Його зуби виривали плоскогубцями, а вдруге - просто вибили. І це ще не найстрашніше, що він розповів.
Уявіть собі чоловіка, який важив 95 кілограмів. А потім став 59. Не тому, що схуд - а тому, що його так "утримували".
Це Євген Чуднєцов. Боєць "Азову". Людина, яка побувала в російському полоні двічі - і вижила.
Уперше він потрапив у полон у Широкиному. З лютого 2015 по грудень 2017. Майже три роки. Після обміну він повернувся до підрозділу.
Потім - Маріуполь, далі - "Азовсталь". І знову полон. Звільнили його лише в травні 2023-го.
Про реабілітацію він каже спокійно, майже буденно:
"Я реабілітацію майже не проходив. Для мене найкраща реабілітація - повернутися до службових обов'язків. Бо війна сама себе не виграє".
А тепер - те, від чого холодно.
Уперше зуби йому видирали плоскогубцями. Удруге - просто вибили.
Через різку втрату ваги пішли гормональні збої. Перелом руки. Перелом ноги. Перелом дев'яти ребер.
І шрами на руках і ногах - від кайданків, у яких його підвішували.
Він був у Оленівці. Не в тому бараку, де стався вибух, - у сусідньому.
Пам'ятає кілька вибухів. Спочатку подумали, що прилетіло в адмінбудівлю. Але коли почало горіти - з другого поверху побачили: це промзона.
Той самий барак. Вибух був такої сили, що до них долетіли шматки шиферу.
Усередині спрацював термобаричний заряд. Це була не випадковість. Це була показова страта.
Медичної допомоги - нуль. На обличчях наглядачів - жодного здивування. Вони знали.
Наші просили випустити бойових медиків - не випустили. Лише через годину-півтори випустили медиків з 55-го шпиталю.
А швидкі приїхали під ранок. Коли вже можна було й не приїжджати.
До "азовців" ставлення було окреме. Побоїв вони отримують утричі більше, ніж усі інші. А азовські медики - ще більше. Причина? Пропаганда. Росіяни самі вигадують казки - і самі в них вірять.
Інформації в полоні майже немає. Єдина правда - те, що захоче сказати слідчий або ФСБ.
Якщо гарний настрій - щось розповість. Поганий - промовчить. Правда це чи брехня - ти не дізнаєшся.
Про обмін він дізнався в день обміну. За годину до того - допит, протоколи, які навіть не дали прочитати.
Уночі почали відкривати камери й називати прізвища. Коли відкрили його - прозвучало його ім'я.
Дорога додому: літак, автобус. І страх радіти. Бо це міг бути не обмін, а етап.
Він думав, що сидітиме мінімум три роки.
А ще, він не вважає себе героєм. Він просто повернувся робити свою роботу.
"Війна сама себе не виграє", - каже він.
І це п'ять слів від людини, яку катували двічі.
Прочитайте їх ще раз. Бо поки хтось каже, що "втомився від війни", цей чоловік без зубів і з переламаними ребрами повернувся на службу.
Він не втомився. А ми тим паче не маємо права.

Байрак Олег