В середині 1960-х у Чехословаччині почався рух за лібералізацію комуністичного режиму, відомий як «Празька весна». Новий перший секретар Компартії Чехословаччини Александр Дубчек у 1968-му запропонував реформаторську «Програму дій», спрямовану на побудову «соціалізму з гуманним обличчям»: свобода слова і віросповідань, відміна цензури, скасування обмежень на поїздки за кордон тощо.

Все це викликало занепокоєння Радянського Союзу, який боявся втратити контроль над країною.

В ніч на 21 серпня 1968-го радянські війська (для «ідеологічного» прикриття агресії були задіяні також військові підрозділи інших країн Варшавського блоку: Польщі, НДР, Угорщини, Болгарії – всього майже 200 тисяч військ і 5 тисяч танків) увірвалися на територію Чехословаччини. Це була найбільша військова операція в Європі з часів Другої світової війни (до речі, Гітлер напав на СРСР, маючи трохи більше трьох з половиною тисяч танків). Чехословацька армія, попереджена радянським міністром оборони маршалом Андрієм Гречко про рішучість намірів інтервентів, не чинила опору.

Введення військ здійснювалося в 18-и місцях. В столиці Чехословаччини були взяті під контроль будівлі ЦК КПЧ, радіо і телебачення, інші важливі стратегічні об’єкти.

Радянська сторона заявляла про безкровне вторгнення. Насправді жертвами агресії стали 108 мирних жителів, ще близько 500 осіб зазнали поранень. Найбільш криваві події розгорнулися біля будівлі Чеського радіо (58 загиблих, у тому числі 8-річна дитина). Є відомості й про стрільбу радянських солдатів по натовпу на Вацлавській площі.

Міжнародна спільнота засудила інтервенцію, однак все обмежилося лише заявами. Александра Дубчека викликали в Москву і примусили відмовитися від намічених реформ, а за рік виключили з партії. Ключові посади в уряді зайняли ортодоксальні комуністи.

Чехословаччина де-факто стала окупованою країною, радянські війська перебували на її території до 1991-го.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті