|
Проект «Вірші Сергія і Тетяни Дзюби 50 мовами світу»
|
|
| Майшев |
Дата: Неділя, 30-Вер-2012, 11:45 | Повідомлення # 1 |
Admin
Група: Адміністрація
Постів: 26
Репутація: 100
Статус: Offline |
Міжнародним літературним проектом «Вірші Сергія і Тетяни Дзюби 50 мовами світу» зацікавилася письменниця і перекладач зі США Люба Ґавур.
Відомий фахівець переклала велику добірку талановитого чернігівського подружжя англійською. Цю роботу вже високо оцінив канадський літературознавець, письменник, доктор філології, професор Йоркського університету (Торонто) Марко-Роберт Стех. Раніше іншу добірку поезій Сергія і Тетяни дуже вдало переклав англійською знаний письменник, літературний критик, мистецтвознавець, співзасновник легендарної Нью-Йоркської групи, лауреат міжнародних літературних премій Богдан Бойчук (США).
Отже, резонансний проект за участю багатьох відомих письменників, перекладачів, науковців та журналістів з усього світу успішно продовжується!
Пропонуємо до Вашої уваги вірші українських поетів Сергія і Тетяни Дзюби: англійською – в чудовому перекладі Люби Ґавур, а також мовою оригіналу.
Англійською переклала Люба Ґавур
Serhii Dziuba
A little verse about the miraculous palms of the petite finch
Tetianka
I will come to you from out of poetry,
between palms I will warm the soul
all else the snows shall finish writing
Now no one can disturb a word.
If only the gentle fingers would recognize –
so balsamic, so Ukrainian
Let it be, this tale with the sad finale –
even so, still she is as though a child.
Let the frosts be filled with envy
and the new year awaits beyond the fence
in a sweet earthly swoon
suddenly it is your heart I'll meet.
KISSES
(Triptych)
I
Kisses, like morning light
scamper across your
face,
not oriented
after the sun,
though with their gentle
elusiveness
they resemble
tiny sun
bunnies.
Unfathomably transparent,
they crave to
grasp,
all of you;
yet breathless
from tenderness,
they perform a warm
comedic dance
inside your healing
palms.
Not reaching the unattainable!
II
A kiss – hope
carries the scent of time,
your braids
and ardent mouth.
It aches of seventh heaven
and the emeralds
of your thoughts.
Curbing the fervor
in a whisper,
falling to his knees
before the fortress of your
non-love (?)
And envies Galactica:
her celestial stars
slumber as elves
having discovered the eternity
of Supernovas...
III
Kisses-poets –
the greatest utopians:
each believes himself
the chief and true one
for You.
But their rhymes
rhythms
and colorings
cannot mirror
your eyes.
And when at the edge
of your smile
God appears, –
Kisses-poets –
who believe in God,
passionately, create
Harmony in nirvana.
... So
is born
the mystery
of Life.
* * *
Once I twice
entered into one and the same river,
in order to forever dissolve in her body.
And then, saturated with the Cosmos,
upon a fragile, ruby planet
I saw my childhood –
A dark-haired little boy,
who clasped my dreams
tightly to his breast.
“I've returned! Take me back!”
my mouth wanted to scream
but only stirred in dull muteness
and cursed in betrayal.
“You have a crumpled smile
and unbearably mature
eyes.
Our planets
are thinking about different orbits,
I don't want to be with you!”
resounded my childhood,
seating itself at my back
and I lost the river,
which I had twice entered...
… Leaving behind simple
trampled-upon
visions.
Yet it is very rarely that
I am awakened by greetings
from the ruby planet...
* * *
The heavenly sky has come to the pines.
Dreamy, to the lovers...
to bestow blessings.
People have seized the sky
and scraped out its dreams
and then made a hammock
And crucified it – between pines.
Ballad of a flower
I craved murkiness,
desertion,
the desert.
And was a familiar animal
of despair and weariness.
I lay beneath three quilts
a shriveled, startled
creature.
And it was not a paradox –
I was freezing.
And going mad, like a hundred
poets,
and could not manage
to extract even one thought
And called out to Jesus for help
And clenched in cupped hands
a feeble heart.
You became alarmed.
And awoke as a large
flaming Flower
in order to come to me
and unfold in petals.
I wanted warmth,
beauty,
dreams that come true.
And this was no paradox –
we drifted to sleep...
Twin doubles
I saw us both – she was similar to you,
And supposedly myself, only in ten years.
As though someone had conjured, or is now conjuring,
So that our doubles are appearing here on earth.
Their paths were intersected by a black cat.
Yet how did it come to traverse a beach?
And that woman – she was bronzed and ripened so!
I saw: he loved – her, and not another.
He had, it seemed more grayness.
And pain – in the eyes, and age – in his gait.
Perhaps, he also in the night devoted poems to her:
Nor could he betray her, nor lose her in life.
I saw them both – and was tempted to approach:
To only peer – a silent glimpse – somewhere beyond...
She cast a glance my way – upon a cloud so white-toothed
That now must separate the two of us by rain.
* * *
In yellowed leaves the autumn saddened,
And I was both the lovage and the thyme
that caressed your braids, my beloved,
in fresh spring sunny rain.
Somewhere the poplars wept in falling leaves,
Bitter blizzards rent the world in shards...
Oh, how you kissed away the pain
how with your heart you had the power
to mend the ice!
You are gone, while I, a hundred-year old man
Shuffled off into the world to suffer...
With a rustle of cranes' wings, the summer fades.
And autumn. As though eternal. Forever.
* * *
The sun smells
of snow and apples,
snow and apples
smell of the sun,
someone's life –
the promised land,
while we – are gypsies.
Translated from Ukrainian by Luba Gawur
Tetiana Dziuba
Day of Autumn Remembrance
It flared and burned out,
autumn...
it departed,
shrugging and
with a creak
of fragile
ice
on thin windows.
It grew distant,
having sown dead,
yellowed leaves –
unreal
flaming fireflies
that beckon
not toward warmth
but into winter.
A white, snowy greyhound
has already streaked through,
warily listening, sniffing,
with his wet
chilled tongue touching
our hands
and faces.
Yellow maple
crosses
beneath limpid
pools of puddled and
petrified crystalline striations –
the day of commemorating
autumn,
the day of unfallen
memories...
While winter,
like an ugly duckling
that hasn't yet dressed up
in its feathers,
attempts endlessly to clamber
into the emptied
lonesome heart
of nature.
While winter.
anticipating its futility
banishes from the coat hanger
the mid-season coat,
and, like an old akin*
in the garbled hoarse voice
of the winds
commences a long chanting
song.
__________________________
*akin – Kazakh traditional singer
The Sea
(tryptych)
I
The sea, coiling and whirling sadness in waves, splashed
and heaved
in a gigantic Medusa. It twisted and twirled, injured
against the shoreline, buried by the strewn pebbles
that like a roller smoothed out the strange work
of aquatic forces. The sea – alive and salty, like blood,
rocked the sated mosquitoes – reddish buoys.
Along the shoreline, as though fish-scales congealing
in air, women glinted alluringly. Palm leaves,
like cheap hand-fans, exchanged whispers
with parchment rustles. And I sympathized with the
fish that was swimming back to Turkey. Nostalgia – it's a terrible
thing.
II
The sea roared and resounded in diverse chords, repeating the truth
that people cannot comprehend. Rain delineated
the space – the velvet season. Insistently attempting to
win admiration, the window displays of the shop “Colonial goods”,
and proud parasols hoisted aloft in satisfaction.
Only the sea declined affectation, resisted cunning. It was
indifferent. The end of the wave became
a white-toothed smile in answer to the smiles
of the augurs.
III
Aivazovsky* belonged to the chosen and blessed –
He held in trust the temper of the sea.
He swam away. His gaze, as though a plane within an air hole,
breaks through in the water's depths. From time to time,
the sea hunches over, but does not regenerate
with a colossal surf, the wave retreats from the shore.
Seagulls, forever mesmerized by the sea,
recollect the time when the wave was
tranquil and wise, like a dolphin.
The expression color of a “sea wave” –
is offensive for in this color
are all the shades. ______________________________________________
* World-renowned painter of Armenian descent living and working in Crimea, most famous for his seascapes, which constitute more than half of his paintings. Ivan Aivazovsky is widely considered as one of the greatest seascape painters of all times.
Triptych
I
All wanderings – are not longer than mantras.
Within a mollusk in green ports
oscillates the northerly, while tomorrow –
a bird pierced by a ray of light.
Upon a cliff, a stony, dampened sacramental mantle,
with the screeching of breathless seagulls
An instant. The reckoning, like a thread – cut off.
Khazarian coins for tea
Shall scorch the road of the Kimmerii.
Words crawl into seashells –
And in the East, unyielding, glows
the lost khaganian dagger
In the constellation of lost souls.
II
I am, perhaps, from Anatolia, anatoliyivna.
By an amulet, via third skin, Tania,
shall I become one cast beyond the fringes
or the essence of the altar?
In a pagan tongue, with pre-faith trust,
(they are gathering firewood, and the sky is
chromatic with spectral pink streaks)
I fall to my knees – why from the south –
the returning beloved –
were torched?
III
Figures overgrown with evergreen.
Their bodies filled with living sap-flow.
Mummify the surrounding silence with a shot,
From twine, string coral beads...
And I myself I shall appear alone,
sorcering slave-girl-branka,
on the feast of your rite of kalyta
when with a wound red on the brow bone
A wilted brain shall wipe worlds away.
* * *
The time of poetry is passing
In autumn leaves the lines
convey the bitterness of maple.
The time of poetry is passing
Now comes the time for rain.
Dense heavy sullen skies
cloud thoughts,
no longer glisten the lights of dreams.
Upon the fiery auburn autumn,
hopes beam in burnished flares.
And words, cast in rhymes,
perhaps in closing,
fly off on wings of cranes
toward foreign dawnings.
The season of the rains erodes
the lines and stanzas and
washes them away.
* * *
The day withdrew with the train station's clatter
and shadows lengthened, like the railway tracks
that lead to the blind alley of night.
They are crisscrossed by women
diminutive anna-kareninas
for whom surcease of troubles
is guaranteed only till morning.
* * *
And there will be silence the color of hope,
And there will be tranquility the color of happiness,
And the apple will fall, cleaving in two
Its halves will be eaten by the happy lovers,
And they'll fail to notice a weeping Eve amidst the branches
Who cursed her long-ago avitaminosis.
* * *
The director will hammer the coin
upon the stage
and once again
commences
the theater season.
When abruptly
something goes awry
in the script.
The production of the Almighty,
where always there ruled:
You in the audience hall
I upon the stage
and precisely to the opposite.
No more will we be divided by the footlit ramp
of life circumstances...
We will not begin to alarm the shadows
of the classics,
you
will not call me by the name
Ophelia,
But from notes and letters
will compose a simple name,
to hear within it
a hidden music.
I will play for you my youth,
you will play for me your loyalty
Four times nature will touch up and tinge over
the decorations...
Afterward there will remain letters,
like tickets for an old,
cast-from-the-repertoire
show,
photos, as unused
posters,
ruddy snow, trodden-upon pain,
a ramp and a bit more time,
before we will be forever divided
by the curtain.
* * *
You will remain only a railroad station scene
at the precarious shelters of my life,
where a white gypsy in a black hall
cradles the fate of a wistful child.
You are just an image, wavering and flimsy
in the temple of farewells and yesterday's tea
you are a sign of the return of a mad race
which I avoided (or am still avoiding?)
Somewhere faithfulness and faith entwined at the roots.
There is no exit from the circle of magical rings.
And this pattern – in spectral shadows,
As though a tattoo etched on the body of an Indian-gaucho.
Is milady's flower, purified by pain,
upon the damp plank of illusory wellsprings
damming up the thirst of our love, the Golem*,
and light – the yearning of unseeing pupils. ___________________________________
* Golem – an artificial being, who, in contrast to a mythical being, is not created from clay, but is the result of the human mind and work ( fantastical, hyperbolic depiction of the search for such a creature by alchemists and cabbalists). In the household of his “creator,” the Golem performs a variety of difficult tasks – a reflection of the dream that in this manner, a person may be liberated for the sake of creativity. Emerging from submission, he becomes grotesque and unmanageable.
Translated by Luba Gawur September 2012
 Люба Ґавур (США) – письменниця, перекладач. Народилася 1957 року в Клівленді (Огайо, США), куди у 1949-му емігрували її батьки, повоєнні втікачі. Вищу освіту – магістра в галузі слов’янських мов – отримала в Кент Стейт Університеті та в Торонтському університеті. Пізніше в Кентському університеті здобула спеціальність магістра з бібліотекарства. Жила і працювала в Торонто, Нью-Йорку, Празі, Києві. Нині мешкає у Кенті (Огайо). Пише поезії англійською та українською мовами. Перекладає з англійської українською і навпаки. Публікувалася в багатьох друкованих та інтернет-виданнях, зокрема в українських журналах «Сучасність», «Кур’єр Кривбасу», американській газеті «Casper Star Tribune», польсько-англійському часописі «deKadentzya».
автор проекту "Європейська Україна" , головний редактор |
| |
| |
| Майшев |
Дата: Неділя, 30-Вер-2012, 11:58 | Повідомлення # 2 |
|
Admin
Група: Адміністрація
Постів: 26
Репутація: 100
Статус: Offline |
Перекладено вірші:
Сергій Дзюба:
1. «Маленький віршик про чудодійні долоні Снігуроньки Тетянки»
2. «Поцілунки» (триптих)
3. «Одного разу двічі...»
4. «Небо прийшло до сосен…»
5. «Балада про квітку»
6. «Двійники»
7. «Пожухлим листям сумувала осінь…»
8. «Сонце пахне снігом і яблуками...»
Тетяна Дзюба:
1. «День поминання осені»
2. «Море»
3. «Триптих»
4. «Пора поезії минає...»
5. «День відступив вокзальним гармидером...»
6. «І буде тиша кольору надії…»
7. «Режисер приб'є до сцени монету...»
8. «Залишишся лиш візерунком вокзальним...»
Сергій Дзюба
Маленький віршик про чудодійні долоні
Снігуроньки Тетянки
Я до Тебе прийду від віршів,
У долонях зігрію душу,
А все інше сніги допишуть –
Хтось словечко тепер не зрушить.
Тільки б пальчики упізнали –
Так бальзамово, українно…
Хай ця казка з сумним фіналом –
Все одно вона, мов дитина.
Хай ревнують Діди Морози,
І уже Новий рік за тином, –
У солодкій земній знемозі
Раптом серце Твоє зустріну.
ПОЦІЛУНКИ
(триптих)
I
Поцілунки-світанки
поспішають по Твоєму
обличчю,
не орієнтуючись
за сонцем,
хоч і нагадують
своєю лагідною
невловимістю
маленьких сонячних
зайчиків.
Незбагненно прозорі,
вони прагнуть
охопити Тебе
всю;
та, захлинаючись
від ніжності,
ведуть теплий,
кумедний танок
у Твоїх цілющих
долонях, –
Не осягнути неосяжне!
II
Поцілунок-надія
пахне часом,
Твоїми косами
і розпеченими устами.
Він болить сьомим небом
і смарагдами Твоїх
думок.
Тамуючи шаленство,
пошепки
опускається на коліна
перед фортецею Твого
Некохання (?)
І заздрить Галактиці:
її світила
засинають карликами,
пізнавши вічність
Суперзірок…
III
Поцілунки-поети –
найбільші утопісти:
кожен вважає себе
головним і справжнім –
для Тебе.
Але їх римам,
ритмам
і фарбам
не віддзеркалити
Твоїх очей.
Та коли на краєчку
Твоєї посмішки
з’являється Бог, –
Поцілунки-поети,
які вірять в Бога,
палко, до нестями
творять Гармонію.
… Так
народжується
таємниця
Життя.
* * *
Одного разу двічі
я ввійшов у одну й ту ж річку,
щоб назавжди розчинитись в її тілі.
І тоді, пронизаний Космосом,
на крихітній рубіновій планеті
побачив своє дитинство –
Чорнявого хлопчика,
який міцно притискав до грудей
мої мрії.
«Я повернувся! Прийми мене!» –
хотіли кричати губи,
та лише безбарвно поворухнулись
і по-зрадницькому заклякли.
«У тебе пожмакана посмішка
і нестерпно дорослі
очі.
Наші планети
думають про різні орбіти,
я не хочу бути з тобою!» –
дзвінко озвалось дитинство,
сіло до мене спиною,
і я втратив річку,
у яку ввійшов двічі…
… Залишились звичайні
підтоптані
сновидіння.
Та дуже рідко
мене будять привіти
з рубінової планети.
* * *
Небо прийшло до сосен.
Замріяне – до закоханих:
благословити.
Люди схопили небо
і вичовгали його мрії.
А потім – гамак зробили.
І розп’яли – між сосен.
БАЛАДА ПРО КВІТКУ
Я прагнув пітьми,
пустки,
пустелі.
І був знайомим звіром
із відчаю і втоми.
І лежав під трьома ковдрами
скоцюбленим, сполоханим
створінням.
І це не було парадоксом –
я замерзав.
І божеволів, мов сто
поетів,
і не міг спромогтись
вичавити бодай думку.
І кликав на поміч Ісуса.
І стискав у пригорщі
кволе серце.
Ти злякалась.
І прокинулася великою
Полум’яною Квіткою,
щоб прийти до мене
і розчинитись пелюстками.
Хотів тепла,
краси,
снів, що збудуться.
І це не було парадоксом –
ми засинали…
ДВІЙНИКИ
Я бачив нас обох: її, на тебе схожу,
І нібито мене – лиш через десять літ.
Мов хтось наворожив чи зараз тут ворожить,
Що наші двійники з'являються на світ.
Їм чорне кошеня дорогу перебігло.
І звідкіля воно на пляжі узялось?
І жінка та була така засмагло стигла!
Я бачив: він кохав – її, а не когось.
У нього сивини було, здається, більше.
І болю – у очах, і старості – в ході.
Він, мабуть, теж вночі присвячував їй вірші:
Ні зрадити не міг, ні втратити в житті.
Я бачив їх обох – щось підійти манило:
Кудись за горизонт лиш зазирнуть тихцем.
Поглянула в мій бік – на хмару білу-білу,
Що мусила тепер нас розлучить дощем.
* * *
Пожухлим листям сумувала осінь,
Та я любистком був і чебрецем,
Як пестили твої, кохана, коси
Весняним, свіжим, сонячним дощем.
Десь падолистом плакали тополі,
Колючі хуги шматували світ…
О, як ти заціловувала болі,
Як серцем вміла вигоїти лід!
Тебе нема, а я столітнім дідом
Пошкандибав страждати у світи…
Журавками бринить прощально літо.
І осінь. Ніби вічна. Назавжди.
* * *
Сонце пахне
снігом і яблуками,
сніг і яблука
пахнуть сонцем,
чиєсь життя –
земля обітована,
а ми – цигани.
Тетяна Дзюба
ДЕНЬ ПОМИНАННЯ ОСЕНІ
Вона догоріла,
осінь,
пішла,
здригнувшись і
хруснувши
тонкими вікнами
неміцного
льоду.
Віддаленіла,
посіявши мертве
пожухле листя –
несправжні
гарячі світлячки,
що кличуть
не до тепла,
а в зиму.
Вже й білий сніговий хорт
пробіг,
сторожко дослухаючись
та принюхуючись,
торкаючись мокрим
прохолодним язиком
наших рук
та облич.
Жовті кленові
хрестики
під прозорою
слюдою калюж –
день поминання
осені,
день необлетілих
споминів…
А зима,
мов гидке каченя,
що ще не вбралося
в пір’я,
все намагається влізти
до спорожнілого
самотнього серця
природи.
А зима
проганяє з вішалки,
вичікуючи завмерле,
демісезонне пальто
і, наче старий акин,
захриплим голосом вітрів
заводить довгу
пісню.
МОРЕ
(триптих)
I
Море хвилями котило сум. Перехлюпувалося
гігантською медузою. Кривилося, зранившись
об берег, засипаний привезеною галькою, що,
наче каток, вирівняла дивовижну роботу
водяної стихії. Море – живе і солоне, як кров,
похитувало ситих комарів – червонуваті буйки.
Вздовж набережної зблискували люрексом, немов
застигла у повітрі риба лускою, жінки. Листя
пальм, як дешеві віяла, перешіптувалось
паперовим шелестом. І я співчувала рибі, що
відпливла в Туреччину. Ностальгія – жахлива річ.
II
Море шуміло на різні лади, повторюючи істину,
яку не можуть збагнути люди. Дощ розлініював
простір – вельветовий сезон. Нав’язливо
намагалися сподобатися вітрини магазину
«Колоніальні товари», пнулися від пихи парасольки.
Лише море не позувало і не лукавило – йому було
це просто ні до чого. Кінець хвилі ставав
білозубою посмішкою у відповідь на посмішки
авгурів.
III
Айвазовський належав до обраних і щасливих –
він був втаємниченим у настрій моря.
Відплив. Погляд, наче літак у повітряні ями,
провалюється у заглиблення води. Море
раз-по-раз горбиться, але не розроджується
великим буруном, хвиля йде від берега.
Чайки, примагнічені назавжди до води,
згадують час, коли хвиля була
лагідною й розумною, як дельфін.
Вислів колір «морської хвилі» –
цілковите паскудство, у цьому кольорі –
всі фарби.
ТРИПТИХ
I
Всі мандри – не довші за мантри.
Молюском в зелених портах
Гойдається північ, а завтра –
Підстрелений променем птах.
Скелясте, зволожене крижмо,
Із криком зачаєних чайок.
Мить. Відлік, мов нитку, відріжмо. –
Хозарська чеканка за чаєм
Обпалить шляхом Кіммерії.
Слова заповзають у мушлі –
І вперто на Сході жевріє
Каганський загублений ніж
В сузір’ї загублених душ.
II
Я, либонь, із Анатолії – Анатоліївна,
амулетом, третьою шкірою, Танею,
загумінною чи престольною стану?
По-язичницькому, із до-вірою,
(хмиз збирають, – а небо палеве)
припадаю, чому ж із ірію
найрідніших вертання спалено?
III
Омелою прирослі постаті.
У тілах сокорух живий.
Змуміюй тло мовчання пострілом,
Із мотузки коралі звий.
А з’явлюсь я сама, само-бранкою,
В свято вашої калити,
Як на лобі червоною ранкою
Мозок виквітлий стре світи…
* * *
Пора поезії минає.
Рядки у світ осіннім листям
Несуть кленову гіркоту.
Пора поезії минає,
Іде пора дощів.
Думок важкі грозові хмари
Більш не мережить світло мрії.
На осені вогнях багряних
Горять надії.
І слово, кинуте у риму,
Мабуть, востаннє
Летить на крилах журавлиних
В чуже світання.
Пора дощів рядки змиває…
* * *
День відступив вокзальним гармидером –
І тіні стали довгими, як колії,
Що ведуть у тупик ночі.
Їх перетинають жінки,
Здрібнілі анни кареніни,
Котрим вибавлення від проблем
Гарантоване лише до ранку.
* * *
І буде тиша кольору надії,
І буде спокій кольору щастя,
І впаде яблуко, розлетівшись надвоє,
Його половинки з'їдять щасливі закохані,
І не помітять за гіллям заплаканої Єви,
Яка прокляла свій давній авітаміноз.
* * *
Режисер приб’є до сцени
монету
і почнеться
вкотре
театральний
сезон.
Та на раз
щось переплутається
у сценарії
Всевишнього постановника,
де завше панувало:
ти в залі –
я на сцені,
та з точністю до навпаки.
Нас не розділятиме більше рампа
житейських умовностей…
Ми не станемо тривожити тіні
класиків,
ти
не зватимеш
мене
Офелією,
А з нот-літер
складеш звичайне ім’я,
щоб почути у ньому
приховану музику.
Я зіграю тобі свою юність,
ти зіграєш мені свою вірність,
природа чотири рази перефарбує
декорації…
Опісля залишаться листи,
немов квитки на старий,
викинутий з репертуару
спектакль,
фото, як невикористані
афіші,
поруділий сніг, підтоптаний біль,
рампа та ще трохи часу,
доки нас назавжди розділить
завіса.
* * *
Залишишся лиш візерунком вокзальним
На вутлих причалах мого життя,
Де біла циганка у чорному залі
Вколисує долі сумне дитинча.
Ти – лиш візерунок химерний і тонкий
У храмі прощання й вчорашнього чаю.
Ти – знак повороту шаленої гонки,
Який проминула (чи ще проминаю?).
Десь вірність і віра сплелися корінням.
Не вийти із кола магічних обручок.
А цей візерунок – примарною тінню,
Мов розпис на тілі індійця-гаучо,
Чи квітка міледі, очищена болем,
На вогкім цямринні міражних криниць
Втамовує спрагу любов наша – Голем*,
А світло – жагу невидющих зіниць.
_______________________________
* Голем – штучна людина, яка, на відміну від міфічної, не створена з глини, а є породженням людського розуму та праці (фантастичне гіперболізоване відображення пошуків у цьому напрямі алхіміків і кабалістів). У домівці свого «автора» Голем виконує всіляку важку роботу, – відбиток мрії, що людина у такий спосіб звільниться для творчості. Вийшовши з покори, стає страшним і некерованим.
автор проекту "Європейська Україна" , головний редактор |
| |
| |
| Редактор |
Дата: Четвер, 27-Груд-2012, 14:47 | Повідомлення # 3 |
Директор УПІ
Група: Адміністрація
Постів: 48
Репутація: 3
Статус: Offline |
Нещодавно приємна новина надійшла з Прибалтики. Участь у міжнародному проекті взяв класик сучасної латиської літератури Імант Аузінь – прекрасний поет, літературний критик. Він перекладав лірику Михайла Лермонтова, Тараса Шевченка, Олександра Блока, Марини Цвєтаєвої, Максима Рильського, Вітезслава Незвала, Олексія Довгого, Олександра Кушнера, Олжаса Сулейменова, Рауля Чілачави. А тепер підготував поетичну добірку талановитих чернігівців – латиською мовою.
Також з Угорщини відгукнувся відомий чеський перекладач (його стараннями за кордоном побачили світ вибрані поезії Богдана-Ігоря Антонича, книжки Юрія Андруховича, Петра Мідянки), публіцист Томаш Вашут, який переклав вірші Сергія і Тетяни Дзюби угорською та румунською мовами.
Підтримали міжнародний проект і авторитетні зарубіжні часописи, опублікувавши твори чернігівського подружжя: «Читалище» (Болгарія), «Babylon» (Чехія), «Lublin» (Польща), «Инвожо» (Удмуртська республіка, Росія).
Тим часом у роботі переклади арабською, конголезькою, турецькою, фінською, словенською, естонською, таджицькою, ромською (циганською) азербайджанською, кримськотатарською та іншими мовами. Резонансний міжнародний проект завітав уже на всі континенти!
Пропонуємо Вашій увазі переклади віршів Сергія і Тетяни Дзюби латиською, угорською, румунською, японською, італійською, іспанською, вірменською та удмуртською мовами.
Латиською переклав Імант Аузінь
Tatjana Dzjuba
* * *
Diena prom kā stacijas jezga –
Un ēnas kļuvušas garas kā sliedes,
Kas nakts strupceļā vada.
Pāri sliedēm iet sievietes,
Paseklinājušās annas kareņinas,
Kurām glābiņš no problēmām
Garantēts tikai līdz rītausmai.
* * *
Un būs klusums cerības krāsā,
Un būs miers laimes krāsā,
Un nokritīs ābols,
Divi daļās šķeldamies,
Un tās pusītes apēdīs laimīgi mīlnieki,
Nepamanot aiz zariem noraudājušos Ievu,
Kas nolād savu senseno avitaminozi.
* * *
Laiks aiztek kā sāls,
Kā smilts senlaiku pulkstenī.
Sveļ, dedzina, sūrst.
Bet tad attālinās, izkūst, –
Un pārtop jūrā,
Kurā labi šūpoties
Atmiņu viļņos.
Žēl tikai – neilgi,
Jo ļaudis taču dzīvo uz sauszemes,
Kur jūra ir sāls...
* * *
Princeses vienmēr tikušas muļķīšiem, –
pārliecina tautas
gudrība.
* * *
Zvanu uz tālruņu numuriem,
Kurus zinu no galvas,
Stundās, kad neviens nepacels klausuli.
Tikai tad var izdzirdēt to,
Ko tik sen jau vēlējies dzirdēt.
Sergijs Dzjuba
* * *
Uz mūžības sudrabainās plaukstas
maza meitenīte
izsukā pīni
ar mēness ķemmīti
un untumainajā spogulī
nesaredz savu seju:
tur viņas skatiens
un svešas Sievietes
vaibsti.
* * *
Uz salas,
kā Ievas asaras tālas,
iekļautas žilbīgi baltu
klinšu skavās
tā, ka var notvert apvārsni,
ja vien tas neieplūst jūrā,
atradusi patvērumu
mūzika –
lai radītu
Vīrieti
un Sievieti.
* * *
Dzīvojiet ilgi,
rakstiet maz
un nevainojiet Debesis
grēkos.
* * *
Noraudājusies skaistule:
skropstas
ar asaru zīlītēm
piebūrušas
varavīksni.
* * *
Ļaudis, lūdzami,
klusāk –
nedzird jūru.
* * *
Kaktā ģitāra
vecum veca,
kā bērnam
tai nostāvēt grūti.
No ukraiņu valodas atdzejojis Imants Auziņš
Про перекладача латиською:
 Аузінь Імант (Латвія) – поет, літературний критик, перекладач. Народився в 1937 р. Дебютував у 1956 році. Закінчив історико-філологічний факультет Латвійського університету. Працював у редакціях газет і журналів, у видавництві, очолював Спілку письменників Латвії (1989-1992). У Латвії побачили світ близько тридцяти його збірників віршів і поем, п’ять книг мініатюр і замальовок, чотири книжки літературно-критичних статей та есеїстики. Поезії Іманта Аузіня перекладені п’ятнадцятьма мовами. Російською видано чотири книжки, а також – вибране «Стихи» (М.: Художественная литература, 1987). Перекладав поезію різних народів – російську, литовську, чеську, українську та ін., в т. ч. лірику Михайла Лермонтова, Тараса Шевченка, Олександра Блока, Марини Цвєтаєвої, Максима Рильського, Вітезслава Незвала, Олексія Довгого, Олександра Кушнера, Олжаса Сулейменова, Рауля Чілачави. Поезія Іманта Аузіня відзначена Державною премією (1977), преміями імені Віліса Плудоніса (1990) – за ліро-епіку, Ояра Вацієтіса (2007). |
| |
| |
| Редактор |
Дата: Четвер, 27-Груд-2012, 14:55 | Повідомлення # 4 |
|
Директор УПІ
Група: Адміністрація
Постів: 48
Репутація: 3
Статус: Offline |
Угорською переклав Томаш Вашут
Szerhij Dzjuba
* * *
Az örökkévalóság ezüstös tenyerén
egy kislány
fésűlködik,
holdfésűvel,
de az arcocskáját nem láthatja,
a kis szeszélyes tükrében:
ahonnan rajta néz
egy ismeretlen,
ráncos
Nő.
* * *
Egy szigeten,
oly messzi szigeten mint Évának a könnyei,
vakító fehér sziklák
ölelésébe szorongva
úgy, hogy a láthatár is
megfogható, ha nem tűnik a tengerben,
a zene találta
a hajlékát –
hogy megszülessen
Férfit
és Nőt.
* * *
Tovább éljen,
ritkán írjon,
és ne vádoljon meg az Éget
a vétkeinkből.
* * *
Könnyező szépség:
a szempilla
könnyláncaival
nyerte meg
a szivárványt.
* * *
Emberek,
kérem szépen, csend –
nem lehet hallani a tengert.
* * *
A sarokban a gitár,
pedig annyira ősi,
mind egy kis gyermek,
alig bír álni.
Tetyána Dzjuba
* * *
Az állomás rendetlenségén keresztül element a nap –
És az árnyékek hosszúak mint a vágányok,
Amelyek éjszaka zsákutcájába vezetnek.
Síneken keresztül átjárnak a nők,
A kicsinyített anna-kareninák,
Amelyek mentése a problémáitól
Garantálják csupán reggelig.
* * *
És reményszínnek csendje lesz,
És nyugalma a boldogszíné,
És alma esik, két felére szakad,
Ezeket megesznek a boldog szerelmesek,
S a bokrok mögött nem is észreveszik Évát,
Aki sírva elátkozott régi avitaminózist.
* * *
Az idő megteli magát a sóval,
Mint homok legrégebbi órában,
Süt, ég, csíp.
És aztán távozik, elolvad.
És válik tengerré.
Amelyen nagyon jó lebegni
Az emlékezés hullámain.
De csak egy kicsit, sajnos,
Mert az emebrek élnek a szárazföldön,
Ahol van tenger, ott van só…
* * *
Királylányt mindig csak a buta kap
Ahogyan tanít minket
A néphagyomány.
* * *
Telefonszámokat hívok,
Fejemból ismerem, de csak akkor,
Amikor senki nem tud válaszolni.
Pedig csak aztán hallhatom,
Amit már régóta kívántam.
Ukrán nyelvról magyarra lefordította Tomáš Vašut
Румунською переклав Томаш Вашут
Serhi Dziuba
* * *
Pe palma eternităţii argintie
se piaptănă
o mică fetiţă
cu pieptenele de lună
şi-n oglinda ei căpricioasă
nu-şi vede faţa:
Ci vede privirea
şi râdurile
unei femei
necunoscute.
* * *
Pe o insulă,
îndepărtată precum lăcrimile
Evei, îmbrâţişată
de faleze albe, orbitoare,
că poţi prinde chiar
orizont, dacă nu se pierde-n mare,
şi-a găsit adăpostul
muzica –
ca să-i nască
pe Bărbat
şi pe Femeie.
* * *
La mulţi ani să trăiţi,
şi scrieţi doar puţin,
şi să nu-l acuzaţi pe Cer
de păcate.
* * *
O frumuseţe întristată:
prin mărgele de lăcrimi,
genele
l-au cucerit
pe curcubeu.
* * *
Oamenilor,
vă rog, mai liniştit –
că nu se aude marea.
* * *
La colţ, ghitara,
străveche, străveche,
precum copil,
abea se ţine pe picioare.
Tetiana Dziuba
* * *
Ziua plecase prin mizeria gării –
Şi umbrele se lungesc precum linii,
Ce dau în fundatura nopţii.
Le traversează femeile,
Acele anne karenine diminuate,
Cărora scaparea de problemele sale
Li se garantează doar până dimineaţă.
* * *
Şi va fi nădejdii culoarea liniştită,
Şi va fi calma culorii bucuriei,
Şi mărul căzând se va face două jumătăţi,
Din care vor mânca îndrăgostiţii fericiţi,
Care nici nu-şi dau seamă de Eva înlăcrimată,
Care şi-a blestemat străvechea avitaminoză.
* * *
Timpul se săturează cu sarea,
Precum nisip în ceasul cel mai vechi,
Dogoreşte, coace, arde.
Şi apoi se îndepărtează, dizolvă, –
Devenind marea,
ce bine e să te legeni pe ea
pe valuriile amintirilor.
Numai o clipă – din păcate,
Deoarece oamenii trăiesc pe uscat,
Marea înseamnă – sare…
* * *
Pe prinţesele le cucerea tot timpul prostul, –
cum ne convinge înţelepciunea
populară.
* * *
Sun la telefoane
A căror numerele le mai ştiu de pe rost,
În timp, când nimeni nu răspunde.
Doar atunci poţi să auzi în receptor
Ceea ce vroiai să auzi de atâta timp.
Din limba ucraineană în limba română a tradus Tomáš Vašut
Про перекладача угорською та румунською:
 Вашут Томаш (Чехія, Угорщина) – чеський перекладач і публіцист. Народився 10 жовтня 1971 року. Походить зі східної Моравії. Студії провів у Празі, де займався середньоєвропейською філологією. Перекладає з угорської, польської, румунської та української мов. З української, зокрема, перекладав вірші Євгена Маланюка, Олени Теліги та інших поетів празької емігрантської школи. Друкувався в двох чеських антологіях української короткої прози: «Експрес Україна» (м. Прага) та «Україна, давай, Україна!» (м. Брно). У його перекладах в Чехії побачили світ книжки українських письменників: вибрані поезії Петра Мідянки «Užhorodské kavárny» («Ужгородські кав’ярні»), роман Юрія Андруховича «Rekreace aneb Slavnosti Vzkříšeného Ducha» («Рекреації»), вибрані вірші Богдана-Ігоря Антонича «Zelené evangelium» («Зелена Євангелія»), а також «Středovýchodní revize» («Центрально-східна ревізія») Юрія Андруховича, опублікована в збірці есеїв «Moje Evropa» (перше польське видання книги «Моя Європа») разом з есеями Анджея Стасюка. З польської перекладає Анджея Стасюка, з румунської – Думітру Цепеняга, з угорської надрукував вибрані новели Адама Бодора. П’ять років працював викладачем чеської мови в Бухаресті, з 2007-го навчає чеської мови та літератури в Угорщині – в університеті міста Сегед. |
| |
| |
| Редактор |
Дата: Четвер, 27-Груд-2012, 15:01 | Повідомлення # 5 |
|
Директор УПІ
Група: Адміністрація
Постів: 48
Репутація: 3
Статус: Offline |
Японською переклали Хіроші Катаока та Наталія Бортнік
Дзюба Сергій
ジュバ セルギイ
(«На сріблястій долоні вічності…»)
* * *
永遠の手の平の上に
幼い少女が
月の櫛で
長い髪を梳かしている。
わがままな手鏡の中に
自分の顔が映っていなかった。
そこには
知らない女性の
眼差しと皺しか
映っていないからだ
(«На острові…»)
* * *
真っ白の
山の中に
囲まれた
エバの涙のように
遠い島に
音楽が
女性と男性を
生むために
隠れ場を見つけた
(«Живіть довго…»)
* * *
長生きして下さい
少なく書いて下さい
自分の罪を
神様の責任をしないで下さい
(«Заплакана красуня…»)
* * *
美しい女性がすすり泣いていた。
睫から流れた一滴の
真珠のような涙が
虹を
呼んだ
(«Люди, будь ласка, тихіше…»)
* * *
人間達、
静かにしてくれ
海の音が聞こえないじゃないか
(«В кутку гітара…»)
* * *
ひっそりと部屋の
片隅にギターがあった。
とても古いギターだ。
やっと歩き始めた赤子のよう
ギターが立っていた
Дзюба Тетяна
ジュバ テチャナ
(«День відступив вокзальним гармидером…»)
* * *
日が終わった
線路のように伸びている影が
夜の突き当たりにつれていく
アンナ・カレニナのような女性たちが
影を渡る
女性達の悩みが
朝までだけ消える
(«І буде тиша кольору надії…»)
* * *
いつか期待色の静けさや
幸せ色の平穏が来る。
半分に割って落ちたりんごを
幸せな恋人が食べる
しかし昔からある脚気を呪って泣いているエーバに
誰も気付かない
(«Час просочується сіллю…»)
* * *
塩のように時間が流れている
とても古い時計の砂のよう…
しみている、痛む
それから遠くの方に離れていく。
そして海になる
思い出の波で揺れるのは
とても気持ちいい
長くないので、残念だ。
なぜなら人々は大地の上に住んでいるので…
海のあるところ…それ塩だ
(«Королівни завше діставались дурням…»)
* * *.
女王が愚か者と結婚するのは
自然の流れだ
(«Дзвоню по телефонах…»)
* * *
私は電話している、
私の覚えている限りの電話に、
でも誰も出ない…
その時だけに聞きたいことが
聞くことが出来る
Про перекладачів японською:
 Катаока Хіроші (Японія) – перекладач, кандидат філологічних наук, викладач кафедри китайської, корейської та японської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився в 1969 року в місті Осака, Японія. У 1994-му закінчив університет Тенрі в префектурі Нара (фахова спеціальність – російська мова та література). У 1996 р. вступив до магістратури Осакського університету іноземних мов, яку успішно закінчив у 2000 р. (за фахом – російська мова та література). З 2003 року працює в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка, викладає японську мову студентам перших – четвертих курсів і магістрам. У 2006 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Художня модифікація культур предків в українському та японському фольклорі». Проводить компаративні дослідження в галузі фольклористики, японської та української духовної культури, досліджує етимологію писемності.
 Бортнік Наталія (Україна) – перекладач, магістр-дослідник Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (спеціальність – японська мова та література). Під час навчання в університеті двічі отримувала гранти посольства Японії в Україні та КНУ імені Тараса Шевченка для проходження мовного стажування в Японії. Має декілька опублікованих у навчальних виданнях перекладів творів давньої японської художньої літератури.
Щиро дякуємо за сприяння:
 Бондаренко Іван (Україна) – перекладач, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри китайської, корейської та японської філології, заступник директора Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Народився 6 жовтня 1955 року у м. Коропі на Чернігівщині. Вищу освіту здобув у Ленінградському університеті. Тривалий час жив і працював у Японії на посаді професора факультету міжнародної культури університету Тенрі (преф. Нара) – одного з найвідоміших лінгвістичних університетів країни. Автор понад 200 опублікованих наукових праць, перекладач класичної і сучасної японської поезії: «Антологія японської поезії. Хайку. XVII-XX ст.», Київ, 2002; «Антологія японської класичної поезії. Танка. Ренґа (VIII-XV ст.)», Київ, 2004; «Збірка старих та нових японських пісень» («Кокін-вака-сю»), Київ, 2006; «Японська класична поезія», Харків, 2007; «Сто краєвидів малювали хмари», Київ, 2007; «По одному віршу ста поетів» («Хяку-нін іс-сю»), Київ, 2008; «Рьокан. Вибрані поезії», Київ, 2008; «Кім Соволь. Ясний місяць. Лірика», Київ, 2008. Лауреат премії імені Миколи Лукаша (2004). |
| |
| |
| Редактор |
Дата: Четвер, 27-Груд-2012, 15:04 | Повідомлення # 6 |
|
Директор УПІ
Група: Адміністрація
Постів: 48
Репутація: 3
Статус: Offline |
Італійською переклала Надія Трускавецька
Dziuba Sergej
* * *
Sulla mano argentata del’eternità
Una piccola bambina
Si pettina i capelli
Con il pettine della luna
E nel riflesso dello spcchio
Non vede il suo viso:
la c’è il suo sguardo
e le rughe
di una Donna sconosciuta.
* * *
Su un’isola lontana
Come le lacrime di Eva,
stretta nel abbraccio
delle scogliere di color bianco accecante
cosi che si può catturare
l’orizzonte
se non scappa dentro il mare,
li ha trovato riparo
la musica –
per poter creare
l’Uomo
e la Donna.
* * *
Vivere lungamente. Scrivere poco.
E non accusare il cielo nei peccati.
* * *
Una bellissima in lacrime:
le sue ciglia,una collana di lacrime,
ha incantato arcobaleno.
* * *
Gente,
vi prego, fate piano –
che non si sente il mare.
* * *
Per una vecchia ghitarra,
stare in un’angolo
come un bambino,
è veramente difficile.
Tatiana Dziuba
* * *
Il giorno si ritira come un rumore della stazione
E le ombre sono diventate lunghe,come la ferrovia,
che porta nella notte di una strada sensa uscita.
Le attraversano donne
Le anne karenine in miniatura,
per le quali la risoluzione dei problemi
è garantita solo fino all’alba.
* * *
E ci sarà il silenzio color speranza,
e ci sarà la pace color felicità,
e cadrà una mela spaccandosi in due,
e le sue metà le mangeranno due felici innamorati,
e non si accorgono delle lacrime di Eva,
nascosta dietro i rami, maledicendo
la sua vecchia alergia.
* * *
Il tempo scorre come il sale,
come la sabba degli antichi orologgi,
brucia,scotta,arrostisce
dopodiché si allontana –
si scioglie e si trasforma in mare,
nel quale è bello cullarsi sulle onde dei
ricordi.
* * *
Le regine sono sempre capitate ai stupidi, –
È questo che insegna la saggezza popolare.
* * *
Chiamo tutti i telefoni,
Dei quali conosco i numeri a memoria,
in quel momento quando nessuno
può rispondere,
solo cosi posso ascoltare qualcosa
che aspettavo di sentire
da tanto tempo.
La traduzione dall'ucraino all'italiano stata eseguita dal traduttore N. Truskavetska
Про перекладача італійською:
 Трускавецька Надія (Італія) – перекладач.
Народилася 18 жовтня 1956 року в Житомирі. Здобула вищу освіту на філологічному факультеті університету, працювала на кафедрі лінгвістики. В 2005-му закінчила Вищі державні курси іноземних мов у Києві, отримала диплом перекладача з правом викладання італійської мови.
Працює перекладачем. Нині мешкає в Італії. |
| |
| |
| Редактор |
Дата: Четвер, 27-Груд-2012, 15:07 | Повідомлення # 7 |
|
Директор УПІ
Група: Адміністрація
Постів: 48
Репутація: 3
Статус: Offline |
Іспанською переклав Сергій Борщевський
Tetiana Dziuba
* * *
El día ha retrocedido con el tumulto de una estación de trenes,
Y las sombras están alargándose como carriles
Que llevan a la vía muerta de la noche.
Unas mujeres atraviesan los carriles:
Son unas tales Anas Karéninas
Cuya liberación de problemas
Está garantizada solamente hasta la madrugada.
* * *
Y habrá el silencio de color de la esperanza,
Y habrá el reposo de color de la dicha,
Y la manzana caerá dividiéndose en dos partes,
Los enamorados felices las comerán
Sin advertir detrás de las ramas a Eva llorosa
Que ha maldecido su vieja avitaminosis.
* * *
El Tiempo se rezuma con la sal
Como la arena de la clepsidra antigua.
* * *
Quema, pica, escuece por dentro.
Y luego se aleja, se esfuma –
Y se convierte en el mar
Donde es agradable bambolearse
Sobre las olas de recuerdos.
Es lástima que esto no dura mucho,
Pues la gente vive en tierra firme,
Donde el mar es la sal...
* * *
La sabiduría popular convence
De que a las princesas siempre les toca la suerte
De ser presas de los tontos.
* * *
Marco los números de teléfonos
Que sé de memoria
En las horas cuando nadie toma el auricular.
Solamente entonces se oye en ellos
Lo que uno desea oír desde hace tiempo.
Serhiy Dziuba
* * *
En la palma plateada de la eternidad
una niña
peina sus trenzas
con el peine de luna,
y no ve su rostro
en el espejito caprichoso:
Allí se distinguen
su mirada
y arrugas de una Mujer
desconocida.
* * *
En una isla
tan lejana como las lágrimas de Eva,
estrechada entre los brazos
de unas rocas blancas deslumbradoras de tal manera
que se puede coger con las manos
al horizonte,
si éste no huye a la alta mar,
la música
encontró un refugio
para dar a luz
al Hombre
y a la Mujer.
* * *
Vivan largo tiempo,
escriban poco
y no acusen al Cielo
de pecados.
* * *
La bella llorosa:
las pestañas
han atraído el arco iris
con abalorios de lágrimas.
* * *
Gentes,
no hagan tanto ruido, por favor:
no se oye el mar.
* * *
En el rincón
está la guitarra
tan vieja
que le cuesta mucho
permanecer de pie,
como a un niño.
Про перекладача іcпанською:
 Борщевський Сергій (Україна) – письменник, перекладач, дипломант. Народився 31 березня 1946 року в Києві. Працював аташе з культури першого складу Посольства України на Кубі, представником Українського представництва в СНД, керівником департаменту Міністерства закордонних справ України. Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу, відзначений урядовими нагородами. Перший переклад Сергія Борщевського вийшов у журналі «Всесвіт» 1973 року. Відтоді він переклав сотні першокласних творів Ф. Гарсія Лорки, Г. Гарсіа Маркеса, Х. Л. Борхеса, Х. Р. Хіменеса, Лопе де Веги, М. Варгаса Льйоса, Х. Кортасара, П. Кальдерона де ла Барки, А. Касони,
А. Буеро Вальєхо та ін. Також перекладає з української мови іспанською: поезію Тараса Шевченка, Бориса Грінченка, Бориса Олійника, українські пісні… Нині викладає перекладацьку майстерність студентам-іспаністам. Лауреат міжнародних та всеукраїнських літературних премій. |
| |
| |
| Редактор |
Дата: Четвер, 27-Груд-2012, 15:10 | Повідомлення # 8 |
|
Директор УПІ
Група: Адміністрація
Постів: 48
Репутація: 3
Статус: Offline |
Вірменською переклала Наіра Давоян
Сергій Дзюба
Սերգեյ Ձյուբա
* * *
(«На сріблястій долоні вічності…»)
Արծաթե ափի մեջ հավերժության
փոքրիկ աղջնակը
վարսերն է հարդարում
լուսնե սանրով.
և պահանջկոտ հայելում
չի տեսնում իր դեմքը.
Այնտեղ իր հայացքն է
ու կնճիռները անծանոթ կնոջ.
* * *
(«На острові…»)
Կղզում` հեռավոր,
ինչպես արցունքները Եվայի,
գրկախառնությամբ սեղմված
կուրացնող սպիտակ ժայռում,
այնպես,որ կարելի է որսալ հորիզոնը.
եթե այն չի փախչում դեպի ծովը,
հանգրվան գտավ երաժշտությունը,
որպեսզի արարեր Տղամարդուն և Կնոջը:
* * *
(«Живіть довго…»)
Ապրեցեք երկար,
Գրեցեք քիչ
և մի մեղադրեք Երկինքը մեղքերի մեջ.
* * *
(«Заплакана красуня…»)
Լացող գեղեցկուհին,
թարթիչները `
հուլունքներով արցունքի
գայթակղեցին ծիածանին:
* * *
(«Люди, будь ласка, тихіше…»)
Մարդիկ,
խնդրում եմ ձեզ` հանգիստ,
չի լսվում ծովը:
* * *
(«В кутку гітара…»)
Անկյունում `
ծեր կիթառին,
ինչպես մանուկին,
կանգնել դժվար է:
Тетяна Дзюба
Տատյանա Ձյուբա
* * *
(«День відступив вокзальним гармидером…»)
Օրը նահանջեց կայարանային աղմուկով
Ու ստվերները դարձան երկար ,ինչպես ռելսերը
Դեպի գիշերվա փակուղի տանող.
Նրանց տրամախաչում են կանայք`
Մանրացած աննա կարենինաները,
Ում հոգսերից ազատվելը
Երաշխավորված է մինչև լուսաբաց:
* * *
(«І буде тиша кольору надії…»)
Ու կլինի լռություն`հույսի գույնով,
Ու կլինի հանգստություն` գույնով երջանկության,
Ու կընկնի խնձորը` բաժանվելով երկու կտորների.
Եվ կտորները կհամեղեն երջանիկ սիրահարները
Ու չեն նկատի ճյուղերի ետևում լացող Եվային`
Իր վաղեմի ավիտամինոզն անիծող:
* * *
(«Час просочується сіллю…»)
Ժամանակը ծորում է աղով,
Ինչպես ավազը ամենահին ժամացույցից.
Այրում, վառում, մռմռում,
Իսկ հետո հեռանում`լուծվելով
ու վերածվելով ծովի,
որտեղ լավ է օրորվել
հուշերի ալիքների վրա
ավա~ղ միայն կարճ ժամանակով.
Չէ որ մարդիկ ապրում են ցամաքում,
Որտեղ ծովը աղ է…
* * *
(«Королівни завше діставались дурням…»)
Իշխանուհիները միշտ բաժին են ընկնում հիմարներին.
համոզում է ժողովրդական իմաստությունը:
* * *
(«Дзвоню по телефонах…»)
Զանգում եմ հեռախոսներին,
Համարները որոնց անգիր գիտեմ.
Ժամանակին ,երբ ոչ ոք չի վերցնում լսափողը,
Միայն այդ դեպքում կարելի է լսել նրանցում այն,
Ինչ ուզում ես լսել վաղուց:
Հայերեն լեզվով թարգմանեց Նաիրա Դավոյանը:
Про перекладача вірменською:
 Давоян Наіра (Вірменія, Україна) – вірменська письменниця, перекладач, громадський діяч, виконавчий директор вірменської громади Чернігова. Народилася 1979 року у Вірменії в містечку Амасія, неподалік від м. Гюмрі (Ленінакан). Навчалася на економічному факультеті в університеті «Арарат». У 2007-му вступила до Чернігівського державного інституту економіки і управління. Літературний редактор вірменських книжок. Виховує трьох дітей. |
| |
| |
| Редактор |
Дата: Четвер, 27-Груд-2012, 15:14 | Повідомлення # 9 |
|
Директор УПІ
Група: Адміністрація
Постів: 48
Репутація: 3
Статус: Offline |
Удмуртською переклав Петро Захаров
Сергей Дзюба
* * *
Пумтэмлыклэн азвесь кикур вылаз
пичи нылаш
йырсиоссэ сына
толэзь сынэн
но долэкъясь синучконысь
уг адӟы со ас ымнырзэ:
Отын солэн учкись синмыз
но кисыриосыз
адӟылымтэ Кышномуртлэн.
* * *
Со шормуӵын,
кыдёкысяз, синвуосыз кадь Евалэн,
пачкатэмаз ӟыгыразы
тӧдьы мальдӥсь скалаослэн,
озьы, куке луэ кырмын
инвис дурез,
ӧз кошкы ке со бызьыса зарезь вылэ,
аслыз инты шедьтӥз
крезьгур –
лэсьтон понна
Воргоронэз
но Кышноез.
* * *
Улэ кема,
гожъяське ӧжыт
но эн каре Инбамез
сьӧлыко.
* * *
Бӧрдэм чебер нылаш:
синлысъёсыз
синву инӟыосын
абызазы вуюисез.
* * *
Адямиос,
туж курисько мон, чалме –
уг кылӥськы зарезь.
* * *
Сэрегын гитаралы,
пересезлы,
нунылы кадь ик,
сылыны секыт.
Татьяна Дзюба
* * *
Нунал ортчиз вокзал ӵашетонэн –
Нош вужеръёс кузёмизы, рельсъёс кадь ик,
Кошкылыса уйлэн гырказ.
Соос вамен пото кышномуртъёс,
Векчиёмем каренин аннокъёс,
Кудъёсызлы кайгузылэсь мозмон
Сётылэмын чук ӟардытозь гинэ.
* * *
Нош луоз шыпытлык осконмы тусбуё,
Нош луоз буйганлык шудбурмы кадь вӧё,
Нош усёз выль яблок, кык пала лӧптыса,
Кык люкет сийиськоз яратон вайыса,
Но уз адӟе куакысь бӧрдэм тус Еваез,
Кудӥз ялан карга витамин быронэз.
* * *
Дыр вия сылалэн,
Ӵуж луо кадь, валлян часъёсысь,
Сутскытэ, ӝуатэ, кокыртэ.
Но бӧрысь палэнске – бусаса
Но кузьыт зарезьлы пӧрмыса,
Кин вылын туж умой лэйканы,
Мае ке но тодэ вайыса.
Жаль соиз – кемалы со ӧвӧл,
Адями музъемын ведь улэ,
Зарезез но солэн, бен – сылал…
* * *
Царевнаос котьку висьтэмъёслы сюрылӥзы, –
шуэ калык
визьнод.
* * *
Жингыртӥсько телефонъёслы,
Номеръёссэ кудъёсызлэсь учкылытэк ик тодӥсько,
Со вакытэ, ку нокин но уз басьты трубкаез.
Соку гинэ отысь луэ кылын созэ,
Мае потэ ни кылэме туж кемалась.
Удмурт кылэ берыктӥз Пётр Захаров
Про перекладача удмуртською:
 Захаров Петро (Росія, Удмуртська республіка) – удмуртський прозаїк, поет, драматург, перекладач, журналіст, критик, мистецтвознавець. Головний редактор журналу «Инвожо», засновник і президент Удмуртського ПЕН-клубу. Один із основоположників удмуртського етнофутуризму. Автор понад двадцяти поетичних збірок. Його вірші і проза перекладені багатьма мовами й надруковані, зокрема, в Естонії, Фінляндії, Франції. Випустив три романи, написав понад двадцяти п’єс (всі вони поставлені в фінсько-угорських театрах). За драму «Ебга» став лауреатом престижної театральної премії Фінляндії. Автор важливих для національної літератури перекладів світової поезії. Тільки за останні десять років переклав поезії О. Пушкіна, М. Лермонтова, С. Єсеніна, М. Гумільова, В. Висоцького, В. Цоя, Б. Гребєнщикова, Ю. Шевчука, Й. Бродського, Одена, Г. Айгі, Ш. Хіні, Б. Кежеєва,
І. Машинської, О. Кабанова та багатьох інших поетів. У рамках одного з проектів Удмуртського ПЕН-клубу здійснив переклади творів провідних естонських, французьких, італійських, скандинавських та інших європейських поетів. Згодом організував наступний проект – переклад сучасної прози, в рамках якого переклав романи Сорокіна, Пелевіна, Осокіна. Переклав удмуртською мовою «Камасутру» – книжка розійшлася в книжкових крамницях протягом двох тижнів. У сучасній удмуртській літературі сформувалась поетична школа Петра Захарова. Його «літературними» учнями вважають себе багато молодих поетів і прозаїків Удмуртії. |
| |
| |
| Майшев |
Дата: Середа, 15-Трав-2013, 15:33 | Повідомлення # 10 |
|
Admin
Група: Адміністрація
Постів: 26
Репутація: 100
Статус: Offline |
Вірші Сергія і Тетяни Дзюби перекладені вже
40 мовами світу!
Вірші Сергія і Тетяни Дзюби перекладені вже
40 мовами світу!
Твори чернігівського подружжя нині успішно друкуються за кордоном: в Болгарії, Чехії, Польщі, Росії, Франції… Зокрема, в антології української поезії «Сонячні кларнети», яка побачила світ французькою мовою в Парижі й була представлена на знаменитому французькому книжковому Салоні та в бельгійському ПЕН-клубі, у Брюсселі. Провідні всеукраїнські видання («Голос України», «Урядовий кур’єр», «Українська літературна газета») надрукували інтерв’ю з відомим письменником і журналістом Сергієм Дзюбою, в яких йшлося і про міжнародний літературний проект «Вірші Сергія і Тетяни Дзюби 50 мовами світу». З’явилися цікаві, резонансні публікації і в популярній газеті «День», журналі іноземної літератури «Всесвіт», часописі «Літературний Чернігів» та ін. Рецензії Сергія Дзюби на твори зарубіжних колег опубліковані в його новій літературознавчій книжці «Несподівані зустрічі продовжують життя» (Чернівці: Букрек, 588 с., 95 світлин).
Нещодавно поезії талановитих чернігівців переклали: ромською (циганською) мовою – циганський барон Петро Главацький, в’єтнамською – перекладачка художньої літератури з Хошіміну Тетяна Чан, чуваською – письменниця, головний редактор газети «Республіка» Лідія Філіпова, таджицькою – поет, журналіст, дипломат Шохін Самаді, турецькою – науковець Ірина Прушковська, словенською – письменниця Бістріца Миркуловська, фінською – відомий перекладач Ееро Балк…
Міжнародний проект успішно завершується! Пропонуємо вашій увазі дещицю перекладів Сергія і Тетяни Дзюби, які прославляють рідний Чернігів на увесь світ.
автор проекту "Європейська Україна" , головний редактор |
| |
| |
| Майшев |
Дата: Середа, 15-Трав-2013, 15:40 | Повідомлення # 11 |
|
Admin
Група: Адміністрація
Постів: 26
Репутація: 100
Статус: Offline |
Ромською(циганською) переклав Петро Главацький
Сергей Дзюба
* * *
По рупово васт джюипнаско
тыкни чаёрий
розгандэл бала
чоннытконэ кангляса
и дохохано гендало
на дыкхел пескиро муй:
Одой лакиро взглядо
и пхурипэ
наджиндлэ Манушняко.
* * *
Про остраво,
дуракуно, сыр ясва Евакире,
стасадэ до облипэ
хачон сыр совнакунэ скалы
адя, можно тэвухтылэс
одурипэ,
если ёв на унашел добаро пани,
попэя тхан
музыка –
кай тэскэрэл
Муршэс
и Джювля.
* * *
Джювэн длугэс,
писынэн куты
и набаньтькирэн о Болибэ
до грехи.
* * *
Зарунды гожиня:
якхэнса
имириклэнца ясва
при драбакирдэ э радуга.
* * *
Манушалэ,
мангал тумэн, штылён, –
нашунас о баро пани.
* * *
Дро кэнто гитара
пурани,
сыр чаворо,
тэтэрдёл пхаро.
Татьяна Дзюба
* * *
Дывэс отгэя вокзалытконэ шумоса–
И тени кэрдэпэ длэнга, сыр саструнодром,
Савэ лиджян до тупико ратитко.
Лэн переджян о джювля,
Дробна анны каренины,
Саво отоджял э проблемэндыр
И дэн гарантия только ко ранко.
* * *
И явэла штылипэ сыр до Дэвлыткопатябэ,
И явэла штылипэ сыр бах,
И пэрла пхабай, розмардяпэ подуй,
Лэскирэ половинки сханабахталэ камлэ,
И на задыкхэна палдылветки зарундэ Ева,
Прокостя пэскиро гаратуноавитаминозо.
* * *
Время тхадэл сыр лонд,
Сыр прахо пуранэндыр штундытконэндыр,
Хачкирэл, выхачкирэл,пэкэл.
А тоды отоджял – розджялпэ
И кэрэлпэ до баро пани,
Дэ саво куч тэкачинаспэ
По волны рипирас.
Жалинас только – куты,
Ведь мануша джювэн по шукипэ,
Кай баро пани – и лонд…
* * *
Царевнакэ всегда дорэсэласпэдылино, –
ракирел манушитко
мудрость.
* * *
Звонинав по телефоны,
Номеры савэ джинавпэгоды,
До долэ часы, коли никон назлэлэ трубка.
Только тоды можно тэ росшунэсдэлэндэ о дова,
Со камес тэ ушунэс гара-гара.
Пэ романи чип перелиджияПётр Главацкий
Про перекладача ромською (циганською):
 Главацький Петро(Україна)– циганський барон Чернігівської області.
Народився 15 квітня 1951 року в Пермській області
(Російська Федерація). У десятилітньому віці переїхав із родиною в Гомель (Білорусь). Закінчив Гомельське музичне училище (клас баяна, акордеона).
Працював у циганському ансамблі в Гомельській
філармонії.
З 1972-го мешкає в Україні –у Чернігові, де його батька, Володимира Архиповича Главацького, обрали циганським бароном. Петро Володимирович працював
музикантом. Після смерті тата циганським бароном був його старший син – брат пана Петра. А коли той завершив свій земний шлях, у 2005 році циганським бароном став Петро Главацький. Крім цього, він
– керівник громадської організації ромів «Черген» і циганського ансамблю з такою ж назвою.
Має двох синів, чотирьох доньок і внуків.
автор проекту "Європейська Україна" , головний редактор |
| |
| |
| Майшев |
Дата: Середа, 15-Трав-2013, 16:10 | Повідомлення # 12 |
|
Admin
Група: Адміністрація
Постів: 26
Репутація: 100
Статус: Offline |
Фінською переклав Ееро Балк
Serhi Dzjuba
* * *
Ikuisuuden hopeisella
kämmenellä
sukii palmikoitaan
pieni tyttö
kuun kammalla
eikä näe kasvojaan
oikukkaassa peilissä:
Siinä on hänen
katseensa
ja tuntemattoman
Naisen
rypyt.
* * *
Saarella,
kaukaisella, kuin
Eevan kyyneleet,
häikäisevän valkeiden
kallioiden
syleilyn puristuksessa
niin, että voi ottaa
kiinni
taivaanrannan, ellei
se pakene mereen,
löysi turvapaikan
musiikki –
synnyttääkseen
Miehen
ja Naisen.
* * *
Eläkää kauan,
ylpeilkää vähän
älkääkä syyttäkö
Taivasta
synneistä.
* * *
Itkettynyt kaunotar:
ripset
kyynelhelminä
taivuttivat
sateenkaaren.
* * *
Ihmiset,
olkaa ihmeessä
hiljempää –
merta ei kuulu.
* * *
Nurkassa kitara,
ikivanha,
kuin lapsi
seisoo raskaasti.
Tetjana Dzjuba
***
Päivä väistyi aseman
hälinän myötä –
Varjotkin pitenivät
kuin kiskot,
Jotka vievät yön
umpikujaan.
Niiden yli käyvät
naiset,
Kutistuneet anna
kareninat,
Joille ongelmista
pääsy
On taattu vain aamuun
asti.
***
Ja koittaa toivon
värinen hiljaisuus,
Ja koittaa onnen
värinen rauha,
Ja putoaa omena
haljeten kahtia,
Sen puolikkaat syövät
onnelliset rakastavaiset,
Eivätkä huomaa oksien
takana itkuista Eevaa,
Joka kirosi vanhan
vitamiininpuutteensa.
***
Aika tihkuu suolaa
kuin ikivanha kello
hiekkaa,
Polttaa, kärventää,
kirveltää.
Ja sitten etääntyy,
liukenee –
Ja muuttuu mereksi,
Jossa on hyvä keinua
Muistojen aalloilla.
Harmi kyllä – ei
kauan,
Sillä ihmiset asuvat
mantereella,
Missä meri on
suolaa...
***
Kuningattaret ovat
aina päätyneet tolloille,
vakuuttaa kansan
viisaus.
***
Soittelen puhelimiin,
Joiden numerot osaan
ulkoa,
Aikana, jolloin kukaan
ei vastaa.
Vain silloin niistä
kuulee sen,
Mitä olet halunnut
kuulla niin kauan.
Suomennos ©Eero Balk
Про перекладача фінською:
 Балк Ееро (Фінляндія) – перекладач класики та сучасної літератури. Народився 1955 року в Куопіо (центральна Фінляндія). Навчався у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка (російська мова та література), Гельсінському університеті (чеська мова) і Києво-Могилянській академії (українська мова). Перекладає з чеської, української, російської, верхньолужицької та словацької мов. З української літератури переклав, зокрема, повість Олександра Довженка «Зачарована Десна» (1996), романи: «Перверзія» Юрія Андруховича (2000), «Срібний павук» Василя Кожелянка (2006), «Пікнік на льоду» («Смерть стороннього») Андрія Куркова. У журналах і антологіях вийшли його переклади текстів Оксани Забужко, Костянтина Москальця, Віктора Неборака, Євгенії Кононенко, Володимира Кашки, Олега Лишеги, Андрія Деркача та інших українських письменників. Крім того, переклав «Війну і мир» Льва Толстого та «Пригоди бравого солдата Швейка» Ярослава Гашека. Мешкає у Гельсінкі.
автор проекту "Європейська Україна" , головний редактор |
| |
| |
| Майшев |
Дата: Середа, 15-Трав-2013, 16:13 | Повідомлення # 13 |
|
Admin
Група: Адміністрація
Постів: 26
Репутація: 100
Статус: Offline |
Турецькою переклала Ірина Прушковська
Sergiy Dzüba
* *
*
Sonsuzluğun gümüş avucunda
Küçük kızcağız
Gür saçını
Ay tarağıyla tarıyor
Ve şımarık aynada
Yüzünü göremiyor.
Sadece gözlerinin bakışını
Ve yabancı Kadının
Yüz kırışıklarını.
* * *
Havva’nın gözyaşları
kadar uzak,
Bembeyaz kayalar kucağında
Ufuğun denize kaçmama şartıyla
Sıkışmış
adada
Erkeği
Ve Kadını
Dünyaya getirmek için
Müzik
Barındı.
* * *
Çok yaşayın,
Az yazın,
Göğü günahlarla
Suçlamayın.
* * *
Gözyaşlarında boğulan
güzellik:
Gözkapakları
Yaş gerdanlığıyla
Gökkuşağını
Kapattı.
* * *
İnsanlar,
Ne olur, daha sessiz olun
–
Deniz duyulmuyor.
* * *
Köşede gitar
Eski mi eski
Çocuk gibi
Zor duruyor.
TetyanaDzüba
* * *
Gün garın gürültüsüyle
kayboldu,
Gölgeler gecenin
çıkmazlığa giden
raylar kadar uzun oldu.
Onlardan sadece sabaha
kadar
Problemlerden uzak
durabilecek olan
Minnacık Anna Kareninalar
geçiyor.
* * *
Sessizlik ümit renginde olacak,
Sükunet mutluluk renginde olacak,
Elma düşüp, ikiye bölünecek,
Parçalarını aşıklar yiyecek
Çoktan vitaminsizlikten usanan
Dallar arkasında saklanıp ağlayan
Havva’yı farkedemeyecekler.
* * *
Zaman kum saatinde gibi
Tuzla akıyor.
Yakıyor, acıtıyor,
Sonra ise uzaklaşıp suda yok
oluyor,
Hatıralar dalgalarında zevkle
sağlanma imkanını sunan
Deniz oluyor.
Ne yazık ki bu uzun sürmüyor,
Çünkü insanlar karada yaşıyorlar.
Denizin olduğu yerde – tuz...
* * *
Atalarımızın söylediği
gibi
Kraliçeler sadece
aptallarla evleniyorlardı.
* * *
Ezbere bildiğim telefon
Numaralarını çeviriyorum.
Sadece kimse açmadığı zamanlarda
Uzun zamandır duymak istediğim
şeyleri
Duyabiliyorum.
Про перекладача турецькою:
 Прушковська Ірина (Україна) - кандидат філологічних наук, доцент кафедри тюркології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народилася в 1981 році у Києві. В 1998-му вступила до Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2003 року отримала диплом магістра філології за спеціальністю «Викладач турецької мови та літератури, англійської мови, перекладач (турецька, англійська)». У 2007 р. захистила кандидатську дисертацію на тему «Творчість Шейха Ґаліба у контексті літератури індійського стилю» (за спеціальністю 10. 01. 04. – література зарубіжних країн). 2008 року одержала звання доцента. У 2011-му стала «Викладачем року Інституту філології». В січні 2012 р. обрана вченим секретарем спеціалізованої вченої ради Д 26.001.39 із захисту докторських і кандидатських робіт. З 2003 року і до сьогодні працює на кафедрі тюркології. Автор більше п’ятдесяти наукових і навчально-методичних праць, монографії з турецької літератури і підручника з турецької мови.
автор проекту "Європейська Україна" , головний редактор |
| |
| |
| Майшев |
Дата: Середа, 15-Трав-2013, 16:15 | Повідомлення # 14 |
|
Admin
Група: Адміністрація
Постів: 26
Репутація: 100
Статус: Offline |
Словенською переклала Бістріца Миркуловська
за участю Віри Чорний-Мешкової
SERGIJ ZJUBA
* * *
Na srebrni dlani večnosti
majhna deklica
razčesavala lase
z glavničkom iz mesečine
ter v ničemernem zrcalcu
ne vidi lastnega obličja:
Tam je njen pogled
in gube
neznane
Ženske.
* * *
Z otoka
v daljavi, kakor Evine solze,
stisnjenim v objemih
blesčeče – belih skal
lahko bi se doseglo obzorje
če ne bi zbežalo v morje,
kjer si najde pribežišče
glasba –
ki ustvarja
Človeka
In Ženo.
* * *
Živite dolgo,
pišite malo
ter ne krivite Neba
za lastne grehe.
* * *
Razjokana lepotica:
na trepalnicah
biseri iz solza
so ustvarili
mavrico.
* * *
Ljudje,
prosim, potihoma –
morje se ne sliši.
* * *
V kotu – kitara,
stara – prestara,
kakor otrok
stoji težko.
TETJANA ZJUBA
* * *
Dan beži po železniškem neredu –
In sence so dolge kakor tračnice,
Ki peljejo v slepe ulice noći.
Prečkajo jih ženske
Nepomembne ane karenjine,
Katerim pobeg iz problemov
Je zagotovljen le do razsvita.
* * *
In bo tišina z barvo upanja,
In bo vse mirno z barvo sreče,
In padlo bo jabolko ter se
razpolovilo,
Polovički bosta pojedla srečna
zaljubljenca,
In za vejvjem ne bosta opazila
jokajoče Eve,
Ki je preklela svojo pradavno
avitaminozo.
* * *
Čas se siplje kakor sol,
Kakor pesek v arhaični klepsidri.
Gori, žge, tli,
Potem se oddaljuje, raztaplja se,
Spreminja se v morje,
Počutiš se dobro, ko se ziblješ
Na valovih spominov.
Škoda – le na kratko
Kajti ljudje živimo na kopnu.
Tam kjer je morje je tudi sol.
* * *
Princese vedno dobijo bedaki –
tako nas pač prepričuje narodna
mudrost.
* * *
Pozvonim, telefoniram
Na številke, ki so mi znane,
V času, ko nikdo ne bo vzdignil
slušalke.
Samo takrat lahko slišim tisto,
Kar si zdavnaj želim slišati.
Poslovenila: Bistrica Mirkulovska spomočjo Vere Čornij-Meškove.
Про перекладача словенською:
 Миркуловська Бістріца (Македонія) – поетеса, прозаїк, дитяча письменниця, перекладач зі словенської мови. Народилася 14 березня 1930 року в м. Скоп’є. Закінчила філософський факультет Університету імені Кирила та Мефодія і післядипломні студії з македоністики. Працювала викладачем філологічного факультету в Скоп’є. Була лектором македонської мови та літератури в Масариковому університеті у м. Брно (Чехія). Член Товариства письменників Македонії з 1971 року. Автор багатьох книг поезії (зокрема, хайку) і прози (романів, оповідань): «Квіточки» (1960), «Садочок» (1962), «Першокласники» (1972), «Урочисті світла» (1979), «Веселка» (1979), «Усі милі діти» (1982), «Зіркова» (1986), «Світло» (1989), «Ключнички» (1992), «Зламаний політ» (1996), «Коли цвіли каштани» (поезія, Брно, 1997), «Тополі наприкінці дідової левади» (2001), «Навіває сніг» (2002), «Лице та виворіт», «Окам’янілий крик» (2005), «Вічна дорога» (2006)», «Квіти миру» (2007), «Через пісню хочу сказати тобі» (2008), «Лапідаріум» (2009), «Де ти, батьківщино?», «Далекі проблиски» (2010), «Я бачу в сні» (2011), «Позначку вислала тобі» (2012) та ін. За перекладацьку діяльність відзначена нагородами: «Потокарова грамота» колишньої Спілки літературних перекладачів Югославії (за переклади зі словенської на македонську мову), «Золоте перо» (2001, 2008), «Кирил Пейчинович» (2002), «Грамота 30-го Вересня» (всесвітнього дня літературних перекладачів, 2010).
автор проекту "Європейська Україна" , головний редактор |
| |
| |
| Майшев |
Дата: Середа, 15-Трав-2013, 16:18 | Повідомлення # 15 |
|
Admin
Група: Адміністрація
Постів: 26
Репутація: 100
Статус: Offline |
Французькою переклав Всеволод Ткаченко
Serhiy Dzuba
* * *
Sur la paume argenté de l’éternité
une petite fille
se coiffe
avec un peigne de lune
et elle ne voit pas son visage
dans la glace capricieuse
Où se trouvent son regard
et les rides
d’une Femme
inconnue.
* * *
Sur une île
éloignée comme les yeux d’Eve
et serrée dans les bras
des rochers blancs et
éblouissants de manière
qu’il est possible d’attraper
l’horizon
si celui-ci ne s’enfuit pas dans
la mer,
la musique
a trouvé
son abri
pour mettre au monde
l’Homme
et la Femme.
* * *
Vivez longtemps,
écrivez peu
et n’accusez pas le Ciel
de péchés.
* * *
Une belle femme éplorée:
les cils
ont
incliné
l’arc-en-ciel
par les
petits colliers des larmes.
* * *
Messieurs
et Mesdames,
faites
silence, s’il vous plaît,
parce qu’on
n’entend pas la mer.
* * *
Dans le coin une guitare
très ancienne
reste
debout péniblement
comme
enfant.
Tetiana Dzuba
* * *
Le jour a
reculé par un désordre de gare
Et les
ombres sont devenues longues comme des voies
Qui
mènent à l’impasse de la nuit.
Elles
sont traversées par les femmes,
Ces Annas
Kareninas dégénérées
Pour
lesquelles la privation des problèmes
N’est
garantie que jusqu’au matin.
* * *
Il y aura du silence d’une couleur de
l’espérance,
Il y aura de la paix d’une couleur du bonheur,
Et la pomme tombera se brisant en deux,
Les heureux amoureux mangeront ses
moitiés
Et ils ne remarqueront pas Eve éplorée
derrière les branches
Qui a maudit son ancinne avitaminose.
* * *
Le temps s’infiltre en sel
Comme le sable du sablier très ancien,
Brûle, cuit, ravive.
Et puis il s’éloigne, se dissoud
Et devient la mer
Dans laquelle il fait bon se balancer
Sur les vagues des souvenirs.
Et c’est dommage que ceci dure peu de temps,
Car les hommes habitent la terre
Oû la mer est le sel...
* * *
La
sagesse populaire persuade
que les
princesses ont été toujour reçues
par les
imbéciles.
* * *
Je donne
des coups des téléphones
Donc les
numéros je connais par coeur
Quand
personne ne décroche le récepteur.
C’est
seulement à cet instant qu’on peut y entendre ce
Que tu
veut entendre depuis si longtemps.
Traduit de
l’ukrainien en français
par Vsevolod Tkachenko
Про перекладача французькою:
 Ткаченко Всеволод (Україна) – перекладач, дипломант. Народився 14 березня 1945 року в с. Дернівка Баришівського району на Київщині. Закінчив Київський державний університет імені Т. Шевченка. Працював в Міністерстві закордонних справ України. Нині – голова Творчого об'єднання перекладачів Київської організації Національної спілки перекладачів України. Автор перекладів книжок: з французької (П.-Ж. Беранже, Р. Десноса, А. Рембо, М. Карема, «Антології кохання»); португальської (Н. Нето); іспанської («Поезія та проза чілійського опору», «Поезія Африки»); численних статей-оглядів про франкомовні літератури та письменників світу. Лауреат Міжнародної французько-української премії імені Миколи Зерова, Літературної премії імені Григорія Кочура та інших міжнародних і всеукраїнських відзнак.
автор проекту "Європейська Україна" , головний редактор |
| |
| |
