румунів світу з проханням “підтримати батьківщину у час великих змін” [5].

Приєднання Румунії до євроатлантичного простору сприймалося більшістю населення як визначальний засіб для ефективного впровадження демократичних перетворень та соціально-економічних реформ, які мали б забезпечити формування в Румунії засад демократичного громадянського суспільства та ринкової економіки, сприяти просуванню наступних зовнішньополітичних цілей – інтеграції до Європейського Союзу та зростанню регіонального авторитету Бухареста.

У пропагандистській кампанії, яка велася впродовж більше десяти років, особливо наголошувалося на політичних, безпекових, інвестиційних, іміджевих перевагах, які отримає Румунія від вступу до Альянсу. Румунські мас-медіа уникали публікування негативних матеріалів на тему євроатлантичної інтеграції. Особливого обговорення набула тема про необхідність повернення країни на своє „природне місце у лоні західної цивілізації” шляхом її виходу з під „ялтинської парасольки”, „нічийної сірої зони”, яка могла б, за певних обставин, знову перейти під контроль Москви - „історичного кривдника” румунської держави.

Таким чином, послідовне та наполегливе використання зазначених вище аргументів у публічних виступах урядовців та політиків, аналітичних матеріалах політичних оглядачів та інших формах впливу на громадську думку призвело до формування у більшості населення сталого переконання щодо життєвої необхідності вступу країни до НАТО. Численні соціологічні опитування постійно фіксували не менше 80% респондентів, які виступали за вступ країни до НАТО.

БОЛГАРІЯ

Переважна більшість впливових політичних сил РБ лівого, правого та центристського політичного спрямування з самого початку були схильні ототожнювати членство Болгарії в НАТО із забезпеченням економічної стабільності та передбачуваності країни, а також в якості першого кроку РБ до ЄС.

18 березня 2004р. відбулося засідання парламенту РБ щодо ратифікації протоколу про приєднання Болгарії до НАТО. В урочистому засіданні парламенту взяли участь майже всі народні обранці – 230 осіб (загальна чисельність Народних Зборів РБ - 240), Президент РБ та Голова уряду РБ.

«За» приєднання Болгарії до НАТО проголосувало 226 народних депутатів і лише 4 - «проти». В контексті голосування по згаданому питанню представники політичного керівництва РБ зауважили послідовність роботи всіх попередніх урядів і президентів та про політичну зрілість країни і громадського суспільства в цілому. Окремо було наголошено на тому що, для Болгарії членство в НАТО є запорукою економічної послідовності та зоною стабільності на Балканах.

Президент РБ Г.Пирванов підписав відповідний указ про набуття чинності закону про вступ РБ до НАТО прямо в приміщенні парламенту, цим самим продемонструвавши спільну політичну волю всіх партійних формацій.

Незважаючи на попередню критику вступу Болгарії в НАТО з боку представників болгарської соціалістичної партії (спадкоємиця Болгарської комуністичної партії), ця партія одностайно підтримала рішення щодо приєднання до альянсу. Керівник БСП С.Станішев зазначив, що в країні має бути єдина загальнонаціональна політика і всі політичні формації країни мають певним чином її дотримуватися і запроваджувати на майбутнє.

ЕСТОНСЬКА РЕСПУБЛІКА

Сусідство з Росією було основним чинником, який в Естонії вважається головною рушійною силою інтеграції країни до Альянсу. Свою роль також відіграла заборона діяльності комуністичної партії. Соціалістичної партії у класичному вигляді також не існувало, а соціал-демократи, лідером яких доволі тривалий час до обрання до Європарламенту був відомий політик Тоомас-Хендрік Ільвес, були і залишаються активними пропагандистами членства країни у Північноатлантичному Альянсі.

Членство країни в НАТО забезпечило Естонії такі гарантії безпеки, які країна не мала ніколи у своїй історії. Уперше з часу відновлення незалежності, завдячуючи партнерам Естонії, стало можливим здійснення контролю за її повітряним простором. Із затвердженням нової концепції безпеки, стратегії військової оборони та плану розвитку Сил оборони, було удосконалено базові принципи забезпечення безпеки країни та здійснення оборонної політики, визначені задачі на майбутнє. Стала можливою участь Сил оборони Естонії у миротворчої діяльності, поява на міжнародній арені Естонської Республіки у якості учасника вирішення кризових ситуацій та питань світового порядку.

Сили оборони Естонії, які вдалося створити за десять років просування до членства в НАТО, є мобільними, озброєними та дієвими. Найнижча зарплатня у солдатів – близько 400 доларів США, усі офіцери говорять англійською. Естонії вдалося створити абсолютно нові війська, які зовсім не схожі на стару радянську армію. Навіть ті офіцери, які отримали військові звання за часів Союзу і повернулися служити до рідної країни, змушені були пройти переатестацію.

ЛИТОВСЬКА РЕСПУБЛІКА

Майже весь політичний спектр Литви підтримував вступ країни в НАТО, включаючи екс-комуністів. Це було підкреслено в угодах політичних партій щодо національної оборонної політики.

У травні 2001 р. представлені в парламенті країни політичні партії підписали угоду щодо оборонної політики Литви. Ця угода передбачала, що Литва прагне набути повноправного членства в НАТО, а довготермінову і стабільну безпеки країни може гарантувати лише участь у колективній оборонній системі НАТО. Політичні парті зобов’язалися створити ефективну правову базу для реалізації міжнародних договорів НАТО і забезпечити процес інтеграції відповідним фінансуванням з державного бюджету. Угоду підписали Союз центру, Союз нових націоналістів та політичних в’язнів, Виборча акція поляків Литви, Литовський ліберальний союз, литовські християн-демократи, Соціал-демократична партія Литви (колишні комуністи), Сучасна християн-демократична партія, Партія Нової демократії, Новий союз (соціал-ліберали), Союз Батьківщина (литовські консерватори), Литовський Союз політичних в’язнів і депортованих.

Лише деякі маленькі угруповання залишалися противниками членства. Вони включали лідерів організації національних меншин, Союзу росіян і окремих екстремістських націоналістів. Ці угруповання воліли бачити Литву нейтральною державою, оскільки їх головне занепокоєння полягало у тому, що вступ в НАТО може погіршити контакти з Росією.

Між різними гілками влади країни існувала абсолютна політична згода щодо вступу Литви до НАТО.

У співробітництві з неурядовими організаціями і ЗМІ уряд регулярно інформував литовську громадськість про політику НАТО, переваги членства Литви та майбутні обов’язки держави як члена Альянсу. Це забезпечило широку суспільну підтримку процесу інтеграції.

Опитування громадськості у лютому 2002 р. показало, що 21,1 відсоток литовського населення виражав заперечення вступу НАТО, основною причиною такого ставлення було занепокоєння щодо збільшення витрат на оборону. Опитування показали, що підтримка приєднання до НАТО стійко зростала, у той час як кількість невизначених зменшувалася. У 1999 р. суспільна підтримка становила 36%, у 2000 р. – 49%, а у 2002 р. вона досягла 75%. Переважна більшість населення сприймала НАТО як організацію, що зміцнює безпеку і надійний інвестиційний клімат.

[1] Political Declaration issued by the National Assembly of the Republic of Hungary at its plenary session on July 15, 1997 on the decision of the summit meeting of the North Atlantic Treaty Organisation held in Madrid on July 8, 1997: Hungary and NATO – a new all emerging. Published by Hungarian Foreign Ministry, 1998.

[2] Regional cooperation and the European integration process: Nordic and Central European experiences. Hungarian Institute of International Affairs. Budapest, 1996 11-12 pp.

[3] Дані щодо результатів референдуму англійською мовою розміщені на сайті Центральної виборчої комісії Угорщини: http://www.valasztas.hu/nep97/hm01_en.htm

[4] “Politbarometr 4/2005”, стор.15

[5] Джерело: „România – NATO, Editura Academiei de Înalte Studii Militare, Bucureşti, 2002





QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.




Коментарі

avatar

Останні новини

21:50
27-Січ-2021
Пам’ять жертв Голокосту вшанували в Чернігові
27 січня традиційно в урочищі Березовий Рів у Чернігові, біля пам’ятника жертвам Голо
13:49
27-Січ-2021
Слуги народу пропонують дозволити українцям мати подвійне громадянство
Народні депутати України пропонують внести зміни до українського законодавства, які д
21:55
26-Січ-2021
Донбас: російські окупанти поранили українського військового, його стан важкий
26 січня близько 19.00 внаслідок обстрілу бойовиками отримав поранення один військов
18:57
25-Січ-2021
Україна у Парламентській асамблеї Ради Європи оскаржила повноваження російської делегації
Постійна делегація України у Парламентській асамблеї Ради Європи оскаржила повноважен
11:46
24-Січ-2021
Кремль віддає контроль над підприємствами окупованого Донбасу Медведчуку
За даними Східної правозахисної групи, на окупованому Росією Донбасі на даний момент
00:30
24-Січ-2021
23 січня – 130 років із дня народження Павла Тичини. Маловідомі факти про поета
1891, 23 січня в селі Піски на Чернігівщині в родині сільського псаломщика та вчителя
19:58
23-Січ-2021
Виставку «Українська революція 1917-1921: регіональний вимір» у Чернігові презентували на день Соборності
22 січня, в день, коли Чернігівщина разом з усією країною святкувала дві визначальні
22:15
22-Січ-2021
У Чернігові в день Соборності вшанували пам’ять борців за волю і захисників України минулого й сучасності
22 січня у Чернігові влада і громадськість відзначили День Соборності України. Саме в
11:05
21-Січ-2021
Протидія корупції на митниці як складова державної безпеки та запорука прозорості наповнення бюджету
Якщо ви думаєте, що країна котиться у прірву, всі крадуть і обманюють, процвітає кору
18:07
19-Січ-2021
Санкції США: німецька компанія вийшла з проєкту російського газопроводу
Концерн Bilfinger SE вийшов з будівництва "Північного потоку-2", ставши першою німець
Усі новини


реклама партнерів: