У культурно-мистецькому центрі «Інтермеццо» (м. Чернігів) відбулася зустріч із поетом, письменником, видавцем та громадським діячем Сергієм Пантюком.
Темно-оливкова засмага літератора – родом із Поділля, довге і розпатлане волосся робили його більше схожим на родовитого вождя одного з малодосліджених полінезійських племен, які і в третьому тисячолітті продовжують за інерцією блукати манівцями історичного прогресу, аніж на знану столичну постать укрсучліту.
Тексти його теж були схожі на заклинання-ричитативи, які виголошувались в такт з помахими рук, немов крил острівного реліктового птаха:

Проекція вперше
Нехай оминають мене світлофори,
Обридливі, мов папарацці.
Найлегше від смерті отримати фору
І “Оскара” в трьох номінаціях.
Зненацька, як цяцька,
гульба гайдамацька
Закрутить ґевала в окропі.
Та погляд – як погад
і усміх – як маска,
І серце – не серце, а попіл.
Нехай зеленіє туман тютюновий,
І цюра клене отамана.
Сьогодні бажання ворожої крові –
Омана, омана, омана!
За “так” ухоплюся,
бо в енному стані
Є “ні” – радикальна лексема.
Судилось злітати мені в здивуванні,
Неначе брові Поліфема.
Грізніше, лютіше, могутніше, вище,
Щоб дідько калaтав на сполох.
Я – камінь, я пташка,
котру вже не вивчить
Ніякий чумний орнітолог.
Дивіться – я тут, я відбитків не витер.
Чудний? Навіжений? То байка!
Для вас, як орґазм,
цей жидівський гармидер
На тризні Великого Батька.
Не можу, не хочу на рівні обцаса,
Не звик, не навчили, не личить.
І не біомаса,
а раса Тараса
Мене на князівство покличе!

Пантюк не цурався й віщування долі, про що й розповів:
- У свій час я працював у Чернівцях коректором у газеті «Молодий буковинець» і це тривало, доки мені не набридло. І ми там публікували гороскопи. Отримували їх телетайпом за підписом якогось Джавахарлара Неру, платили за це шалені гроші. Одного разу я звернувся до редактора з пропозицією, щоби самому писати тексти астропрогнозів, зрозуміло, за помірну плату. Він погодився, і за деякий час мої авторські римовані гороскопи здобули шалену популярність.
У ті ж часи, згадуючи надавнє піонерське минуле з його віршиками-«жахливчиками» про пригоди піонерського загону, якого переїхав трамвай, пан Сергій вирішив писати свої з національним колоритом:

Вуйко Василь пилораму купив,
Щось понатискував, щось покрутив…
Лемент почули в усьому селі:
Стало з одного два Василі.

Взагалі, як зізнався Сергій, він досить результативно попрацював на поетичній ниві, має сім виданих поетичних збірок. Остання з них «Смак Бога» (Видавництво Романенка «Маузер», 2009). Скандальність назви збірки цілком відповідає скандальності її суті – тут читач знайде ще більше щирості, відвертості та потужної енергетики. Відчуваючи потребу (правда дещо із запізненням, адже Тарас Шевченко написав свій «Заповіт» у 31-річному віці), створив «Також Заповіт»:

Як класно, що я не Т. Г.
і думи мої Україні до дупи,
не треба нікого закликати
до вставання
і псування державного майна
(кайдани ж ніхто не приватизовував),
Щодо «вражої злої крові» -
Ще актуально,
Часто цитую,
Але також не чує ніхто –
певне, не вигідно.
І байдуже, яким словом
Мене пом’януть –
Кажуть, туди це майже не чути,
Та й сам за життя
Не одного обфітькав.
Але на заповіт я таки маю право!
…
І все.
Отакий я химерний чувак.
Старався я жити по-людськи
Любив Україну.
Написав декілька десятків
Не найгірших текстів.
Ну, скажіть, хіба я не маю права
На дві могили.

Не задовольняючи цим, написав роман «Сім днів і вузол смерті» - де ефектний сюжет нашпигований жахами й фатальними таємницями, збірку новел «Як зав’язати з бухлом і курінням».
Як видавець, Сергій явив на світ чимало книг – резонансна серія «Мафія в Україні», зокрема «Кримський гамбіт – у ній викладена кримська хроніка від моменту розпаду Радянського Союзу і до 2006 року, а на додаток ще й біографії основних фігурантів гри навколо Криму. «Донецька мафія. Перезавантаження» - про джерела української мафії.
Вже привернули увагу прискіпливого читача книги, що вийшли у серії «Бібліотека сайту «Інша література».
Ярослав Орос, «Врата Сімаргла» - автор у характерному для нього жанрі віщуна, в якому творили середньовічні волхви, дошукується причин занепаду цивілізацій.
Роман Бориса Гуменюка «Острів» - для літературних гурманів стане приємною несподіванкою зустріч з Ніцше і Джойсом, Юкіо Місімою і Умберто Еко, Богом і Дияволом, котрі можуть вважатися співтворцями тексту «Острова».
Володимир Сердюк, «Мистецтво вмирання» - у романі автор не естетизує смерть, він просто досліджує усі відомі йому види цього величного акту. Це смерть як від меча (кулі, гранати, ножа), так і від кохання (туги, розпачу, безнадії).
Андрій Коваленко, «Місто павука» – ця книга для затятих фанатиків альтернативної історії, літературних містифікацій, що не закликають до пошуку «сенсу життя».
Богдана Теленько, «Галицька рапсодія» – гостросюжетний твір, що має документальне та автобіографічне підґрунтя, що має ретроспективу на тлі історичних подій.

Традиційно гість «Інтермеццо» відповідав на запитання, що надійшли на електронну пошту:
- Ви читали курс лекцій «Як не стати графоманом?», то як же не стати наркоманом?
- Це дуже серйозний курс, адже у нас є розуміння, що писати вірші може ледь майже не кожен. У свій час Шекспір сказав, «Вірш написаний за день, як правило, живе не більше одного дня». Стосовно другого питання, то ніколи цієї загрози не відчував, і сподіваюсь не відчую. Наркоманію вважаю серйозною бідою.
- Ви були чільним представником «жовтої «Пори», чи не розчарувалися Ви у політиці?
- Абсолютно правильне запитання. Якби не розчарувався, то мабуть давно сидів би у парламенті, когось би розтоптав, когось би обманув, когось би обдурив, так як це робить переважна більшість наших політиків. Але я так не робив, і не планую подібне чинити у майбутньому. Був і є у громадському секторі. Зараз формуємо таку річ, як самоврядна альтернатива – координаційна рада спільнот. Починаючи із відродження самоврядності, як це було заведено завжди в Україні – мій під’їзд, моя вулиця, і так далі. Усі чинні політики, великі і малі, сьогодні себе повністю дискредитували. Великі творять велику біду, малі, підспівуючи і лижучі, теж велику біду. Політичний олімп має бути нізвергнутий.
- У передмові до "Кримського гамбіту" йдеться про те, що "Влада боїться повторення того ефекту, який мала в Україні книга "Донецька мафія". Що ж то, за такий ефект, в результаті якого явно кримінальні персонажі цих двох книг виявилися при владі?
- Це питання, як на мою думку, трішки провокаційне. Обидві книги, робилися у свій час, не тотожний теперішньому. По-друге, коли ми стояли на Майдані, і виконували певні організаційні функції, то ми розуміли, що прийдуть нові політики. Нині я думаю, що була чітка домовленість: Вітя І-й покерує, а за ним прийде Вітя ІІ-рой. Думаю домовилися вони в ті часи, коли ми ще мерзли на майдані, і я своєму чотиримісячному малому міняв штанці на морозі.
Відповідаючі на запитання присутніх, Сергій Пантюк розповів про долю Бориса Пенчука, донецького бізнесмена, який був автором ідеї серії «Мафія в України» і згодом відсидів два роки за «наклеп» на Боріса Колєснікова
- Нині він знаходиться за кордоном, - поділився видавець, - проходить оздоровчо-психологічний курс реабілітації. Він серйозно постраждав внаслідок всіх цих перипетій – втратив здоров’я, дружину, разом із нею і залишки бізнесу. Він звичайно не янгол, як і весь донецький бізнес але погодьтеся, це завелика платня за спробу добитися справедливості.

Перед тим як давати поради «Як зав’язати з бухлом і курінням», Сергій Пантюк продемонстрував присутнім пляшку коньяку та попільничку, і заявив, що він зав’язує бухати, а цигарку він загасив 5-м років тому та розповів історію збірки: Свій перший роман він писав 12 років. нині одночасно пише ще п’ять романів і почав шостий.
- Якщо помру, а закінчити не встигну, то незакінчених романів ніхто не побачить, тому що в заповіті написано: дружина має знищити всі ці твори, - повідомив під час зустрічі Сергій Пантюк. - Тому що не мають бути в світі каліки.
Так от, під час написання романів «випирають» різноманітні «цеглини», різні сюжети, що через свою малу форму не можуть стати романами або через інші причини не потрапляють до роману. З них якраз і народжуються новели. На одній із літературних тусовок, під брати Капранови запитали мене – Чому б тобі, Сергію, не видатися у «Зеленому псі»? Я надав свої новели. А одна з них так і називається «Як зав’язати з бухлом і курінням». Вона стосується родинних стосунків і великого бізнесу. Коли її читають, кажуть – це страшно. Відповідаю – страшно, тому, що це правда. А чому така назва? Тому що головний персонаж виграє грант (до речі, це історія з мого життя) від американців, які підтримують програми щодо здорового способу життя. Хоча ця книжка мала називатися зовсім інакше - «Його персональний диявол», але я був категорично проти, тому що попередня мала назву «Смак Бога». І тоді пришла ось така ідея.
За словами автора назва вийшла дуже вдалою. На минулорічному львівському книжковому форумі, де побували тисячі людей, ця книга розкуповувалась «мов гарячі пиріжки».
- «О, Марійко, глянь яка книга, треба своєму купити!» - чутно була реакцію відвідувачів біля стенду. І хоча автор роз’яснював, що це не посібник, а художня література, все рівно лунала відповідь: «Зрозуміло, все таки куплю. Хай читає!».
По завершенню офіційної частини, Сергій Пантюк зустрівся із редактором газети «Десняська правда» Леонідом Ісаченком, побратимом по бурхливій журналістській діяльності у буковинській пресі.
Увечері письменник провів майстер-клас перед членами літературного клубу «Подаруй своє слово», що діє у культурно-мистецькому центрі «Інтермеццо». Письменник аргументовано довів молодим поетам актуальність і перспективність творення українською мовою.
- На сучасній українській літературній ниві, має шанси зібрати добрий врожай – досягти визнання і матеріальних статків той, хто засіє її саме українським словом. Адже це так природно!

Читайте книги від Сергія Пантюка і ви забудете про «бухло та куріння».

Прес-служба культурно-мистецького центру «Інтермеццо»