10 листопада у Службі безпеки України відбулися чергові Громадські історичні слухання, присвячені «білим плямам» історії України. Цього разу розглядалася тема “УПА і німці: співпраця чи протистояння”.
Теза «співпраці УПА із німецькими окупантами» є центральною у кампанії проти визнання УПА воюючою стороною у Другій світовій війні, а питання стосунків Українського визвольного руху та Німеччини залишаються найбільш заполітизованими.
Директор Галузевого державного архіву СБУ Володимир В’ятрович підкреслив, що на доказ співпраці УПА з німцями часто наводяться факти, які не мають стосунку до УПА. Йдеться насамперед про короткострокову співпрацю ОУН і Абверу та створення двох батальйонів “Нахтігаль” та “Роланд”. Однак слід зауважити, що дані формування були створені в 1941 р., тоді як УПА утворилася лише наприкінці 1942 р. Дивізія СС “Галичина” (1943 р.) хоч і складалася з українців, проте була структурою німецької армії і не мала нічого спільного з Українським визвольним рухом.
Заідеологізовані історики також наполягають на тому, що начебто мало місце «засудження» УПА Нюрнберзьким трибуналом. У вступному слові Володимир В’ятрович запропонував усім присутнім самостійно спростувати цей міф, погортавши представлене на слуханнях повне зібрання матеріалів Нюрнберзького процесу, у якому навіть не згадується абревіатура УПА.
Історик Іван Патриляк розповів присутнім про результати неупередженого аналізу німецьких, радянських та українських документальних першоджерел. Він зазначив, що період ситуативної співпраці між ОУН і Німеччиною завершився невдовзі після проголошення Акту про проголошення незалежності 30 червня 1941р. Незгода націоналістів відкликати його призвела до масових арештів членів ОУН і їх переходу до антинімецької боротьби. У серпні-жовтні 1942 р. формуються перші великі бойові групи ОУН(Б), які стануть основою Української Повстанської Армії.
Першою атакою українських повстанців проти німецької окупаційної адміністрації став напад сотні Г. Перегіняка-“Довбешки-Коробки” на районний центр Володимирець вночі з 7 на 8 лютого 1943 р. Таким чином з’явився антинімецький фронт УПА, який існував протягом усього часу німецької окупації України.
Іван Патриляк навів у своїй доповіді десятки фактів із німецьких та радянських документів про бої між українськими повстанцями та німецькими окупантами: “Протягом липня 1943 р. УПА здійснила 295 атак на німецькі опорні пункти, 682 саботажні акції на залізниці, 119 нападів на господарські об’єкти. Наступного місяця активність націоналістів ще більш посилилася – 391 напад на німецькі гарнізони, 1034 диверсії на залізниці, 151 атака на підприємства. Влітку 1943 антинімецька боротьба перекинулася на терени Галичини. Загалом же під час боїв і сутичок з окупантами у червні–вересні 1943 р загинуло 1237 українських повстанців і понад 3 тисячі гітлерівців і їх союзників. Наслідком успішної боротьби УПА з німецькими окупантами стало встановлення контролю над суцільними територіями, в тому числі й захоплення районних центрів. “Повстанські республіки” виникали переважно у сільській місцевості – там, де поблизу були великі лісові масиви”.
З метою придушення повстанського руху німці проводили масштабні військові операції із використанням тисяч вояків. Нацисти почали інформаційну війну проти УПА, зображаючи її в своїх листівках більшовицьким утворенням.
Іван Патриляк порушив і питання переговорів, які намагалися нав’язати німці повстанцям під час відступу з України. Він розділив ці переговори на дві групи: домовленості, яких досягали окремі командири УПА з окремими німецькими частинами про нейтралітет і обмін зброї на продовольство чи розвідувальну інформацію, та переговори між німецькими військовим і поліційним командуванням та керівництвом визвольного руху про досягнення нейтралітету та про співпрацю у боротьбі зі спільним ворогом – більшовизмом.
Спонтанні контакти між командирами повстанських загонів і німцями суворо заборонялися повстанським командуванням. За самочинні переговори було віддано під суд їхнього першого ініціатора П.Антонюка-“Сосенка”, якого 7 березня 1944 р. за вироком військово-польового суду УПА було розстріляно. 15 квітня 1944 р., перед сотнею вояків за вироком суду УПА був розстріляний В.Олійник-“Орел”.
З українського боку уповноваженим до переговорів на рівні керівництва був Іван Гриньох. Керівництво ОУН висувало німцям наступні умови: німецька влада припиняє боротьбу проти українського визвольного руху, звільняє із таборів усіх українців-політв’язнів, повстанці отримують свободу в приготуваннях до антирадянської боротьби. Взамін відділи УПА припиняють антінимецьку боротьбу, зупиняють атаки на німецькі комунікації, готові до взаємного обміну інформації про радянських партизан і диверсантів.
Іван Патриляк зацитував враження німецького офіцера, уповноваженого для переговорів: “Особливо обурливом фактом, на думку німецького переговірника, було те, що в Прикарпатті та Карпатах загони УПА продовжують нападати на німецькі підрозділи з метою їхнього роззброєння. Німецький офіцер робить висновок, що командування УПА й керівництво ОУН веде переговори з метою досягнення своїх цілей. У німців залишається два виходи – або знищити загони УПА, або вести з повстанським командуванням переговори, намагаючись тим самим пом’якшити конфлікт з українцями. У зв’язку із відсутністю достатніх сил для ліквідації УПА, офіцер рекомендував продовжити переговори з метою “стримати УПА від диверсій на німецьких лініях комунікацій та для отримання від повстанців розвідувальної інформації”. Переговори між сторонами врешті завершилися нічим: німецька армія відступила, а повстанці залишилися, продовжуючи боротьбу із новим окупантом.
“Стосунки українського націоналістичного руху й Німеччини зазнавали змін у залежності від геополітичної ситуації. Однак, за будь-яких умов націоналісти намагалися максимально використати обставини на користь боротьби за самостійну українську державу.
Коли інтереси України потребували співробітництва з Німеччиною – вони йшли на співпрацю, коли була необхідність поберегти сили, перебуваючи в стані нейтралітету, націоналісти займали вичікувальну позицію, але коли обставини вимагали боротьби з Райхом, УПА вела цю боротьбу жорстоко, масштабно і безкомпромісно», - наголосив Іван Патриляк.
Документи однозначно свідчать про те, що повстанський рух, організований і очолюваний бандерівською ОУН, довгий час мав антинімецький характер, а також, що нацисти з 1942 р. саме в українських націоналістах бачили найбільшу загрозу своєму пануванню в краю.
Сучасні історичні дослідження створюють підґрунтя для висновку, що УПА зробила максимум, що в такій ситуації могла зробити партизанська армія, яка не користувалася зовнішньою підтримкою. Від гітлерівців було визволено значні території, на яких не функціонувала окупаційна адміністрація, було зірвано вивезення з України сільськогосподарської і промислової продукції, сировини, визволено значну кількість людей з числа цивільного населення, призначених до вивезення до Німеччини, знищувалися засоби комунікації, представники цивільної адміністрації, значною мірою було дезорганізовано місцеву поліцію тощо.
Цілком закономірно визнати, що ОУН і УПА зайняли свою почесну сходинку в ієрархії борців за свободу України та звільнення її від гітлерівської окупації.

Джерело: Прес-центр СБ України, http://www.sbu.gov.ua