1 квітня. У цей день вшановується пам’ять мучеників Хрисанфа і Дарії. В народі казали: «Як Хрисанф погідний, то буде рік дорідний».
А ще в народі цей день називали «Дарія Брудні Ополонки». У цю пору року доводиться обходити бруд біля ополонок, шукати проходи між прогалинами. Наші пращури про цей день говорили: «На Дарію ополонки мутяться». З цього дня починали білити полотна.
Якщо вночі зірок не видно, можна чекати теплої погоди; якщо день вітряний, то й весь рік буде таким. У цей час у небі з’являються перші шуліки.

Світ відзначає День сміху. У цей день кожен хоче пожартувати над кимось, тож ніхто не застрахований від розіграшів і навіть найсерйозніші люди мимоволі посміхаються. Як припускають науковці, в Україну це свято прийшло з Німеччини, імовірно, на початку XVIII ст. Його називали ще брехливим днем або Марією-брехухою – одним із народних прізвиськ Марії Єгипетської – святої VI ст., день вшанування якої за старим стилем збігається з 1 квітня. Того дня дівчата дурили людей, аби верховодити майбутнім чоловіком.
За іншими джерелами наші предки в цей день відзначали день будинкового, тому й намагалися розвеселити його хто як міг.

2 квітня вшановується пам’ять преподобного Єфросина Синозерського і святої мучениці Фотини (Світлани). Наші пращури у цей день зранку виносили з домів на вулицю яскраві льняні вироби, розвішували їх на тинах, воротях, хвіртках, прикрашали гілки берези. У цей час бувають перші грози (більш ранні бувають 23-31 березня), розпускається сіра вільха, якщо немає морозів. У багатьох птахів на початку квітня починається шлюбний період.

3 квітня. Прикмета для рибалок – «Не пройде на Микиту-сповідника лід – весь весняний лов нанівець зійде!».

4 квітня – Василя Теплого. Цього дня на світанку спостерігають за сонцем: якщо воно у червоних кругах – чекай багатого врожаю. Коли цього дня прогримить грім на голе дерево, то літо буде холодне, дощове. Крига тоне у воді – буде недорід. З’являється перша зелень – «На Теплого Василя радується зілля».

6 квітня – День пам’яті преподобного Євтихія і мученика Єремії. За старовинними прикметами: «На Євтихія день тихий – до урожаю ранніх ярих!», «Єрема-пролітний лютує, вітром погрожує, хоч не сій рано яровини, насіння не збереш!». Землероби у це свято примічали: якою буде ніч, такою буде і весна. Якщо теплою, то і весна буде сприятливою, а холодною – «не жди з моря погоди».

7 квітня – Благовіщення. Традиційно це найбільше весняне свято. Селяни з особливою пошаною ставилися до нього, оскільки вважали, що «Бог у цей день благословляє всі рослини», а відтак було за великий гріх братися за будь-яку роботу. Особливо застерігали вагітних жінок, бо як працюватимуть, то неодмінно відріжуть ніжку своїй дитині. Існує повір’я, що навіть птах на Благовіщення не в’є гнізда. І приказка була відповідна: «Птах у цей день гнізда не в’є, дівчина косу не плете».
На Благовіщення відзначали третю зустріч весни. За прикметами, вітряний, туманний день обіцяв урожай. Заглядали і на дах, якщо там лежав сніг, то в полі він міг пролежати ще місяць.

8 квітня – Благовісника архангела Гавриїла. Архангел вважався покровителем блискавок. Тому, люди намагалися вшановувати свого покровителя, «щоб блискавою не спалив хати та хліба».

9 квітня – Мотрони. Цього дня завершується приліт птахів. Тому в народі й казали: «Мотря вийшла з хати пташок зустрічати».

12 квітня – Івана Лествичника. У давнину вірили, що домовик їздить у цю ніч на конях і заплітає їм гриви, тому вішали мертву сороку над кіньми, щоб домовик на ній розважався.

14 квітня – Марії Єгипетської. Селяни говорили: «Марії Єгипетської – запалються сніги, заграють байраки», і цим вказували на всеоживляючу дію весняного тепла.
А ще 14 квітня Мартинів день – «Вороняче свято». За старовинним народним переказом, в цей день кожен старий ворон відпускає своїх однорічних ворона на окреме гніздо – на власне життя. А ворон, як відомо, птах віщий, живе 300 років, і тому ворона не тільки поважали, але й побоювалися.

18 квітня – Федули. За прикметами в цей день приходить перше справжнє тепло і прокидаються цвіркуни. До цього дня не виставляли подвійних вікон, бо «Федул ще не раз мороз добув», а коли «прийшов Федул – тепло роздув».

19 квітня – День преподобних Трифона і Никифора. За старих часів перед божницею їм молилися господині, а потім йшли з полотнами в поле, де на своїй межі били земні поклони на чотири сторони і, повернувшись обличчям до сходу, говорили: «Матінка-весна, ось тобі нова новинка!». Потім полотно розстеляли на межі й зверху клали шматок пирога. Вважалося, що весна візьме подарунки і дасть великий урожай льону.

20 квітня – Килини. Якщо у цей день дощ – буде погана ярина, але вродить калина.

21 квітня – Родіона Руфа. Головною прикметою цього дня, за народним віруванням, є те, що на Руфа не можна ходити в ліс, бо там «повзають гадюки, і вони дуже кусливі в цей день, бо це, бач, їхній день». Якщо цього дня добра погода – буде погоже літо, а якщо негода – холодне і дощове.

22 квітня – День землі. Ще зранку обливали худобу сніговою водою. Вважалося, що вона не хворітиме, буде покірною і трудолюбивою.

23 квітня – Терешка. До цього часу мають стужавіти дороги, а відтак в Україні закінчувалося найбільше бездоріжжя.
23 квітня – Юріїв день. Примічали: «Якщо на Юріїв день місяць молода, то посів ярих буде рівний. Очікуються ранні заморозки, а якщо місяць на збиток, з сівбою можна не поспішати – морозів до пізньої осені не буде».

24 квітня – Антипа. День пам’яті Антипи-священномученика. Якщо на Антипа води не розкриють, то літо буде погане. А ще за повір’ями Антип рятував від зубного болю. Існувала величезна кількість змов від зубного болю. У кожного сільського лікаря був свій. Наприклад, покласти на стіл цвях, камінь, налити в чашку води і прочитати такий змову: «мучуся, мучуся, не засну, на воду, камінь і залізо біль піди. У раба Божого (ім’я), молитовного та хрещеного, зуби більше не болять. Тьху, тьху, тьху!».
На цей час уже виростала кропива, з якої сільські жінки готували смачний зелений борщ.

29 квітня – Ірина (Орися). «Ірина – заграй ярки». Дивились: якщо вдень вода бігла в ярах весело, а до вечора приставні, то врожай буде поганий.

30 квітня – Зосима, покровителя бджіл. У цей день власники бджіл тричі обходили пасіки зі страсною свічкою та свяченою водою, скроплювали нею всі вулики, а при вході прибивали «вовчу пащеку», щоб бджоли «могли одгризтися від напасників». «Божою мухою» - образно називали в народі бджіл. Їх не можна було проклинати, навіть казати, щоб вони «здохли», а тільки «згинули», «вимерли».
До цього часу вже й береза та вільха розпускаються. Старі люди дивилися: якщо береза перед вільхою лист розпустила, то чекай сухого літа, а якщо вільха перед березою, то все літо буде мокре.

Джерело: "Чернігів стародавній"