А ще депутати, журналісти, бізнесмени та представники відомих чернігівських танцювальних колективів і клубів. Танго, вальси, композиції супроводжували бурливі оплески присутніх у міському палаці культури.
Мета благодійного балу «Танець мрії – 2» благородна – зібрати кошти на придбання слухових апаратів для ветеранів Великої Вітчизняної війни. Цьогорічне дійство присвячене ювілею Великої Перемоги.
Хоча «хрещений батько» і натхненник цього танцювального проекту – Чернігівський міський голова Олександр Соколов сам не насмілився станцювати, зате запалив ідеєю посадовців і, особливо, журналістів. Для мене неабияким відкриттям стали його радник Ірина Синельник та редактор газети «Чернігівські відомості» Ірина Мокроусова. Обох публіка викупала у зливі оплесків та засипала квітами. Ще перед початком балу мимоволі звернула увагу на вишукану зачіску Ірини Синельник, котра сприяла представникам ЗМІ в створенні зручних умов для роботи. Та не здогадалася, що «витвір на голові» – елемент чудової ліричної композиції «Дощовий вечір». Захоплюючі й щирі вигуки «Браво!» й «Молодець!» були їй заслуженою нагородою і визнанням.
Редакторка міського тижневика теж уже не юне дівчисько, але своїм східним танцем запалила глядачів неабияк. Як бачимо, «запасний бронепоїзд» її прихованого таланту до пори до часу «дрімав» на запасній колії. Здавалося, що півзали кинеться на сцену допомагати Ірині танцювати. Можливо, благородна мета й справді відкриває і друге дихання, і невідомі грані особистості.
Журналіст телеканалу «Дитинець» Артем Шелковий зарекомендував себе майстром на всі руки: і прекрасно вальсував, і був ведучим.
Щиро вболівала я й за колегу із телерадіоагенції «Новий Чернігів» Тетяну Ревенок (давався взнаки синдром журналістської солідарності).
Жагуче танго у виконанні заступника міського голови Оксани Тунік-Фриз та директора рекламної компанії «Голд Ф’юче» Віталія Гриця переконало, що партнер порівняно з минулорічним «Танцем мрії» виріс на кілька щаблів у майстерності. А Оксана, як і торік, була неперевершена.
Та найтяжче, по-моєму, було все ж таки Олександру Майшеву з головного управління культури, туризму і охорони культурної спадщини облдержадміністрації, котрий весь час потерпав, аби з рук не повислизали вертляві мишенята. Олександр втілював на сцені образ лінькуватого кота, в якого спритні мишки вкрали сир. А допомагали йому дівчатка із шоу-балету «Ярмарка». Протягом репетицій він схуд на кілька кілограмів й пострункішав. Цьому посприяли і запальний ритм композиції, і фізичні навантаження, і хвилювання за дітвору.
Найемоційнішим моментом «Танцю мрії – 2» стала хвилююча композиція «Если б не было войны…». Коли під проникливі слова знаменитої пісні Валентини Толкунової на інвалідній колясці завальсувала Юлія Ментей в парі з Олександром Бугаєм із клубу «Ніка», присутні піднялися в єдиному пориві. У багатьох жінок котилися непрохані сльози. Кожна з них згадувала свої біль – печаль, але всіх об’єднувало єдине нестримне бажання, аби справді ніколи не повторилися лихоліття минулої найкровопролитнішої із воєн.
Отож, незважаючи на недоречності, на неспівпадіння надто серйозного тексту сценарію – речитативу ведучих із подекуди веселими танцями, благодійний бал засвідчив щире прагнення учасників проекту допомогти ветеранам у розв’язанні болючої проблеми. Зі сторони легше шукаються недоліки. Танцювати непрофесіоналам значно важче. Без сумніву, кожен із учасників проекту залишив у танці частинку власної душі, краплинку тепла й любові до ближнього.