Останнім часом українська столиця повниться все новими й новими «приходами» різних церков – мовляв, духовність народу росте й бажання відвідувати церкви виявляє дедалі більша кількість киян – і корінних, і «нових». Проте за блиском реконструйованих бань непомітними залишаються тріщини намолених століттями святинь.
Під загрозою «візитні картки» міста, унікальні пам’ятки старовини: Софія Київська, Андріївська церква та Києво-Печерська лавра. Не дай Боже, один з цих об’єктів розвалиться або втратить свій статус – і в Києва тоді не залишиться морального права називатися колискою Стародавньої Русі. А таке може статися вже в найближчому майбутньому. Причиною цьому – окремі наші можновладці, які так не виросли з брудних штанців безкультурності й жадібності.
Капітал, який діє не тільки проти пересічних культурних киян, а ще й сам проти себе – ось він, парадокс української столиці! «Чиновники та бізнесмени, прагнучи забудувати якомога більше готелями та бізнес-центрами, не враховують того, що до Києва приїжджає безліч туристів, – говорить головний архітектор заповідника “Києво-Печерська лавра” Тетяна Кулик.
– Вони приїздять до Києва не для того, аби подивитися на чергову новобудову чи готель, а відвідати пам’ятки – Лавру або ту ж Софію Київську. Гості міста поповнюють його бюджет. Якщо ж це все зруйнують або спорудою якогось готелю спотворять історичний вид міста, то кому потрібні будуть ці багатозіркові готелі серед неподобства? Таке враження, що наші бізнесмени-девелопери, чиновники не вміють мислити прагма¬тично!».
Отже, розберемося по порядку – що загрожує київським святиням? Однією з унікальних пам’яток київської старовини та цінним об’єктом світової архітектури є Андріївська церква. За легендою, вона побудована саме на тому місці, де апостол Андрій, вражений прекрасним видом, богонатхненно передрік, що звідси пошириться на всі землі та народи християнське вчення. Церква була побудована в 1749–1754 рр. за проектом італійсько-російського архітектора Бартоломео Растреллі. Будова органічно сполучає в собі елементи стилю рококо з впливом українського бароко.
Проте, за словами експертів, нині ця унікальна споруда в небезпеці. Так, наприкінці червня представник громадського комітету з архітектури Києва, професор Михайло Дегтярьов заявив про те, що Андріївська церква перебуває під загрозою руйнування: «Храм стоїть на зсувонебезпечному горбі, проте, замість того, щоб спільно із заповідником “Софія Київська”, до складу якого входить музей Андріївської церкви, працювати над її порятунком, влада займається абсолютно іншим та усуває експертів від роботи над пам’яткою».
За його словами, питання стоїть про те, щоб взагалі передати храм з підпорядкування музею на баланс Української автокефальної православної церкви. При цьому, владна «турбота» про культуру та духовність загрожує храму ще й з іншого боку.
«Десятинна церква, яку збираються будувати за ініціативою керівництва країни над стародавніми фундаментами додасть проблем Андріївській церкві, – говорить професор Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури, член Академії мистецтв України Лада Міляєва.
– Те, що виникне під назвою “Десятинна церква”, по-перше, закриє шедевр Растреллі від очей спостерігачів з боку Пейзажної алеї. А, по-друге, Андріївська розташована на виключно зсувонебезпечному горбі. Уже зараз від того, що поблизу зводиться будинок, церква буквально розколюється. Тріскаються мармурові підвіконня, підлога. За словами експертів, з якими я особисто спілкувалася, коли бетонний фундамент покладуть ще й під майбутню “Десятинну”, Андріївську церкву врятувати буде практично неможливо».
До речі, «Десятинна», жертвою якої стає Андріївська, буде лише одною з багатьох псевдослов’янських, нехарактерних для України, храмових будівель, судячи з проекту.
Гнітючими є і прогнози вчених. «Якщо ситуацію не змінити, то Андріївська церква простоїть максимум років п’ять, – говорить завідувач відділу охорони пам’яток архітектури Національного заповідника “Софія Київська” Євген Кожан. – Додає проблем і те, що на Боричевому току внизу почато земельні роботи. З огляду на профіль гори, швидше за все, такі дії спровокують обвал, і це може знищити Андріївську церкву протягом дуже короткого часу, адже від будівлі, яка служить фундаментом храму, уже відколюються шматки кладки... Ми скаржимося в усі інстанції – але віз і нині там».
Собор святої Софії в самому серці Києва... Ця прекрасна споруда несе величезний культурний, історичний і сакральний сенс для української столиці. «Софія» в перекладі з грецької означає «мудрість» і була побудована князем Ярославом, історичний титул якого – також «Мудрий». Собор ХI століття був зовні доповнений елементами українського бароко в XII–XIII століттях. Храм став першою внесеною до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО пам’яткою архітектури на території України.
Варто врахувати, що будувалася Софія константинопольськими будівельниками за участі київських майстрів. Тим часом, неможливо знайти прямих аналогів Софійського собору у тогочасній архітектурі візантійського штибу. Храми, що будувалися тоді в імперії, були, як правило, суттєво менші. Те, наскільки великим і величним виглядає собор, означає лише одне – вплив Київської Русі, матері української держави, в середньовічному світі був величезним.
Проте сучасні «величності», які очевидно вважають себе пупом землі, можуть запросто зруйнувати цю святиню. «У зв’язку з тим, що навколо ведеться будівництво, піднімається рівень ґрунтових вод. Це дуже страшно, – говорить Євген Кожан, – адже і в Києві, і взагалі в Україні 75% ґрунтів просідають. У сухому стані вони можуть витримати величезні навантаження. Але якщо їх намочити – вони стискаються. Щодо Святої Софії – вона може осісти до сорока сантиметрів, за підрахунками. Не потрібно бути фахівцем, аби стверджувати, що в цій ситуації пам’ятка розвалиться.
Комплекс “Софія Київська” потребує скрупульозного контролю над станом усіх водонесучих інженерних мереж. І це при тому, що іноді ми в себе фіксуємо більш ніж триметрове підняття рівня ґрунтових вод. Але наші звернення до “Водоканалу” – марні. Вони говорять, що у них все нормально.
Ну й, безумовно, руйнує “Софію Київську” забудова навколо. Буквально за нашими стінами були зведені паркінг і фітнес-центр. Там, де фітнес-центр, у нас піднялася вода на 1 метр 30 сантиметрів, а там, де паркінг, – майже на 35 сантиметрів. Ми були змушені зробити систему відстеження вологості, щоб заздалегідь помічати зміни. Якщо не вирішувати проблеми, про які говорить наш моніторинг, то, без сумніву, ми втратимо найважливішу пам’ятку України».
Співробітники заповідника засмучуються також через недостатнє і невчасне фінансування. А коли виникає чергова забудова біля стін Софії – влада й бізнесмени залишаються глухі та сліпі. «Ми кричали, що не можна будувати! Звернулися в прокуратуру – так ті замість того, щоб вплинути на забудовників, прийшли до нас з перевіркою. Мовляв, ми погано працюємо. Потім прокуратура закрила справу. А зараз – висить над нами “дамоклів меч”. Хочуть будувати біля нас ще декілька будинків. Причому нам прислали інформацію про ці проекти не забудовники, не представники міської влади, а знайомі з Нью-Йорка!» – обурюється Євген Кожан.
Як писав український поет Олександр Олесь: «...і скарби, що вам діди сховали, – на скибку хліба проміняли. Цигани ви!..». В ім’я мільйонного «хлібу насущного» нинішні «величності» ладні зрадити ті цінності, які не вимірюються грошима. Мабуть, «не доросли».
Києво-Печерська лавра – теж зараз під загрозою руйнування, спотворення вигляду та втрати статусу пам’ятки Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Причиною тому – як непомірні апетити київських «князьків» і ділків, так і брак розуму, що проглядається у «ведмежих послугах» державного апарату. Остання проблема стосується і двох попередніх пам’яток історії.
«На жаль, великі проблеми нас оточують з трьох боків, – говорить головний архітектор заповідника “Києво-Печерська лавра” Тетяна Кулик. – З одного боку – це спроби забудувати територію заповідника. По-друге – проблеми, які виникли у зв’язку з авральним будівництвом Успенського собору. А по-третє – фінансування реставрації.
Національний заповідник “Києво-Печерська лавра” нараховує 120 пам’яток. При цьому, ми маємо справу з архітектурним ансамблем. Згідно з міжнародним і українським законодавством ансамбль вважається однією пам’яткою історії та архітектури. Якщо зникає чи змінюється елемент ансамблю, ландшафт, це може призвести до втрати статусу пам’ятки.
До речі, та ж сама історія і з Київською фортецею. Лавра та укріплення навколо неї розглядаються в комплексі. Рішенням Київради від 2002 року Лавра та цитадель навколо неї визнані єдиним історико-культурним заповідником.
Для відновлення зовнішнього вигляду Лаври було відбудовано Успенський собор. Проект затверджувався ще в радянські часи. Було вирішено ставити його на досить глибокому бетонному фундаменті. Така конструкція передбачала також інженерні роботи, які не допустили б підтоплення ґрунтів. Проте коли в 1990-х Успенський собор, центровий елемент Лаври, реконструювали, інженерні роботи не були проведені на належному рівні.
У результаті багато пам’яток Лаври зараз доводиться рятувати. І часто, попри достатнє фінансування, не вистачає організації цього процесу. Так, держава виділяє певну суму грошей під реставраційні та інженерні роботи. Освоїти її потрібно неодмінно до кінця року, проте реставрація не робиться так швидко. А фінансування на реконструкцію дренажних інженерних систем отримує Київводоканал. У результаті ми заважаємо один одному своїми графіками робіт. Через таку заплутану систему матеріального забезпечення робіт ми ризикуємо втратити Лавру такою, як вона є».
«Авральний» темп освоєння навіть пристойних бюджетів підходить лише для реконструкції, але не для реставрації. У фінансовому законодавстві ці два види робіт прирівняно один до одного. Робота вчених та реставраторів виявляється заблокованою недолугим законом.
Жахливим є стан пам’ятки часів князя Володимира Мономаха – церкви Спаса на Берестові. Мистецтвознавець Лада Міляєва говорить: «Ця унікальна пам’ятка зараз в жалюгідному стані через ґрунтові води, вологість. Стіни храму уражені грибком. Усередині храму збереглися унікальні фрески ХII і XVI століть. Якщо не рятувати храм зараз, то зволікання призведе до його втрати. Додаткову небезпеку затоплення й просідання ґрунтів під храмом створює те, що біля нього збираються будувати готельний комплекс».
«Аргументом будівельників, що мають намір зводити так званий “готельно-культурологічний” комплекс біля церкви Спаса на Берестові є рішення Київради, – говорить архітектор Тетяна Кулик. – Зокрема, це рішення прийняте в 2003 році – про відведення землі на провулку Лаврському, 9, під забудову якомусь ТОВ “Еліт-сервіс”. Це суперечить законодавству України, в якому чітко прописано, що такі дії на заповідних територіях можуть бути дозволені тільки на рівні Кабінету Міністрів! Незважаючи на це, із забудовниками весь час доводиться позиватися».
Над входом в лаврські Ближні печери є фрески з картинами страшного суду. Незалежно від їх релігійного значення, це нагадування про те, що ніхто не вічний, а вчинки людини повертаються до неї бумерангом. Чи зможуть чиновники та бізнесмени, об’єднавшись з ученими й пересічними киянами, яким дороге це місто, зберегти святині? Якщо не зможемо – то гріш ціна нашому суспільству.

Данило ЄВТУХОВ
Джерело: «Главред», http://ua.glavred.info