У Чернігові представили книгу «Чорнобильське досьє КҐБ»
5 грудня в Чернігівській обласній універсальній науковій бібліотеці імені В.Г. Короленка ліквідатори, представники громадськості, учні Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою та журналісти взяли участь у презентації нової книги «Чорнобильське досьє КҐБ. Суспільні настрої. ЧАЕС у поставарійний період: збірник документів про катастрофу на Чорнобильській АЕС». Його упорядники Олег Бажан, Володимир Бірчак, Геннадій Боряк – відомі українські історики.
У виданні Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Інституту історії України НАН України та Українського інституту національної пам’яті зібрано і вперше оприлюднено 210 документів 1986–1991 рр., що висвітлюють постчорнобильське життя – суспільні настрої, повсякдення, заходи з ліквідації наслідків аварії. Наведено приклади інформування радянськими органами держбезпеки відповідних партійних інстанцій про стан ЧАЕС.
Інна Аліференко, директор бібліотеки, під час відкриття презентації повідомила: «Цей захід є спільним проектом разом із Українським інститутом національної пам’яті. Його приурочено до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який в Україні відзначають 14 грудня».
Представляючи книгу, Сергій Бутко, співробітник Українського інституту національної пам’яті, наголосив: «Це видання з раніше невідомими для дослідників і громадськості секретними документами з‘явилося завдяки Закону України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років», прийнятому в 2015 році».
Він, зокрема, звернув увагу на наступне: «Тогочасна влада байдуже ставилась до долі людей, не вболівала за них. Яскравий приклад тому – витяг зі звіту спецслужб за 11 травня 1986 року: «За даними Шевченківського РВ УКДБ адміністрація Київської області та 25 лікарень, ґрунтуючись на вказівці Мінздоров’я УРСР (нібито наказ № 24с від 11.05.86 р.) в історіях хвороб пацієнтів з ознаками «променева хвороба» вказують діагноз «вегетосудинна дистонія». Між тим подібні вказівки в майбутньому спричиняли до плутанини при призначенні постраждалим лікування, діагностиці, а також при вирішенні питання про інвалідність та встановлення пенсії».
Сергій Горобець, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті, навів конкретні приклади, як КГБ прагнув применшити масштаби трагедії, приховати правду: «На початку травня 1986-го було складено довгий перелік із 26 пунктів щодо подій на АЕС, які підлягають засекреченню. Під гриф «таємно» підпадало практично все: причини аварії на 4-му енергоблоці, інформація про характер та обсяги руйнувань, рівень радіоактивного забруднення, діапазон дезактиваційних робіт, статистика захворювань на променеву хворобу, факти масового отруєння та епідеміологічних захворювань, пов’язаних з аварією, навіть дані про обсяг державних капіталовкладень на консервацію 4-го енергоблоку. Також заборонялося розголошувати найменування організацій та кількість працівників, задіяних на роботах із ліквідації наслідків аварії. Навіть важко уявити про що ж тоді взагалі можна було говорити.
Вже 27 квітня в усі райвідділи КГБ по місту Києву та Київській області пішли суворі вказівки вести рішучу боротьбу з розповсюджувачами про вокативних і панічних чуток. Зокрема, двічі на день доповідати «скільки виявлено базік» і скільки проведено попереджувальних бесід. Наприклад, тільки за 13-15 травня 1986 р. у Києві виявлено 23 так званих «базік» і проведено 270 попереджувальних бесід».
Історик зауважив: «Як іронічно коментувала тодішні реалії співбесідниця однієї з «гебістських» агентес (яка й передала почуте «куди слід»): «у місті рівень радіації в нормі, хоча ніхто конкретно ще жодного разу не назвав цю норму. Із часом звикнуть, і ніякі атомні бомби тоді не будуть страшні».
Книжкову виставку «Героїзм, що врятував світ» представила Наталя Карбовська, модератор заходу, завідуюча відділу документів з економічних, технічних, природничих та сільськогосподарських наук бібліотеки.
Володимир Олексієнко, керівник Чорнобильського культурно-інформаційного центру Чернігівської області, навесні 1986-го проходив строкову військову службу в особливому загоні внутрішніх військ – щось на зразок особистої гвардії тодішнього першого секретаря КПУ Володимира Щербицького. 27 квітня їх підрозділ прибув у Прип’ять у всеозброєнні – готувалися захищати будівлю міськкому комуністичної партії від можливого штурму переляканих громадян. Однак населення ніякої ворожості не проявляло, тож солдати організовували евакуацію мешканців і патрулювали вулиці спустілого міста. І час від часу вони помічали за собою «наружку» міліції, що час від часу визирали з-поза будинків – за солдатами також слідкували.
Іван Осадців, завідуючий поліклінічним відділенням, КЛПЗ «Чернігівський обласний центр радіаційного захисту та оздоровлення населення» та один із співзасновників Чернігівської обласної громадської екологічної організації ще у 1990-му, в ті трагічні дні лікував опромінених ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Йому також довелося мати справу з ретивими співробітниками КҐБ, які вимагали не вживати діагноз «променева хвороба». Сумлінним лікарям доводилося вдаватися до різних хитрощів, аби подальшому лікуванні постраждалих від радіації ескулапи чітко знали з чим мають справу.
У паперовому вигляді представлену книгу зацікавлений читач може знайти поки що тільки в Чернігівській обласній універсальній науковій бібліотеці імені В.Г. Короленка. ПРОТЕ, в електронному вигляді її можна вільно завантажити на сайтах бібліотеки або Українського інституту національної пам’яті.
Олександр МАЙШЕВ,
член Національної спілки журналістів України
"Європейська Україна"
У виданні Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Інституту історії України НАН України та Українського інституту національної пам’яті зібрано і вперше оприлюднено 210 документів 1986–1991 рр., що висвітлюють постчорнобильське життя – суспільні настрої, повсякдення, заходи з ліквідації наслідків аварії. Наведено приклади інформування радянськими органами держбезпеки відповідних партійних інстанцій про стан ЧАЕС.
Інна Аліференко, директор бібліотеки, під час відкриття презентації повідомила: «Цей захід є спільним проектом разом із Українським інститутом національної пам’яті. Його приурочено до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який в Україні відзначають 14 грудня».
Представляючи книгу, Сергій Бутко, співробітник Українського інституту національної пам’яті, наголосив: «Це видання з раніше невідомими для дослідників і громадськості секретними документами з‘явилося завдяки Закону України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років», прийнятому в 2015 році».
Він, зокрема, звернув увагу на наступне: «Тогочасна влада байдуже ставилась до долі людей, не вболівала за них. Яскравий приклад тому – витяг зі звіту спецслужб за 11 травня 1986 року: «За даними Шевченківського РВ УКДБ адміністрація Київської області та 25 лікарень, ґрунтуючись на вказівці Мінздоров’я УРСР (нібито наказ № 24с від 11.05.86 р.) в історіях хвороб пацієнтів з ознаками «променева хвороба» вказують діагноз «вегетосудинна дистонія». Між тим подібні вказівки в майбутньому спричиняли до плутанини при призначенні постраждалим лікування, діагностиці, а також при вирішенні питання про інвалідність та встановлення пенсії».
Сергій Горобець, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті, навів конкретні приклади, як КГБ прагнув применшити масштаби трагедії, приховати правду: «На початку травня 1986-го було складено довгий перелік із 26 пунктів щодо подій на АЕС, які підлягають засекреченню. Під гриф «таємно» підпадало практично все: причини аварії на 4-му енергоблоці, інформація про характер та обсяги руйнувань, рівень радіоактивного забруднення, діапазон дезактиваційних робіт, статистика захворювань на променеву хворобу, факти масового отруєння та епідеміологічних захворювань, пов’язаних з аварією, навіть дані про обсяг державних капіталовкладень на консервацію 4-го енергоблоку. Також заборонялося розголошувати найменування організацій та кількість працівників, задіяних на роботах із ліквідації наслідків аварії. Навіть важко уявити про що ж тоді взагалі можна було говорити.
Вже 27 квітня в усі райвідділи КГБ по місту Києву та Київській області пішли суворі вказівки вести рішучу боротьбу з розповсюджувачами про вокативних і панічних чуток. Зокрема, двічі на день доповідати «скільки виявлено базік» і скільки проведено попереджувальних бесід. Наприклад, тільки за 13-15 травня 1986 р. у Києві виявлено 23 так званих «базік» і проведено 270 попереджувальних бесід».
Історик зауважив: «Як іронічно коментувала тодішні реалії співбесідниця однієї з «гебістських» агентес (яка й передала почуте «куди слід»): «у місті рівень радіації в нормі, хоча ніхто конкретно ще жодного разу не назвав цю норму. Із часом звикнуть, і ніякі атомні бомби тоді не будуть страшні».
Книжкову виставку «Героїзм, що врятував світ» представила Наталя Карбовська, модератор заходу, завідуюча відділу документів з економічних, технічних, природничих та сільськогосподарських наук бібліотеки.
Володимир Олексієнко, керівник Чорнобильського культурно-інформаційного центру Чернігівської області, навесні 1986-го проходив строкову військову службу в особливому загоні внутрішніх військ – щось на зразок особистої гвардії тодішнього першого секретаря КПУ Володимира Щербицького. 27 квітня їх підрозділ прибув у Прип’ять у всеозброєнні – готувалися захищати будівлю міськкому комуністичної партії від можливого штурму переляканих громадян. Однак населення ніякої ворожості не проявляло, тож солдати організовували евакуацію мешканців і патрулювали вулиці спустілого міста. І час від часу вони помічали за собою «наружку» міліції, що час від часу визирали з-поза будинків – за солдатами також слідкували.
Іван Осадців, завідуючий поліклінічним відділенням, КЛПЗ «Чернігівський обласний центр радіаційного захисту та оздоровлення населення» та один із співзасновників Чернігівської обласної громадської екологічної організації ще у 1990-му, в ті трагічні дні лікував опромінених ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Йому також довелося мати справу з ретивими співробітниками КҐБ, які вимагали не вживати діагноз «променева хвороба». Сумлінним лікарям доводилося вдаватися до різних хитрощів, аби подальшому лікуванні постраждалих від радіації ескулапи чітко знали з чим мають справу.
У паперовому вигляді представлену книгу зацікавлений читач може знайти поки що тільки в Чернігівській обласній універсальній науковій бібліотеці імені В.Г. Короленка. ПРОТЕ, в електронному вигляді її можна вільно завантажити на сайтах бібліотеки або Українського інституту національної пам’яті.
Олександр МАЙШЕВ,
член Національної спілки журналістів України
"Європейська Україна"
Теґі:
