Чернігівщина. Будь-які нормальні батьки чекають від своєї дитини, що та виправдає їхні сподівання, посяде гідне місце в житті, досягне висот у професії тощо. Багато чого чекають. Тільки не підлості чи навіть… злочину.
Але трапляється всяке. Й інколи у цілком порядних батьків дитина вдається не знати в кого. Можна довго просторікувати, хто винен: чи то самі батьки недогледіли, чи школа, або вплинули друзі та «вулиця», та факт залишається фактом. Був перспективний юнак — а на його місці постав асоціальний тип зі злочинними нахилами.
Такий розвиток подій — не рідкість для вічно заклопотаних родин, де батьки спромоглися завести лише одну дитину. А ось у чернігівця Івана, вихідця з Менського району, ситуація була більш неординарною. У свої 38 років він разом із дружиною нажили аж четверо діточок. Старший та двоє найменших не доставляли клопотів батькам. А от середній син Сергій «відривався» за всіх.
Вічно батькові доводилось за нього червоніти перед вчителями, сусідами, знайомими. То його затримають міліціонери з краденим телефоном, то поїде на Менщину до рідного батькового села, і там утне щось таке, через що Іван роками не може з’являтися на очі своїм батькам та друзям дитинства: соромно за синову витівку. Самим соромом не обходилося, голову родини навіть притягували до адміністративної відповідальності – за неналежне виконання батьківських обов’язків. Та Сергієві було байдуже, що створює для батька неабиякі проблеми. Він продовжував поводитись, як йому заманеться.
Нещодавно Іван влаштувався водієм таксі в одну з приватних фірм. І дуже з того радів, бо це був реальний шанс підправити хиткий матеріальний стан родини. Адже у цій великій сім’ї ніколи не було особливого достатку. Як кажуть, «тягли» від зарплати до зарплати. На щастя, хоч житло наймати не мусили. Мали власне: квартиру Іванова дружина отримала як придане. Тепер же, окрім непоганого доходу, нова робота дарувала перспективу стати автовласником, бо згодом робочий автомобіль можна було викупити, не припиняючи таксувати на ньому.
Початком історії з кримінальним фіналом стало зникнення ключів від цього автомобіля. Якось, на початку липня, Іван працював до пізньої ночі, а тому до ранку залишив своє таксі біля під’їзду. Звісно, дверцята замкнув, а ключа поклав у барсетку та приніс додому. Вранці ж хотів відігнати авто на стоянку, та ключів у барсетці не знайшов. Обшукав геть усе, навіть перерив речі своїх дітей (!), та марно. Добре, що в квартирі зберігався дублікат. Саме з ним Іван і відправився на роботу.
Минуло кілька днів, основний комплект ключів ніби у воду впав. Іван продовжував користуватися дублікатом. 5 липня працював у нічну зміну, приїхав додому лише вранці. Машину, як завжди, залишив біля будинку і пішов відпочивати. Прокинувся вже по обіді, близько 16:00, і радше за звичкою, аніж від якогось передчуття, кинув погляд за вікно. І отетерів: легковика не було. Він кинувся шукати: за будинками, у сусідніх дворах. Повідомив про зникнення і на фірму, щоб звідти по рації викликали машину.
Це не давало результатів. Тоді Іван почав дзвонити своїм дітям: чи, бува, не вони взяли потайки машину? І найстарший, і менший сини запевнили, що не чіпали. Дочка — найменшенька, на неї підозра й не падала. Залишався «проблемний» син Сергій, але дзвінки до нього були марними. З телефону приємний жіночий голос відповідав, що абонент — поза зоною досяжності. З’ясувалося, хлопець ще напередодні вирушив у похід разом з товаришами.
Отже, машину викрадено… В розпачі Іван звернувся до Чернігівського міського відділу міліції із заявою про злочин. Правоохоронці почали пошуки. І вже за кілька годин мали позитивний результат. Автівка знайшлася у іншому районі міста, досить далеко від місця викрадення, припаркована в одному з дворів. За кермом куняв… 18-річний син Івана, його «головний біль», його Сергій.
У розмові зі співробітниками міліції юнак визнав, що поцупив у батька ключі, аби покататися на його машині. Дочекався слушної нагоди, та й поїхав. Добре попоїздив містом, томився, навіть устиг поспати в салоні.
Сергій нібито виявляв щире каяття за свій вчинок. Але батько вже надто втомився від витівок свого нерозумного чада, а тому не став відкликати свою заяву про злочин, розуміючи, що відтак з його сином буде вчинено винятково у відповідності до положень Кримінального кодексу України. Цей законодавчий акт не робить скидок чи поблажок на якісь родинні стосунки. Незаконне заволодіння транспортним засобом – це кримінальна стаття, і покарання вона передбачає відповідне. Іван це усвідомлював. Але видихнув: «Я більше так не можу. Саджайте!»
За фактом викрадення автомобіля порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 289 Кримінального кодексу України («Незаконне заволодіння транспортним засобом»), санкція якої — до 5 років позбавлення волі (!) Слідство триває, і на час його перебігу з Сергія взято підписку про невиїзд.

Наталія Човпило, помічник начальника ЧМВ УМВС по роботі з громадськістю та ЗМІ
Джерело: УМВС України в Чернігівській області