Автор зізнається, що «В своих воспоминаниях я ничего не выдумал, а просто решил пройтись по зигзагам своего жизненного пути. Описать то, о чем знаю лучше всех – свою жизнь».
А життєвий шлях у Віктора Петровича, засновника й організатора дитячої хірургічної служби області, видався нелегким. Доля була не вельми милосердною до цієї мужньої людина, та від розпачу й зневіри завжди рятували діти й улюблена робота. По закінченні Київського медичного інституту працював головним лікарем Стольненської дільничної лікарні, що в Менському районі, залишивши одну із найяскравіших сторінок в історії цього медичного закладу. Поєднував обов’язки керівника лікарні, хірурга й рентгенолога. Протягом 14 років оперував дітей з усіх куточків Чернігівщини. Згодом очолював дитяче хірургічне відділення в одній зі столичних лікарень. Загалом за понад три десятиліття напруженої праці зробив понад 30 тисяч операцій.
Натруджені руки фронтовика, що кілька десятиліть тримали скальпель в ім’я порятунку дітвори, не знали спочину до останніх днів життя: пасіка, квіти, сад( повсякчас щось прищеплював, садив, сіяв, доглядав). А ще читав, писав нотатки про пережите й вистраждане.
Книга «О том, что в памяти» видрукувана завдяки синам Володимиру та Олександру.

Ольга Чернякова, «Європейська Україна».

До теми: Наталия Лугина: Воспоминание о друге

Валерий Лихута: Слово об учителе