Колись у середині 1960-х років тодішній начальник Головного політичного управління Совєтської Армії і Воєнно-Морського Флоту, генерал Олексій Єпішев під час зустрічі з працівниками Інституту воєнної історії Міністерства оборони СССР виголосив дуже цікаву думку: «Для чого нам така історія, яка нам невигідна?»
Саме це гасло тяжило над істориками і викладачами історії весь час до розпаду СССР. Тому історичні дослідження під грифом «таємно» і ті, що для відкритого доступу, суттєво різнились за своїм змістом, хоча нібито висвітлювали одні і ті ж самі події.
Нещодавно я довідався, що прихильники такого підходу і в сучасній Україні ще не перевилися. Отже познайомимося.
У Києві щонайменше тричі на тиждень видається «Робітнича газета» накладом приблизно 60 тисяч примірників. Засновник і видавець ТОВ «Робітнича газета». Має електронну версію, адресу електронної пошти і контактний телефон. Головний редактор – А.Криволапов. Мова видання – російська. Судячи з її змісту – неофіційне видання Комуністичної партії України (КПУ).
У номері за 11 лютого ц.р. там на першій шпальті надруковано статтю Е.Короткова «Перемога на Победой», де автор обурюється позицією Міністерства освіти і науки України з приводу порядку відзначення 70-ї річниці з дня завершення військових дій в Європі, більш відомого як День Перемоги.
Що ж в них викликало неабияке обурення автора? Почнемо по черзі.
1) «Війна з нацизмом почалася для українців з вересня 1939 р.»
Тут стаєш у глухий кут. Адже те, що Волинь і Галичина з 1919 р. перебували у складі Польщі, відповідно українці, що мешкали там, служили у Війську Польському нібито само собі зрозуміло.
У зв’язку з цим – невелика родинна історія.
Молодший брат мого батька з середини 1950-х років мешкає на Волині, одружений із місцевою жінкою. Її батько був мобілізований до польської армії в серпні 1939 р. і до літа 1989 р. родина нічого не знала про його долю.
Лише в 1989 р. уряд Польщі, після домовленості тодішніх керівників СССР і Польщі Михайла Горбачова та Войцеха Ярузельського, отримав можливість розшукувати своїх колишніх військових і членів родин загиблих.
У вересні 1989 р. нашу і такі ж родини запросили до Генерального консульства Польщі у Львові. От і дізналася моя тітка, бо її батьки на той час вже померли, що її батько загинув як герой, обороняючи Варшаву від наступу німецьких військ і отримала його польську урядову нагороду. Мабуть, з точки зору п. Короткова, вона на це права не мала.
2) Автор заявив, що твердження про те, що УПА і ОУН боролися з німцями, була вперше висунута Президентом України Віктором Ющенком.
Проте, вперше річницю утворення УПА на державному рівні було відзначено в 1992 р. за президентства Леоніда Кравчука. За президентства Леоніда Кучми в 1997 р. було створено Урядову комісію з вивчення діяльності УПА і ОУН, яка плідно працювала до 2008 р., поки не була зліквідована за рішенням тодішнього Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко.
3) Автор наголосив: у позиції Міністерства освіти і науки України щодо висвітлювання історії Другої світової війни зацікавлені лише мешканці Галичини.
Вибачте. п. Коротков. Невже ви вважаєте, що родичі і нащадки військових Червоної армії, що загинули з 17 вересня до 10 жовтня 1939 р., воюючи проти польської армії, нащадки тих, що з 30 листопада 1939 р. до 13 березня 1940 р., воюючи проти фінської армії, або ті, предки яких гинули з 9 серпня до 5 вересня 1945 р. воюючи проти японської армії, не мають права на належне вшанування пам’яті? Але ж вони явно не з Галичини. Або ж мешканці Закарпаття не мають права вшановувати пам’ять про загиблих в лавах чехословацької армії або угорської армії, мешканці Буковини – у складі румунської армії? А вшанувати пам’ять українців, що воювали в арміях США, Канади, Франції, в польській армії Владислава Андерса, європейському Русі Опору?
4) Наприкінці своєї статті п. Коротков стверджує (переклад з мови оригіналу автора): «Історія українського націоналізму завжди складалась з трьох етапів: зрада-вбивство-втеча. Третій етап наближається».

Щодо зради
До діяльності українських націоналістів можна ставитися по-різному, але одне з’ясовано однозначно: інтересам України і українців вони не зраджували навіть під загрозою смерті.

Щодо іншого
На нашу думку, слід запозичити корисний досвід у Президента України Леоніда Кучми і створити Урядову комісію з вивчення діяльності КП(б)У–КПУ в складі РКП(б), ВКП(б), КПСС за період з липня 1918 р. до серпня 1991 р.
Думаю, що суспільство дізнається багато про що цікавого, в тому числі і про зради, і про вбивства, і про втечі…

Леонід Лапай, м. Чернігів, для «Європейської України».