- "Я балакучий пустун сучасної української літератури!" - погодився, відповідаючи на запитання читачів про себе Андрій Кокотюхою під час зустрічі у КМЦ "Інтермеццо" (Чернігів).
- "За Борисом Грінченком ("Словарь української мови", т. ІІ, ст.267) Ваше прізвище етимологічно походить від "кокот - шалун, резвое дитя", а "кокотіти - лепетать, болтать". Як, на Вашу думку, яке з цих визначень найбільш відповідає Вашому місцю в сучасній українській літературі?".
- У свій час, на першому курсі університету, ми досліджували етимологію прізвищ, - розповів Андрій, - тоді мені не вдалося розкрити таємницю свого прізвища. Чернігівські студенти виявилися більш допитливими, дякую.
Андрій розповів, що у свій час влаштувався у Ніжинську міську бібліотеку для того, щоби читати книги улюблених авторів - Луї Буссенара, Томаса Майна Ріда, Рафаеля Сабатіні вдома. Адже читати їх можна було тільки у читальному залі, а Андрій зізнався, що любить читати вдома, лежачи на дивані, із лампочкою над головою.
-Я проник до бібліотеки, мов Штірліц втерся у довіру, і за це мені надавали можливість брати книги додому.
-"Сьогодні Ніжин асоціюється з двома знаними письменниками - Миколою Гоголем та Андрієм Кокотюхою. Наскільки затишно Ви почуваєтеся у компанії з великим містифікатором?", - запитала читачка Христина Чуднова.
- Ніжин асоціюється не лише з Гоголем і Кокотюхою, - з усмішкою відповів гість, - у педуніверситеті висить цілий іконостас достойників. Із сучасних хочу згадати Анатолія Дністрового (Астаф'єва), який теж вчився у Ніжині, ну, і, звичайно, Євгена Гуцала. Я маю п'ять улюблених письменників, наприклад перечитую Стивена Кинга, але перечитувати його не буду, на відміну від Миколи Гоголя, який для мене перший серед кращих. Я почуваюся затишно в одному ряду з ним, але нас порівнювати рано.
- "Ваші "Шлюбні ігрища жаб" у свій час виявилися вдалим пострілом. Вашу влучність серед найперших тоді оцінила Соломія Павличко. Чи в повну міру Ви виправдовуєте її сподівання?" - запитала читачка під ніком Василиса.
- "Не знаю як би вона оцінила сьогодні мій доробок, будь серед нас, але тоді насправді вихід книги виявився вчасним. Адже у цьому жанрі на той час практично ніхто не писав. Виходили історико-патріотично-пригодницькі романи, а побутовий кримінал був відсутній.
Ситуація не змінилася і досі. На сайті "Буквоїд" я веду рубрику "Кримінальне чтиво", де пишу рецензії про українські детективи. За останній рік я купив аж п'ять книжок, в той час як у Росії у цьому жанрі щоквартально виходить на порядок більше. Загалом я видав до 30 власних детективів. Сьогодні я готовий писати все, окрім мелодрами і фантастики - я перебуваю у конфлікті із українським менталітетом. Рекомендую, до речі, ознайомитися із книгою Олександра Стражного "Український менталітет" (незабаром з'явиться в "Інтермеццо"). Він пише, що українці люди надзвичайно сентиментальні, і відірвані від реальності. Це стосується забобонів, адже ми після лікаря йдемо до бабки-шептухи, і не завжди йдемо до лікаря після бабки-шептухи. На відміну від інших слов'янських народів маємо найбільше днів, коли не можна працювати.
Особисто я люблю писати детективи, трилери, пригодницькі романи - словом все, що не мелодрама і не фантастика. Історії про людей, що потрапляють у незвичайні ситуації. Ми впізнаємо у них себе і думаємо щоби ми зробили у тій чи іншій ситуації. Не люблю писати на замовлений сюжет, бо це виходить нещиро.
Щодо планів. Я хочу написати 22 книги пригодницького жанру, дії котрих би розгорталися у різних куточках країни. У 2006 році вийшов роман "Темна вода" (книга представлена на полицях "Інтермеццо"), сюжет якого розгортається на землях Чернігово-Сіверського краю. До речі, роман відзначений гран-прі "Коронації слова".
- "Чи мають відношення Ваші "Страшні історії" до феномену "Ніжина - міста митців"? Адже містичним чином храми Ніжина утворюють хрест, орієнтований зі сходу на захід. Місцеві жителі пояснюють цим хрестом незвичну кількість митців на одиницю площі у порівнянні з іншими містами?" - задала питання читачка Юлія Анос.
- "Я чув і обізнаний із цією легендою. Теж саме кажуть про себе мешканці будь-якого міста країни, за винятком хіба що Сум і Рівного. Звичайно, мені б хотілося, щоби Ніжин був містом митців. Щоб там було принаймні три книгарні, як за моїх часів. Відносно моїх книг для дітей - "страшних історій", то ця серія, яка вийшла у видавництві "Грані-Т", об'єднана спільними діючими особами.
Це один великий серіал, що складається з 12-тьох окремих сюжетів. Ці історії розповідають про підлітків, школярів, які потрапляють у непередбачувані, найскладніші ситуації, коли потрібно приймати рішення, не радячись з батьками.
Інша моя книга, що вийшла у цьому ж видавництві, вже з іншої серії - "Життя видатних дітей". У цьому проекті взяли участь усі рейтингові письменники, окрім Марії Матіос і Василя Шкляра. Кожен показав своїх улюблених … діячів, героїв, особистостей, яким уявляє їх дитинство. Історії геніального дитинства із "Серії життя видатних дітей" можна вважати посібником, що зробить вас батьками видатної особистості.
- "Злі язики подейкують, що у себе "під подушкою" Ви зберігаєте якісь там ментівські медальки і навіть погони лейтенанта, старшого. Чи не було з Вашого боку чесніше написати справді викривальний матеріал типу етеенівського "Меча"? - запитала читачка під ніком Василиса.
- Я найменше хочу викривати когось. У нас в Україні викривати - все одно, що зливати в унітаз. Нині маю медаль срібного "Георгія" за фільм "Тупик", як автор сценарію (до речі, примірник стрічки є у фондах "Інтермеццо"). Це довга історія, єдиний фільм кіностудії імені Олександра Довженка знятий за бюджетні кошти у 2008 році. У ній представлені чернігівські реалії і за наполяганням режисера ми ввели міліцейську лінію. Тоді керівництво МВС видало режисеру Григорію Кохану цілий набір нагород. Тоді прийшов і каже: чи не хочеш отримати нагороду?
Маю нагороду за зразкову службу у внутрішніх військах. Коли я працював у журналі "ПіК", то активно співробітничав з прес-службою внутрішніх військ. І мене відзначили за найкраще висвітлення правоохоронної тематики. Щодо погон. У свій час я відбув військову кафедру, отримав звання молодшого лейтенанту, щоправда, не знаю яких військ. Коли мене атестували політруком - СРСР наказав довго жити.
Разом з Андрієм КМЦ "Інтермеццо" відвідала заступник директора київського видавництва "Грані-Т" пані Любов Лазарєва. Вона презентувала серію сучасної літератури для підлітків - ці книги по всій Україні були представлені для конкурсу рецензій школярів. Але, як це не прикро, Чернігівщина найменше фігурує серед його учасників. Представниця видавництва поскаржилася на нерозуміння місцевою владою важливості конкурсу.
А в "Інтермеццо" вся ця серія, як і інші книги видавництва "Грані-Т", широко представлена.

Джерело: Прес-служба КМЦ "Інтермеццо"