Круглий стіл у Києві «Від диктатури до свободи: механіка змін»
Досвід і помилки Польщі, Чехії та Німеччини у процесі декомунізації Україна має брати до уваги, щоб побудувати свою ефективну інституцію.
Це магістральна ідея експертів міжнародного круглого столу «Від диктатури до свободи: механіка змін», який проведено 31 березня 2015 року у Києві в Національному університеті імені Тараса Шевченка.
У відкритті цього експертного заходу взяла участь Лілія ГРИНЕВИЧ, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. Вона наголосила, що декомунізація актуальна. «Це те, що ми не зробили у 1990-х роках. Необхідно провести люстрацію, боротися з корупцією».
Володимир В’ЯТРОВИЧ, голова Українського Інституту національної пам’яті, нагадав, як почався процес декомунізації у кінці 1980-х років.
«Відкриття правди про злочини тоталітарного режиму було одним з інструментів боротьби проти комуністичної влади», – зазначив він.
За словами експерта, настрої тоді кардинально змінилися. «Історики, які писали про здобутки комуністичної влади, в кінці 80-х почали писати про її злочини. Доходило до того, що КДБ почав розслідувати злочини своїх попередників», – нагадує В’ятрович.
Але процес цей не було завершено. Про люстрацію активно говорили лише кілька місяців, одразу після набуття Україною незалежності, а потім процес люстрації подавали як «полювання на відьом» – ймовірно, робилося це свідомо, з метою дискредитувати цей процес. Зрештою при владі Януковича з підручників почали прибирати розділи, що вважалися антикомуністичними, повернулася цензура, з’явилися політичні в’язні, стало навіть можливим встановлення пам’ятника Сталіну в Запоріжжі, розповідає В’ятрович.
Одним з недоліків процесу декомунізації в Україні він вважає те, що не було створено спеціального державного органу, який би займався люстрацією.
«Таке зауваження висловлювала і Венеціанська комісія. Міністерство юстиції нещодавно заявило, що готове до створення такого органу», – зазначив В’ятрович.
Однак «Закон про очищення влади», яким керуються у процесі люстрації, має свої недоліки. Зокрема, під люстрацію підпадають співробітники та агенти КДБ, а не військовослужбовці. Це, за словами В’ятровича, створює шпарину, яка дозволяє великій кількості працівників КДБ уникнути люстрації та продовжувати працювати на своїх посадах. Також заважає те, що люстраційна перевірка за законодавством обмежена в часі – таким чином, людина може успішно пройти перевірку просто тому, що відповідну інформацію про неї не знайшли.
«Абсолютна більшість документів про агентуру КДБ знищена. Частина, за непідтвердженими даними, вивезена до Москви. Інша частина інформації стосується окремих агентів та не дозволяє у повній мірі їх ідентифікувати», – додає голова Українського Інституту національної пам’яті.
Він зазначає, що для масштабної декомунізації існуючого закону про люстрацію недостатньо. Тому зараз інститутом розроблено відповідний пакет законопроектів, що стосуються доступу до архівів радянської влади, правового статусу та вшанування пам’яті учасників боротьби за незалежність України, реабілітації жертв політичних репресій, засудження комуністичного режиму.
Радослав ПЕТЕРМАН, заступник директора Люстраційного бюро Польського Інституту національної пам’яті, говорить, що його країна прощається з тоталітарним минулим вже більше 20 років, вона має досвід німецького та радянського тоталітаризму, що глибоко укорінений у польській свідомості. «Ваше суспільство також досить довго буде прощатися з досвідом тоталітаризму. Скільки це триватиме, ніхто вам не скаже - можливо, це буде 5-10 років, а можливо, як в нас – 25», – зазначає Петерман.
За його словами, у польському суспільстві під час обговорення питань люстрації дуже рідко говорили про необхідність покарання осіб, що співпрацювали з комуністичним режимом, та зазначали, що потрібно говорити про логіку примирення, а не про логіку справедливості. Петерман зазначає: «Логіка примирення веде в нікуди, оскільки після цього приходить порушення розуміння межі між добром і злом, правдою і брехнею. Бо в певний момент хтось може сказати: «Вибачте, я не крав, я просто позичав» або «Я не вбивав, я усував проблему». Тому до цієї логіки потрібно підходити дуже обережно».
Люстрації у Польщі чинився величезний спротив. У цьому процесі поляки приділяли увагу виявленню фактів співпраці з комуністичним режимом та подальшій забороні таким особам займати державні посади. Цей другий етап, який і є декомунізацією, у Польщі не було проведено до кінця, зокрема в судовій системі, і до цього часу країна відчуває наслідки незавершеності цього процесу, говорить заступник директора Люстраційного бюро.
Процес люстрації у Польщі продовжується: польські високопосадовці заповнюють так звані люстраційні декларації, де вказують, чи співпрацювали вони з комуністичним режимом. Наразі зареєстровано 300.000 таких декларацій, з них вже перевірено 45.000. До суду було спрямовано 600 заяв, по 300 з них суд дійшов висновку, що особа вказала в декларації недостовірні дані. Петерман зазначає, що критерієм є не те, була особа агентом чи ні. Карається не сам факт співпраці, а його замовчування. Якщо посадовець зізнається, то єдиним наслідком є оприлюднення цієї інформації. Якщо ж виявиться, що факт було приховано, то людині забороняють займати державні посади на термін від 3 до 10 років.
Також докладно розповіли про німецький і чеський досвід проведення декомунізації у своїх країнах Хільдігунд НОРБЕРТ, Уповноважена федеральної землі Тюрінгія ФРН з опрацювання матеріалів «Штазі» (колишнього Міністерства державної безпеки НДР), та Павел ЖАЧЕК, перший директор Інституту тоталітарних режимів Чеської Республіки. Вони разом із польським колегою визнали, що попри очевидні успіхи в їхніх країнах, декомунізація була проведена неповністю, що створило певні проблеми розвитку, боротьби з корупцією, питань справедливості тощо.
Габріеле БАУМАНН, керівник Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні, зауважила, що декомунізація є захистом європейських і християнських цінностей. Необхідно не тільки позбутися, але й створити усі умови для неповернення націонал-соціалістичного (нацистського) і комуністичного минулого.
Андрій КОГУТ, в.о. директора Центру дослідження визвольного руху, підкреслив, що цілісна політика національної пам’яті – питання національної безпеки України.
Організатори експертного форуму: Український інститут національної пам’яті, Центр дослідження визвольного руху, Фонд Конрада Аденауера.
ВІДЕОЗАПИС ЗАХОДУ — http://betv.com.ua/ivent/cdvr_31-03/
«Європейська Україна» за матеріалами «Центр інформації про права людини» та інформації Сергія Бутка, представника Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області
Фото С.Бутка і «Центру інформації про права людини»
Це магістральна ідея експертів міжнародного круглого столу «Від диктатури до свободи: механіка змін», який проведено 31 березня 2015 року у Києві в Національному університеті імені Тараса Шевченка.
У відкритті цього експертного заходу взяла участь Лілія ГРИНЕВИЧ, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. Вона наголосила, що декомунізація актуальна. «Це те, що ми не зробили у 1990-х роках. Необхідно провести люстрацію, боротися з корупцією».
Володимир В’ЯТРОВИЧ, голова Українського Інституту національної пам’яті, нагадав, як почався процес декомунізації у кінці 1980-х років.
«Відкриття правди про злочини тоталітарного режиму було одним з інструментів боротьби проти комуністичної влади», – зазначив він.
За словами експерта, настрої тоді кардинально змінилися. «Історики, які писали про здобутки комуністичної влади, в кінці 80-х почали писати про її злочини. Доходило до того, що КДБ почав розслідувати злочини своїх попередників», – нагадує В’ятрович.
Але процес цей не було завершено. Про люстрацію активно говорили лише кілька місяців, одразу після набуття Україною незалежності, а потім процес люстрації подавали як «полювання на відьом» – ймовірно, робилося це свідомо, з метою дискредитувати цей процес. Зрештою при владі Януковича з підручників почали прибирати розділи, що вважалися антикомуністичними, повернулася цензура, з’явилися політичні в’язні, стало навіть можливим встановлення пам’ятника Сталіну в Запоріжжі, розповідає В’ятрович.
Одним з недоліків процесу декомунізації в Україні він вважає те, що не було створено спеціального державного органу, який би займався люстрацією.
«Таке зауваження висловлювала і Венеціанська комісія. Міністерство юстиції нещодавно заявило, що готове до створення такого органу», – зазначив В’ятрович.
Однак «Закон про очищення влади», яким керуються у процесі люстрації, має свої недоліки. Зокрема, під люстрацію підпадають співробітники та агенти КДБ, а не військовослужбовці. Це, за словами В’ятровича, створює шпарину, яка дозволяє великій кількості працівників КДБ уникнути люстрації та продовжувати працювати на своїх посадах. Також заважає те, що люстраційна перевірка за законодавством обмежена в часі – таким чином, людина може успішно пройти перевірку просто тому, що відповідну інформацію про неї не знайшли.
«Абсолютна більшість документів про агентуру КДБ знищена. Частина, за непідтвердженими даними, вивезена до Москви. Інша частина інформації стосується окремих агентів та не дозволяє у повній мірі їх ідентифікувати», – додає голова Українського Інституту національної пам’яті.
Він зазначає, що для масштабної декомунізації існуючого закону про люстрацію недостатньо. Тому зараз інститутом розроблено відповідний пакет законопроектів, що стосуються доступу до архівів радянської влади, правового статусу та вшанування пам’яті учасників боротьби за незалежність України, реабілітації жертв політичних репресій, засудження комуністичного режиму.
Радослав ПЕТЕРМАН, заступник директора Люстраційного бюро Польського Інституту національної пам’яті, говорить, що його країна прощається з тоталітарним минулим вже більше 20 років, вона має досвід німецького та радянського тоталітаризму, що глибоко укорінений у польській свідомості. «Ваше суспільство також досить довго буде прощатися з досвідом тоталітаризму. Скільки це триватиме, ніхто вам не скаже - можливо, це буде 5-10 років, а можливо, як в нас – 25», – зазначає Петерман.
За його словами, у польському суспільстві під час обговорення питань люстрації дуже рідко говорили про необхідність покарання осіб, що співпрацювали з комуністичним режимом, та зазначали, що потрібно говорити про логіку примирення, а не про логіку справедливості. Петерман зазначає: «Логіка примирення веде в нікуди, оскільки після цього приходить порушення розуміння межі між добром і злом, правдою і брехнею. Бо в певний момент хтось може сказати: «Вибачте, я не крав, я просто позичав» або «Я не вбивав, я усував проблему». Тому до цієї логіки потрібно підходити дуже обережно».
Люстрації у Польщі чинився величезний спротив. У цьому процесі поляки приділяли увагу виявленню фактів співпраці з комуністичним режимом та подальшій забороні таким особам займати державні посади. Цей другий етап, який і є декомунізацією, у Польщі не було проведено до кінця, зокрема в судовій системі, і до цього часу країна відчуває наслідки незавершеності цього процесу, говорить заступник директора Люстраційного бюро.
Процес люстрації у Польщі продовжується: польські високопосадовці заповнюють так звані люстраційні декларації, де вказують, чи співпрацювали вони з комуністичним режимом. Наразі зареєстровано 300.000 таких декларацій, з них вже перевірено 45.000. До суду було спрямовано 600 заяв, по 300 з них суд дійшов висновку, що особа вказала в декларації недостовірні дані. Петерман зазначає, що критерієм є не те, була особа агентом чи ні. Карається не сам факт співпраці, а його замовчування. Якщо посадовець зізнається, то єдиним наслідком є оприлюднення цієї інформації. Якщо ж виявиться, що факт було приховано, то людині забороняють займати державні посади на термін від 3 до 10 років.
Також докладно розповіли про німецький і чеський досвід проведення декомунізації у своїх країнах Хільдігунд НОРБЕРТ, Уповноважена федеральної землі Тюрінгія ФРН з опрацювання матеріалів «Штазі» (колишнього Міністерства державної безпеки НДР), та Павел ЖАЧЕК, перший директор Інституту тоталітарних режимів Чеської Республіки. Вони разом із польським колегою визнали, що попри очевидні успіхи в їхніх країнах, декомунізація була проведена неповністю, що створило певні проблеми розвитку, боротьби з корупцією, питань справедливості тощо.
Габріеле БАУМАНН, керівник Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні, зауважила, що декомунізація є захистом європейських і християнських цінностей. Необхідно не тільки позбутися, але й створити усі умови для неповернення націонал-соціалістичного (нацистського) і комуністичного минулого.
Андрій КОГУТ, в.о. директора Центру дослідження визвольного руху, підкреслив, що цілісна політика національної пам’яті – питання національної безпеки України.
Організатори експертного форуму: Український інститут національної пам’яті, Центр дослідження визвольного руху, Фонд Конрада Аденауера.
ВІДЕОЗАПИС ЗАХОДУ — http://betv.com.ua/ivent/cdvr_31-03/
«Європейська Україна» за матеріалами «Центр інформації про права людини» та інформації Сергія Бутка, представника Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області
Фото С.Бутка і «Центру інформації про права людини»
Теґі:
