Найдавніша в Україні православна ікона, відреставрована волинським художником Анатолієм Квасюком, зайняла центральне місце в експозиції луцького Музею волинської ікони. Це образ Холмської Богородиці.
Віряни приписують створення ікони, так званої апостольської, євангелістові Луці. Фахівці ж вважають, що скарб, яким нині володіє Волинь, створений у Візантії в 10–11-му столітті. Але, можливо, ікона є копією з давнішого оригіналу – хоч би й із тих образів Богоматері, які виходили з-під пензля апостола. До Русі ікона, за легендою, потрапила як посаг візантійської царівни Анни, нареченої князя Володимира.
Понад десяток років тому Радіо Свобода переповідало історію ікони Холмської Богоматері, котра загубилася у вирі Другої світової. Тоді здавалося, що реліквію не повернути – як і Успенську Богоматір Києво-Печерської Лаври, яку радянські спецслужби знищили разом із самим Успенським собором.
Але Пречистенський собор у Холмі, де була святиня, лишився неушкодженим, а вона сама зникла… Переселені з рідних теренів українці склали безліч пісень про Холмську Богоматір, в одній із яких тужливо запитували: «Де ти згасла, Зоре ясна, котра в тяжкий час рятувала нас?» Та все ж горів промінчик надії: холмщаки пам’ятали, що евакуйована під час Першої світової ікона таки повернулася до своїх мирян.

Новітня історія давнього Образу
Наприкінці дев’яностих надійшла радісна вістка: Холмську Богородицю знайдено. У воєнному горнилі її спочатку врятувала від пожежі двоюрідна сестра письменника Михайла Булгакова Іларія. Згодом упродовж шести десятків років її зберігали в родині холмського священика Гаврила Коробчука, остерігаючись, щоб вона не потрапила в руки безбожників або ж нечистих на руку ділків. А в 2000-му святиню передала до Музею волинської ікони її хранителька, дочка Гаврила Коробчука Надія Горлицька, розповідає директор музею Тетяна Єлисеєва.
Після проведення усього комплексу досліджень за реставрацію шедевру взявся завідувач реставраційної майстерні Волинського краєзнавчого музею Анатолій Квасюк. Нагляд за реставрацією ікони й пропозиції щодо реставрації висловлювала реставраційна рада Національного науково-дослідного реставраційного центру України в Києві. Після кожного етапу реставрації приїжджала реставраційна рада, обговорювала результат і виробляла основні моменти наступного етапу реставрації, розповіла Тетяна Єлисеєва.
Художник екстра-класу Анатолій Квасюк упродовж чотирьох років лише знімав пізніші замальовки, відкриваючи живопис 11 століття. Він працював над реставрацією ікони з відчуттям причетності до дива. І досі художник із трепетом пригадує свою першу зустріч із нею, яку організував волинський поет, холмщак Йосип Струцюк.
«Це було так зроблено: коли двері відчинені, вони закривають ікони. Якби навіть випадкова людина зайшла в приміщення, вона б ікони не побачила. Вона була в рушниках, закрита такою плівкою. У мене був стан, неначе мене облили крижаною водою. Коли я вчився в інституті (нині Національна академія мистецтв у Києві), нам професор Людмила Міляєва, нині вже академік і доктор мистецтвознавства, розповідала, що в 20-му столітті лишається нерозгаданою загадка – зникла Холмська ікона, сліди її губляться, і ніхто не знає, де вона поділася… А тут я побачив ікону дійсно давню – ковчег на кипарисових дошках, золоті пластини з перегородчатою емаллю – такі виробляли у Київській Русі в 11–12-му столітті, до монголо-татарської навали… Це такі хрестоматійні речі, їх можна зараз побачити в Лаврі – те, що було знайдено в скарбах під час розкопок…», – розповідає він.
Про холмську чудотворну ікону існує безліч переказів. Як розповіла Тетяна Єлисеєва, котра разом зі своїми колегами врятувала сотні безцінних пам’яток іконопису, історія цієї все ж найвидатніша, бо сягає сивої давнини.

Легенди, закарбовані в літописах
«Після нападу татар на Холм, коли з ікони були зірвані дорогоцінні шати, тобто оклад ікони, вона, за одними літописними джерелами, зникла, за іншими – була кинута в яму з вапном, і через сто років, за першими джерелами, вона з’явилася на руїнах храму, нагадуючи, що цей храм потрібно відбудувати, а за іншими джерелами, її знайшли в тій ямі з вапном неушкодженою… Тоді храм був відбудований і ікона знову зайняла в ньому своє місце. Це 1261-й рік», – переповідає Тетяна Єлисеєва.
У 1915 році ікона була вивезена до Москви, бо австрійські війська стояли біля Холма, а вже у 1918 році вона повертається до Київського монастиря Фрола і Лавра. Наприкінці 1920-х років, коли почалося вилучення цінностей із монастирів і церков, із неї зняли коштовний оклад і розібрали на три дошки та зберігали в різних людей. Коли ж була відновлена православна єпархія в Холмі за часів владики Іларіона, ця ікона була відреставрована у Києві і в 1943 році передана до Холма. А з 1944 року, як нам нині відомо, ікону вивезла родина священика, депортована з Холмщини.
Волиняни вирішили зберігати ікону в музеї, а не в храмі, з причин безпеки і через те, що поклонятися їй (а тут для святині відведена окрема зала) зможуть вірні різних конфесій. А для майбутнього Луцького храму Холмської Богоматері Анатолій Квасюк малює її копію.
Через епідемію грипу та карантин презентацію відреставрованої ікони перенесли на грудень. Тим часом робота з віднайдення і врятування пам’яток сакрального живопису на Волині триває.
У музеї експонують понад вісімдесят старовинних творів іконопису. Буквально днями музейники отримали подарунок зі Свято-Миколаївського волинського монастиря: 24 ікони так званого уніатського письма.

Валентина Одарченко.
Джерело: "Радіо Свобода"