Правитель у Кремлі отруїв всі ознаки громадянського суспільства. Але коли він потерпить крах, нічого краще не буде. Немає структур, які могли б врятувати країну.
Про це пише Юліян Ханс у своїй статті «Що буде після Путіна», опублікованій на сайті німецької газети Süddeutsche Zeitung, інформує УНІАН.
Зі спадщини колишнього Радянського Союзу Росія взяла найкраще, але разом з тим і важку ношу. Інші колишні радянські республіки могли зосередитися на виконанні завдання побудови власної держави; розвиток України з моменту здобуття незалежності показує, що це саме по собі досить складно. Але Росія чверть століття змушена справлятися з тягарем того, що після програної холодної війни як і раніше хотіла забезпечити свою владу в пострадянському просторі і задавати глобальний тон.
Після того як тимчасово був привід сподіватися, що Росія може використати енергетичний бум, щоб міцно і стабільно встати на ноги, ставало все більш ясно з початку третього терміну Володимира Путіна на посту президента, що він упустив шанс для модернізації країни. Дії в Україні є доказом не сили Росії, а її слабкості, тому що Москва не може знайти жодного іншого методу, крім насильства, щоб забезпечити собі вплив.

Для громадян картина ще похмуріша
Через втручання держави та інвестиційної невизначеності економічного зростання не було і до кризи. Але вже півроку зростання знижується. Рубль падає, інфляція зростає, капітал іде. Що ще гірше, падає навіть ціна на нафту, від якої залежать 70 відсотків експорту і половина державного бюджету. Низькі ціни на енергоносії, висока інфляція і слабкий рубль - вони були причиною тих прикрих дев'яностих, від хаосу яких Путін врятував росіян, за його власним твердженням. Тепер вони повернулися.
Для громадян картина ще похмуріша: крихкі паростки громадянського суспільства, які показались в протестах проти фальсифікації виборів у 2011 та 2012 роках, з тих пір систематично вирізали, випалювали і цькували. Це було зроблено з допомогою керованої судової влади, яка була створена послужливим парламентом і репресивними законами. Крім того, завданням секретної служби, яка найкраще вміє залякувати, було посіяти розбрат і знищити солідарність.

Недовіра до державної влади глибоко вкорінена
Було б помилкою вважати, що режим стабільний, через високі показники рейтингу підтримки Путіна, який становить 80 відсотків. Зміна влади в російській історії завжди приходила несподівано. І культ Путіна, через зростання якого на Заході тільки хитають головою, в кінцевому рахунку, є не більш ніж засобом компенсації недовіри по відношенню до державної влади, яка традиційно глибоко вкорінена в Росії.
Але також оманливо було б сподіватися на крах Путіна. Ніщо зараз не вказує, що те, що настане після, буде відповідати ідеям вільної, мирної та демократичної держави. Всі ліберальні, демократичні сили успішно маргіналізовані та дискредитовані. Крім реваншистського рева великої держави більше немає ніяких дискусій. Якщо впаде режим, не буде ніякої сили, яка зможе врятувати країну.
Європі, яка бореться в даний час з іншим полюсом влади на континенті, тому слід добре подумати про те, що вона буде робити, якщо цей полюс завтра вибухне. Заклики підтримати російське громадянське суспільство, правильні. Але з тих пір, як був прийнятий закон, який змушує російські організації реєструватися як «іноземні агенти», якщо вони отримують гроші з-за кордону, цей шлях став ще більш складним.

Політично осиротілі групи - ідеальні жертви для маніпуляцій
Тим більше важливо, щоб держави в сфері впливу Росії ставали стабільними та стійкими. Багато країн хочуть стабільних демократичних інститутів, насамперед Грузія і Україна. Європа повинна підтримувати їх ще більше і сприяти зміцненню їх взаємозв'язку. Якщо демократизація стає все більше ініціативою самих східних європейців, то можна уникнути помилкового враження, що мова йде про специфічні «західні цінності».
Росіяни за кордоном також можуть відігравати важливу роль, незалежно від того, чи вони залишили свою батьківщину з політичних, чи інших причин. Одним з таких підходів є фонд Михайла Ходорковського «Відкрита Росія», в якому задіяні інтелектуали з Росії та з еміграції. Інша модель - Європейський гуманітарний університет, який продовжує свою роботу у вигнанні, адже білоруський диктатор Олександр Лукашенко закрив їх на батьківщині. Університет сьогодні навчає білоруських студентів у Вільнюсі. Для стабілізації необхідно також говорити з російськими меншинами і краще їх інтегрувати, зокрема, в країнах Балтії. Політично осиротілі групи - як на Донбасі - ідеальні жертви для маніпуляцій Кремля.