КОМУНІСТИЧНИЙ МІФ: 9 СЕРПНЯ 1942 РОКУ «МАТЧ СМЕРТІ» ЗАВЕРШИВСЯ РОЗСТРІЛОМ РАДЯНСЬКОЇ КОМАНДИ
Влітку 1942 року в Києві відбувся футбольний матч між командами місцевих футболістів та вояків Вермахту. Німці, після розгромної поразки на полі, розстріляли своїх суперників.
Міф про розстріл німцями радянських спортсменів-переможців після гри став канонічною частиною радянської пропаганди після появи в 1957 році повісті Петра Северова та Наума Халемського «Останній поєдинок» та фільму «Третій тайм», який вийшов на екрани через п’ять років
МІФ: «МАТЧ СМЕРТІ» В КИЄВІ ЗАВЕРШИВСЯ РОЗСТРІЛОМ РАДЯНСЬКОЇ КОМАНДИ
В основу сюжету фільму «Матч» покладено реальну історію про те, як у роки Великої Вітчизняної війни в окупованому Києві відбувся футбольний матч між київською командою «Динамо» й німецькою командою «Flakelf». Німці хотіли показати, що вони у футболі сильні і дуже хотіли виграти, так що на кону матчу стояли життя футболістів… київських футболістів, яким наказали програти… Але вони виграли, і частину з них розстріляли прямо на футбольному полі, а другу частину відправили у концтабори…
Денис А. «Экранизация “Матча смерти”», 21 червня 2011 року
СУТЬ МІФУ
Влітку 1942 року в Києві відбувся футбольний матч між командами місцевих футболістів та вояків Вермахту. Німці, після розгромної поразки на полі, розстріляли своїх суперників.
ФАКТИ СТИСЛО
У червні — серпні 1942 року в Києві відбулося кілька матчів місцевої команди «Старт» (до складу якої входили футболісти довоєнних клубів «Динамо» та «Локомотив») з командами німецьких та угорських солдатів. Остання гра відбулася 16 серпня і, попри те, що закінчилася поразкою німців, не призвела до розстрілу радянських спортсменів. Чотирьох із них стратили наступного року як в’язнів Сирецького концтабору.
СПРОСТУВАННЯ
Міф про розстріл німцями радянських спортсменів-переможців після гри став канонічною частиною радянської пропаганди після появи в 1957 році повісті Петра Северова та Наума Халемського «Останній поєдинок» та фільму «Третій тайм», який вийшов на екрани через п’ять років.
Уже незабаром його посилили офіційною позицією: в 1965 році до 20 річниці Перемоги футболістів нагородили державними медалями «За відвагу» та «За бойові заслуги», а в 1971 році відкрили пам’ятник «розстріляним футболістам» біля стадіону в Києві.
Керівництво КҐБ на той момент уже чітко знало справжню долю гравців «Старту». У доповідній оперуповноваженого КҐБ майора Удіна на ім’я свого керівника Федорчука він викривав спортсменів як колаборантів:
«Цілком очевидно, що футболісти залишилися проживати на окупованій території, не намагаючись відійти з відступаючими частинами Червоної армії, в лавах якої їхня присутність була дуже необхідна у важкий для Батьківщини час. Згодом вони підтримали ініціативу зрадників Батьківщини з представників міської управи, які за підтримки окупаційної влади створили із залишених у Києві спортсменів клуб майстрів спорту, а з футболістів команду міста, в яку ввійшли гравці команд-майстрів “Динамо” і “Локомотива”. Ця команда неодноразово зустрічалася в товариських матчах з футбольними командами Вермахту і угорських військових частин, дислокованих у Києві.
Всіх учасників збірної команди працевлаштували (на хлібзаводі №1 і ковбасній фабриці). З часом, освоївшись з обстановкою, вони зорганізували викрадення продуктів, а згодом, опрацювавши маршрути їх розвезення по місту, обумовили зустрічі один з одним, щоб ними взаємно обмінюватися.
Ця обставина, а можливо, й те, що окупантам набридла “футбольна забава”, привела до того, що всі футболісти виявилися запротореними в табір військовополонених. Як засвідчили розслідування, причина розстрілу футболістів у таборі військовополонених мала не політичний, а випадковий характер. Свідки розповіли, що за провину одного із військовополонених (цей військовополонений каменем вбив службового собаку) окупанти вишикували весь особовий склад табору і розстріляли кожного п’ятого».
Радянський міф про розстріляну команду набув міжнародного звучання і призвів до того, що в 1974 році прокуратура міста Гамбурґ відкрила кримінальну справу за фактом ймовірного вбивства футболістів.
Ретельне німецьке розслідування тривало більше тридцяти років.
18 лютого 2005 року опубліковано висновок у справі, підготовлений прокурором Йоганом Кульманном. «Поширювана протягом багатьох років у колишньому Радянському Союзі версія, — читаємо тут, — про те, що причиною розстрілів чотирьох гравців була перемога в матчі проти німецьких окупантів 9 серпня 1942 року, є очевидною вигадкою. Матч, який відбувся 9 серпня 1942 року, як і декілька попередніх матчів, а також матч, який відбувся ще й 16 серпня 1942 року, проходив у дружній атмосфері. Після закінчення гри було зроблено фотографію двох спортивних команд — німецьких військовослужбовців і радянських гравців… Не встановлено жодного зв’язку між грою футбольних команд, що відбулася 9 серпня 1942 року, та розстрілом трьох гравців у Сирецькому таборі».
Розвінчання міфу не стало його цілковитим кінцем. У 2011 році з’явився російський фільм «Матч», в основі якого «реальна історія» про розстріл радянської команди просто на футбольному полі після її перемоги над німцями.
Володимир В'ЯТРОВИЧ, Український інститут національної пам'яті
Міф про розстріл німцями радянських спортсменів-переможців після гри став канонічною частиною радянської пропаганди після появи в 1957 році повісті Петра Северова та Наума Халемського «Останній поєдинок» та фільму «Третій тайм», який вийшов на екрани через п’ять років
МІФ: «МАТЧ СМЕРТІ» В КИЄВІ ЗАВЕРШИВСЯ РОЗСТРІЛОМ РАДЯНСЬКОЇ КОМАНДИ
В основу сюжету фільму «Матч» покладено реальну історію про те, як у роки Великої Вітчизняної війни в окупованому Києві відбувся футбольний матч між київською командою «Динамо» й німецькою командою «Flakelf». Німці хотіли показати, що вони у футболі сильні і дуже хотіли виграти, так що на кону матчу стояли життя футболістів… київських футболістів, яким наказали програти… Але вони виграли, і частину з них розстріляли прямо на футбольному полі, а другу частину відправили у концтабори…
Денис А. «Экранизация “Матча смерти”», 21 червня 2011 року
СУТЬ МІФУ
Влітку 1942 року в Києві відбувся футбольний матч між командами місцевих футболістів та вояків Вермахту. Німці, після розгромної поразки на полі, розстріляли своїх суперників.
ФАКТИ СТИСЛО
У червні — серпні 1942 року в Києві відбулося кілька матчів місцевої команди «Старт» (до складу якої входили футболісти довоєнних клубів «Динамо» та «Локомотив») з командами німецьких та угорських солдатів. Остання гра відбулася 16 серпня і, попри те, що закінчилася поразкою німців, не призвела до розстрілу радянських спортсменів. Чотирьох із них стратили наступного року як в’язнів Сирецького концтабору.
СПРОСТУВАННЯ
Міф про розстріл німцями радянських спортсменів-переможців після гри став канонічною частиною радянської пропаганди після появи в 1957 році повісті Петра Северова та Наума Халемського «Останній поєдинок» та фільму «Третій тайм», який вийшов на екрани через п’ять років.
Уже незабаром його посилили офіційною позицією: в 1965 році до 20 річниці Перемоги футболістів нагородили державними медалями «За відвагу» та «За бойові заслуги», а в 1971 році відкрили пам’ятник «розстріляним футболістам» біля стадіону в Києві.
Керівництво КҐБ на той момент уже чітко знало справжню долю гравців «Старту». У доповідній оперуповноваженого КҐБ майора Удіна на ім’я свого керівника Федорчука він викривав спортсменів як колаборантів:
«Цілком очевидно, що футболісти залишилися проживати на окупованій території, не намагаючись відійти з відступаючими частинами Червоної армії, в лавах якої їхня присутність була дуже необхідна у важкий для Батьківщини час. Згодом вони підтримали ініціативу зрадників Батьківщини з представників міської управи, які за підтримки окупаційної влади створили із залишених у Києві спортсменів клуб майстрів спорту, а з футболістів команду міста, в яку ввійшли гравці команд-майстрів “Динамо” і “Локомотива”. Ця команда неодноразово зустрічалася в товариських матчах з футбольними командами Вермахту і угорських військових частин, дислокованих у Києві.
Всіх учасників збірної команди працевлаштували (на хлібзаводі №1 і ковбасній фабриці). З часом, освоївшись з обстановкою, вони зорганізували викрадення продуктів, а згодом, опрацювавши маршрути їх розвезення по місту, обумовили зустрічі один з одним, щоб ними взаємно обмінюватися.
Ця обставина, а можливо, й те, що окупантам набридла “футбольна забава”, привела до того, що всі футболісти виявилися запротореними в табір військовополонених. Як засвідчили розслідування, причина розстрілу футболістів у таборі військовополонених мала не політичний, а випадковий характер. Свідки розповіли, що за провину одного із військовополонених (цей військовополонений каменем вбив службового собаку) окупанти вишикували весь особовий склад табору і розстріляли кожного п’ятого».
Радянський міф про розстріляну команду набув міжнародного звучання і призвів до того, що в 1974 році прокуратура міста Гамбурґ відкрила кримінальну справу за фактом ймовірного вбивства футболістів.
Ретельне німецьке розслідування тривало більше тридцяти років.
18 лютого 2005 року опубліковано висновок у справі, підготовлений прокурором Йоганом Кульманном. «Поширювана протягом багатьох років у колишньому Радянському Союзі версія, — читаємо тут, — про те, що причиною розстрілів чотирьох гравців була перемога в матчі проти німецьких окупантів 9 серпня 1942 року, є очевидною вигадкою. Матч, який відбувся 9 серпня 1942 року, як і декілька попередніх матчів, а також матч, який відбувся ще й 16 серпня 1942 року, проходив у дружній атмосфері. Після закінчення гри було зроблено фотографію двох спортивних команд — німецьких військовослужбовців і радянських гравців… Не встановлено жодного зв’язку між грою футбольних команд, що відбулася 9 серпня 1942 року, та розстрілом трьох гравців у Сирецькому таборі».
Розвінчання міфу не стало його цілковитим кінцем. У 2011 році з’явився російський фільм «Матч», в основі якого «реальна історія» про розстріл радянської команди просто на футбольному полі після її перемоги над німцями.
Володимир В'ЯТРОВИЧ, Український інститут національної пам'яті
Теґі:
