Трагедія «Бабиного Яру» – злочин двох тоталітарних режимів
29 вересня в день 70-х роковин початку масового знищення гітлерівськими окупантами мирного населення м. Києва українська громадській вшанувала пам’ять жертв тоталітарних режимів.
У Чернігові в цей день державні прапори були приспущені над деякими установами місцевого самоврядування.
На жаль, для багатьох чернігівців цей крок влади з вшанування жертв «Бабиного Яру» виявився дещо несподіваним, бо офіційні заходи в цьому році у зв’язку з відзначення єврейського нового року перенесено на 3 жовтня.
Тож спробуємо розібратися.
На початку XX століття більшість цього народу мешкала на теренах України, яка входила до складу двох імперій – Російської і Австро-Угорської. Чому відбулися такі грандіозні зміни в житті єврейського народу менш ніж за 70 останніх років? Ці зміни для кількатисячної історії біблейського народу без перебільшення можна назвати революційними.
Судіть самі.
На початку XX століття переважна більшість євреїв мешкали в українських містах і містечках (у деяких – до 70%), сповідували іудаїзм, спілкувалися на їдеш, навчали дітей у релігійних школах – хедерах. Тож найкраще підходили до марксистського терміну «пролетаріат». До речі, їдиш - мова євреїв Східної Європи, яка відокремилася від німецької мови лише в XVI – XVIII століттях, а іудаїзм – єврейська релігія, характерною рисою якої є віра в одного бога Ягве і Месію (Спасителя). На відміну від християн, віруючі іудеї вважають, що Христос не був Месією. Але чи можуть лише ці розбіжності бути причиною проблем у стосунках між народами? Дві світові війни у XX столітті на українських землях, окупація її більшовицькою Росією – найвизначніші події, що докорінно змінили життя як українських, так і всіх східноєвропейських євреїв. Саме на початку XX століття багатовікові релігійні постулати були масово змінені на атеїстичні. Це відбулося під впливом марксистських ідей і діяльності соціал-демократичних партій у більшості країн Східної Європи. Ці події породили безліч міфів і неправди, що і досі отруює відносини між євреями і українцями, які у XVI – XVII століттях врятували від фізичного знищення західно-європейську єврейську діаспору. Тож на українських етнічних землях євреї створили чи не найбільш потужну культурну спадщину після їхнього вигнання з Палестини римлянами.
Але чому в кінці XX століття в Україні майже не залишилося слідів цієї культури? Хіба що численні цвинтарі, російськомовні пісні на єврейські мелодії, згадки в анекдотах і гуморесках, як правило, у виконанні артистів єврейського походження, численні спроби використати тему єврейства в брудних виборчих технологіях та численні міфи...
Серед них – найбільш поширений про те, що більшість євреїв в Україні знищили фашисти під час Другої світової війни. Наприклад, у газеті «лівих» «Товариш» від 28.10.2003 р. № 39 у публікації до 60-річчя трагедії Бабиного Яру в Києві стверджується: «С 29.09.41 г. по 29.09.43 г. в Бабьем Яру фашистские палачи расстреляли около 200 тысяч людей, в основном єврейской национальности».
Це ствердження не відповідає історичним фактам. За даними заступника директора Музею історії м.Києва Д. Малакова, в 1941 році в Києві було 890 тисяч жителів, з них 25% - євреї. Тобто напередодні війни в Києві могло бути 220-230 тисяч євреїв. З початком війни до лав Робітничо-селянської червоної армії (РСЧА) було мобілізовано близько 200 тисяч киян. Якщо євреїв серед киян було 25%, то на фронт мали піти і близько 40 тисяч євреїв. Крім того, починаючи з 1 липня 1941 року, з наближенням фронту 325 тисяч киян евакуювали на Схід. Це були переважно кваліфіковані інженери, техніки, робітники оборонних підприємств, відповідальні працівники компартійних і радянських установ, діячі науки, культури, члени їх родин, а також сім'ї командного складу РСЧА і НКВС. Тоді серед цих категорій громадян євреїв було значно більше 25%. Крім того, з Києва було вивезено резерв РСЧА - юнаки старше 14 років. Тож на час захоплення німцями Києва (19 вересня 1941 р.) у ньому могло знаходитися не більше 400-450 тисяч жителів. Але євреї вже не становили 25% від загальної кількості киян.
У перші ж дні окупації Києва німці почали розстрілювати саме євреїв за акти саботажу, вчинені радянськими підпільниками. Масові розстріли відбулися 29-30 вересня після підриву і пожеж в основних спорудах на Хрещатику радянськими радіобомбами. Проте серед розстріляних у ті два дні були не лише євреї, а й члени їх родин - українці, росіяни й діти від цих змішаних шлюбів. Такі шлюби на той час були звичайним явищем, особливо у великих містах. Але головною жертвою фашистського терору були ортодоксальні прихильники іудаїзму або громадяни єврейської національності, які не були пов'язані з роботою в евакуйованих установах.
Нині, за всіма оцінками, встановлено: в Бабиному Яру загинуло 39-40 тисяч громадян СРСР єврейської національності. Порівняно із загальною кількістю загиблих у Києві від рук окупантів 195 тисяч киян це дорівнює 20-30% загиблих. Тож чому декому кортить особливо виділяти одну національність? Хіба не передбачали сталінські соколи-«чекісти», які організували підрив і спалення Хрещатика, що їхні супротивники можуть застосувати у відповідь не створення єврейських гетто, як це відбулося у Варшаві та інших містах Європи, а масовий терор проти кинутих на поталу громадян єврейської національності?
Сповідування в СРСР ідеології більшовицького терору проти ворогів народу, якими по черзі ставали капіталісти, поміщики, попи, троцькісти, українські буржуазні націоналісти, українське селянство тощо, не залишає вибору: всіх, хто був потрібен для перемоги, вивезли, а непотріб - хай знищують фашисти... Головним для них було те, що після Перемоги в Україну повернуться вже не українці чи євреї, а носії ідеології переможців марксистсько-ленінсько-сталінських ідей, які будуть фундаментом нової спільноти – великого радянського народу.
Тим, хто, вважав себе євреєм, Й.Сталін запропонував жити в Єврейській автономній області – на берегах далекого Амура. Чи не в цьому ховається відповідь на питання: хто знищив єврейську культуру в Україні? Щоб остаточно відповісти на це питання, суспільству треба зняти табу з критики соціал-комуністичної ідеології і винести її на суд, як це було зроблено з фашистською ідеологією у Нюрнберзі, а не ховатися за формулою: ідеологія непогана, винні окремі виконавці. Але якщо знищують цілі народи, то хіба справа лише в окремих виконавцях?
У XX столітті людству вдалося розв'язати національне питання через розвал колоніальних імперій, створення національних держав, у т.ч. і єврейської, а також Організації Об'єднаних Націй(ООН). Соціальні проблеми (на кшталт протистояння багатих і бідних), сповідування ідеї людиноненависті серед громадян однієї держави досі не тільки не вирішені, але навіть не засуджені світовою спільнотою. Спочатку – через існування СРСР, а тепер, мабуть, КНР, яка начебто ще не відмовилась від комуністичної спадщини.
Саме це часто-густо породжує брудні спекуляції щодо «єврейського» питання, яке тісно пов'язане з соціал-комуністичною ідеологією.
Сергій СОЛОМАХА
Джерело: Прес-служба Чернігівської обласної організації Української народної партії
У Чернігові в цей день державні прапори були приспущені над деякими установами місцевого самоврядування.
На жаль, для багатьох чернігівців цей крок влади з вшанування жертв «Бабиного Яру» виявився дещо несподіваним, бо офіційні заходи в цьому році у зв’язку з відзначення єврейського нового року перенесено на 3 жовтня.
Тож спробуємо розібратися.
На початку XX століття більшість цього народу мешкала на теренах України, яка входила до складу двох імперій – Російської і Австро-Угорської. Чому відбулися такі грандіозні зміни в житті єврейського народу менш ніж за 70 останніх років? Ці зміни для кількатисячної історії біблейського народу без перебільшення можна назвати революційними.
Судіть самі.
На початку XX століття переважна більшість євреїв мешкали в українських містах і містечках (у деяких – до 70%), сповідували іудаїзм, спілкувалися на їдеш, навчали дітей у релігійних школах – хедерах. Тож найкраще підходили до марксистського терміну «пролетаріат». До речі, їдиш - мова євреїв Східної Європи, яка відокремилася від німецької мови лише в XVI – XVIII століттях, а іудаїзм – єврейська релігія, характерною рисою якої є віра в одного бога Ягве і Месію (Спасителя). На відміну від християн, віруючі іудеї вважають, що Христос не був Месією. Але чи можуть лише ці розбіжності бути причиною проблем у стосунках між народами? Дві світові війни у XX столітті на українських землях, окупація її більшовицькою Росією – найвизначніші події, що докорінно змінили життя як українських, так і всіх східноєвропейських євреїв. Саме на початку XX століття багатовікові релігійні постулати були масово змінені на атеїстичні. Це відбулося під впливом марксистських ідей і діяльності соціал-демократичних партій у більшості країн Східної Європи. Ці події породили безліч міфів і неправди, що і досі отруює відносини між євреями і українцями, які у XVI – XVII століттях врятували від фізичного знищення західно-європейську єврейську діаспору. Тож на українських етнічних землях євреї створили чи не найбільш потужну культурну спадщину після їхнього вигнання з Палестини римлянами.
Але чому в кінці XX століття в Україні майже не залишилося слідів цієї культури? Хіба що численні цвинтарі, російськомовні пісні на єврейські мелодії, згадки в анекдотах і гуморесках, як правило, у виконанні артистів єврейського походження, численні спроби використати тему єврейства в брудних виборчих технологіях та численні міфи...
Серед них – найбільш поширений про те, що більшість євреїв в Україні знищили фашисти під час Другої світової війни. Наприклад, у газеті «лівих» «Товариш» від 28.10.2003 р. № 39 у публікації до 60-річчя трагедії Бабиного Яру в Києві стверджується: «С 29.09.41 г. по 29.09.43 г. в Бабьем Яру фашистские палачи расстреляли около 200 тысяч людей, в основном єврейской национальности».
Це ствердження не відповідає історичним фактам. За даними заступника директора Музею історії м.Києва Д. Малакова, в 1941 році в Києві було 890 тисяч жителів, з них 25% - євреї. Тобто напередодні війни в Києві могло бути 220-230 тисяч євреїв. З початком війни до лав Робітничо-селянської червоної армії (РСЧА) було мобілізовано близько 200 тисяч киян. Якщо євреїв серед киян було 25%, то на фронт мали піти і близько 40 тисяч євреїв. Крім того, починаючи з 1 липня 1941 року, з наближенням фронту 325 тисяч киян евакуювали на Схід. Це були переважно кваліфіковані інженери, техніки, робітники оборонних підприємств, відповідальні працівники компартійних і радянських установ, діячі науки, культури, члени їх родин, а також сім'ї командного складу РСЧА і НКВС. Тоді серед цих категорій громадян євреїв було значно більше 25%. Крім того, з Києва було вивезено резерв РСЧА - юнаки старше 14 років. Тож на час захоплення німцями Києва (19 вересня 1941 р.) у ньому могло знаходитися не більше 400-450 тисяч жителів. Але євреї вже не становили 25% від загальної кількості киян.
У перші ж дні окупації Києва німці почали розстрілювати саме євреїв за акти саботажу, вчинені радянськими підпільниками. Масові розстріли відбулися 29-30 вересня після підриву і пожеж в основних спорудах на Хрещатику радянськими радіобомбами. Проте серед розстріляних у ті два дні були не лише євреї, а й члени їх родин - українці, росіяни й діти від цих змішаних шлюбів. Такі шлюби на той час були звичайним явищем, особливо у великих містах. Але головною жертвою фашистського терору були ортодоксальні прихильники іудаїзму або громадяни єврейської національності, які не були пов'язані з роботою в евакуйованих установах.
Нині, за всіма оцінками, встановлено: в Бабиному Яру загинуло 39-40 тисяч громадян СРСР єврейської національності. Порівняно із загальною кількістю загиблих у Києві від рук окупантів 195 тисяч киян це дорівнює 20-30% загиблих. Тож чому декому кортить особливо виділяти одну національність? Хіба не передбачали сталінські соколи-«чекісти», які організували підрив і спалення Хрещатика, що їхні супротивники можуть застосувати у відповідь не створення єврейських гетто, як це відбулося у Варшаві та інших містах Європи, а масовий терор проти кинутих на поталу громадян єврейської національності?
Сповідування в СРСР ідеології більшовицького терору проти ворогів народу, якими по черзі ставали капіталісти, поміщики, попи, троцькісти, українські буржуазні націоналісти, українське селянство тощо, не залишає вибору: всіх, хто був потрібен для перемоги, вивезли, а непотріб - хай знищують фашисти... Головним для них було те, що після Перемоги в Україну повернуться вже не українці чи євреї, а носії ідеології переможців марксистсько-ленінсько-сталінських ідей, які будуть фундаментом нової спільноти – великого радянського народу.
Тим, хто, вважав себе євреєм, Й.Сталін запропонував жити в Єврейській автономній області – на берегах далекого Амура. Чи не в цьому ховається відповідь на питання: хто знищив єврейську культуру в Україні? Щоб остаточно відповісти на це питання, суспільству треба зняти табу з критики соціал-комуністичної ідеології і винести її на суд, як це було зроблено з фашистською ідеологією у Нюрнберзі, а не ховатися за формулою: ідеологія непогана, винні окремі виконавці. Але якщо знищують цілі народи, то хіба справа лише в окремих виконавцях?
У XX столітті людству вдалося розв'язати національне питання через розвал колоніальних імперій, створення національних держав, у т.ч. і єврейської, а також Організації Об'єднаних Націй(ООН). Соціальні проблеми (на кшталт протистояння багатих і бідних), сповідування ідеї людиноненависті серед громадян однієї держави досі не тільки не вирішені, але навіть не засуджені світовою спільнотою. Спочатку – через існування СРСР, а тепер, мабуть, КНР, яка начебто ще не відмовилась від комуністичної спадщини.
Саме це часто-густо породжує брудні спекуляції щодо «єврейського» питання, яке тісно пов'язане з соціал-комуністичною ідеологією.
Сергій СОЛОМАХА
Джерело: Прес-служба Чернігівської обласної організації Української народної партії
Теґі:
