Чернігівський архієпископ Євстратій про пропозиції «закрити храми та припинити богослужіння»
Щодо пропозицій «закрити храми та припинити богослужіння»
1. Церква як спільнота віруючих є суспільно корисним та необхідним інститутом, а не просто «місцем масових заходів». Безперечно, що для цілком світської особи чи мало практикуючої це може здаватися і не очевидним.
Лише в моменти кризи, коли приходить усвідомлення, що ніякі світські сподівання вже не діють, і що «одна надія - на Бога», ставлення до Церкви змінюють навіть такі - і то, мабуть лиш на деякий час.
Отже, під час загального випробування «закрити Церкву» так само «корисно» для суспільства, як закрити лікарні, органи влади, громадський транспорт, аптеки і магазини продуктів чи ЗМІ. Всі розуміють, що є інституції, функціонування яких необхідне - лише має бути змінено режим, впроваджено заходи безпеки і розумні обмеження, але не «закриття».
2. Заклики світських людей «закрити Церкву» лише породжують протилежну реакцію, провокують відчуття утисків та стигматизацію. Замість того, щоби у момент потреби більшого згуртування поєднати зусилля - такі заклики лише посилюють ворожнечу та несприйняття.
3. Церква робила і робить все можливе для того, щоби звести ризики до мінімуму - вже оголошено і про дезинфекцію, і про те, що достатньо поклонитися святиням, без необхідності їх цілувати, і про необхідність слухати поради спеціалістів, дотримуватися гігієни, тим, хто належить до груп ризику - звести контакти до мінімуму, з ознаками хвороби - самоізолюватися, тощо. Але так само, як у державі заходи, навіть нагальні, не впроваджуються в одну мить, і ми бачимо, що щось вживалося раніше, щось оголошують потім, а щось буде впроваджене лише згодом - так і Церква одні речі впровадила вже, інші - крок за кроком.
4. Впровадження обмежень в певних релігійних спільнотах закордоном не може бути «абсолютним доказом» того, що це слід зробити у сусідньому храмі.
Адже обмеження місць масового паломництва, куди збираються десятки чи й сотні тисяч людей - річ цілком логічна і адекватна в час епідемії. Але в Україні навряд чи знайдуться місця, де зараз збиратимуться стільки ж людей, як у Ватикані чи Мецці.
Наша Церква вже оголосила про те, що не слід проводити заходів, які додатково залучають парафіян та спонукають їх подорожувати (таких, як тимчасове принесення святинь). Подібні заходи впроваджено, як бачу, і в деяких інших конфесіях.
5. Вже зараз багато храмів підключили трансляції своїх богослужінь, закликаючи долучатися до молитви тих, хто залишається вдома. Це розумна і адекватна реакція, але для цього слід МАТИ, ЩО ТРАНСЛЮВАТИ. Тобто саме богослужіння має відбуватися.
Отже, дуже хотілося би, щоби всі уникали крайнощів - віруючі та невіруючі, практикуючі християни та мало практикуючі. Давайте будемо союзниками у боротьбі зі спільним викликом, а не опонентами!
Архієпископ ЄВСТРАТІЙ ЗОРЯ
1. Церква як спільнота віруючих є суспільно корисним та необхідним інститутом, а не просто «місцем масових заходів». Безперечно, що для цілком світської особи чи мало практикуючої це може здаватися і не очевидним.
Лише в моменти кризи, коли приходить усвідомлення, що ніякі світські сподівання вже не діють, і що «одна надія - на Бога», ставлення до Церкви змінюють навіть такі - і то, мабуть лиш на деякий час.
Отже, під час загального випробування «закрити Церкву» так само «корисно» для суспільства, як закрити лікарні, органи влади, громадський транспорт, аптеки і магазини продуктів чи ЗМІ. Всі розуміють, що є інституції, функціонування яких необхідне - лише має бути змінено режим, впроваджено заходи безпеки і розумні обмеження, але не «закриття».
2. Заклики світських людей «закрити Церкву» лише породжують протилежну реакцію, провокують відчуття утисків та стигматизацію. Замість того, щоби у момент потреби більшого згуртування поєднати зусилля - такі заклики лише посилюють ворожнечу та несприйняття.
3. Церква робила і робить все можливе для того, щоби звести ризики до мінімуму - вже оголошено і про дезинфекцію, і про те, що достатньо поклонитися святиням, без необхідності їх цілувати, і про необхідність слухати поради спеціалістів, дотримуватися гігієни, тим, хто належить до груп ризику - звести контакти до мінімуму, з ознаками хвороби - самоізолюватися, тощо. Але так само, як у державі заходи, навіть нагальні, не впроваджуються в одну мить, і ми бачимо, що щось вживалося раніше, щось оголошують потім, а щось буде впроваджене лише згодом - так і Церква одні речі впровадила вже, інші - крок за кроком.
4. Впровадження обмежень в певних релігійних спільнотах закордоном не може бути «абсолютним доказом» того, що це слід зробити у сусідньому храмі.
Адже обмеження місць масового паломництва, куди збираються десятки чи й сотні тисяч людей - річ цілком логічна і адекватна в час епідемії. Але в Україні навряд чи знайдуться місця, де зараз збиратимуться стільки ж людей, як у Ватикані чи Мецці.
Наша Церква вже оголосила про те, що не слід проводити заходів, які додатково залучають парафіян та спонукають їх подорожувати (таких, як тимчасове принесення святинь). Подібні заходи впроваджено, як бачу, і в деяких інших конфесіях.
5. Вже зараз багато храмів підключили трансляції своїх богослужінь, закликаючи долучатися до молитви тих, хто залишається вдома. Це розумна і адекватна реакція, але для цього слід МАТИ, ЩО ТРАНСЛЮВАТИ. Тобто саме богослужіння має відбуватися.
Отже, дуже хотілося би, щоби всі уникали крайнощів - віруючі та невіруючі, практикуючі християни та мало практикуючі. Давайте будемо союзниками у боротьбі зі спільним викликом, а не опонентами!
Архієпископ ЄВСТРАТІЙ ЗОРЯ
Теґі:
