І, коли у всій Україні починаються арешти, влада повинна розуміти, що для багатьох своїх опонентів, вони вже стали в табір тих, хто на приватній, здавалося б території встановив пам’ятник мегазлодію і вбивці мільйонів українців. А хіба владі таке потрібно?
Живемо ми собі в дивній такій країні, яка всім і все пробачає. Був собі такий радянський диктатор – Сталін, який замордував Голодом та розстріляв близько 10 мільйонів українців. То він так намагався з них справжніх комуністів зробити.
А ще був такий диктатор в Німеччині – Гітлер. Він намагався Сталіна перемогти, захопити комуністичний Радянський Союз і встановити на його території націонал-соціалізм. У цій війні Гітлер захопив Україну і повбивав ще близько 20 мільйонів її громадян.
Але ані комунізм, ані нацизм в Україні не є забороненими, комуністи навіть в Верховній Раді сидять – керують... Вдають, що вони за народ вболівають і якісь 3-5 відсотків громадян у це вірять! Просто мазохізм!
Нацисти у нас також є. Вони, різнокольорові і різнобарвні, – виходять на свої мітинги із прапорами зі свастикою. Не кажу вже про їх заклики до міжнаціональної ворожнечі, яка нібито заборонена статтею 161 Кримінального кодексу України.
І от ми, як справжні мазохісти, на відміну від Польщі, Чехії та інших країн Східної Європи не забороняємо ані нацистів, ані комуністів. Не проводимо люстрацію – і тому маємо безперервну посткомуністичну владу, яка здатна тільки на те, щоб прагнути відтворити в країні якийсь новий комунізм із капіталістичним обличчям.
Ця амбівалентна шизофренія, що переслідує нас усі 20 років, з невеличким перервами, має стійкі загострення. І тоді з’являються такі виверти, як погруддя Сталіну на власній території обкому КПУ у Запоріжжі.
Передбачити, що з пам’ятником цим буде щось негарне – не треба гадалкою бути. Бо окрім лівих в країні є й праві. От праві спочатку голову на тому погрудді відпиляли, чим усіх тих, хто не полюбляє совецького диктатора, потішили. ! А таких абсолютна більшість (за соціологічними опитуваннями – 70%)! А коли голову повернули на місце – то і підірвали. Отут вже тішитися, прямо кажучи, не дуже будь-кому заманеться. Бо ситуація в країні остаточно стає схожою на такий собі шабаш – вертеп, де чорти танцюють, а відьми співають. Так перехреститися і тягне.
А тут ще СБУ з міліцією починає хапати по всій Україні – від Івана-Франківська до Дніпропетровська – усіх, хто належить до ВО «Тризуб». Скільки членів товариства «Тризуб» було потрібно, щоб підірвати один пам’ятник Сталіну? Товариство «Тризуб» взяло на себе відповідальність за відбиту голову пам’ятника, але не за вибух. Від вибуху відмовляється. І все, взагалі, починає виглядати, ну, скажемо чемно, по-ідіотські.
Де Запоріжжя, а де Івано-Франківськ? І навіщо налаштовувати молодь на Заході саме таким чином, що існуюча влада захищає Сталіна.
Не краще б було домовитися із комуністами, щоб вони свого улюбленого ідола десь у закритому приміщенні поставили і там на нього молилися?
І чи не нагадує це звичайну провокацію? Чи влада в таких провокаціях зацікавлена?
А якщо хтось у себе на подвір’ї пам’ятник Гітлеру встановить? І молодь з лівими поглядами його підірве?
Національний мазохізм – дуже провокативна риса. І користуватися цим може будь-яка політична сила. На жаль, у нас їх – розумних – майже немає.
І, коли у всій Україні починаються арешти, влада повинна розуміти, що для багатьох своїх опонентів, вони вже стали в табір тих, хто на приватній, здавалося б території встановив пам’ятник мегазлодію і вбивці мільйонів українців.
А хіба владі таке потрібно?

P.S. Минув лише один день, і влада повідомляє, що у членів івано-франківського «Тризуба» на при обшуку знайшли цілий склад зброї! Отак! Вдома! Начебто немає покинутих хат у селах і схронів в лесах.
І тут вже постає питання: а чи не забагато членів «Тризубу»; замахнулися на одне погруддя Сталіна? І кому ці іграшки вигідні? І як не крути, а виходить – тільки владі. Бо як ще відвернути увагу громадян України від непопулярних законів, подорожчання всього і всюди?
А так – от бігають бандерівці-терористи – ховайтеся!

Дуже погано, коли кожен день в країні починається як хроніка бойових дій на війні.

Джерело: Харківська правозахисна група