Читальний зал бібліотеки ім. М. Коцюбинського був переповнений ущерть. Ледве вистачило місця всім бажаючим, які прийшли послухати журналіста та історика Вахтанга Кіпіані, який 11 липня привіз до Чернігова свою нову книгу «Справа Василя Стуса». Це унікальне видання стало результатом ґрунтовного опрацювання шести томів кримінальної справи поета, яка зберігається в Галузевому державному архіві СБУ (колишній архів КДБ УРСР).
«Чим більше ми будемо знати правди про нашу історію, тим більшою буде наша опірність злу, у будь-яких його формах», – наголосив Вахтанг Кіпіані на початку презентації. Вахтанг Кіпіані звертає увагу, як змінився Василь Стус: у першому (1972) і другому (1980) судових процесах проти нього. Сама система зробила зі звичайного протестного літератора «гострий камінь», той символ боротьби та опору, яким знають Василя Стуса нащадки.
«Якщо у 1972 році Стус ще намагався переконувати, щось доводити, то у 1980 він зрозумів, що це марно. Тому він просто мовчить. Запитання від КДБ на пів-сторінки, а Стус просто відмовляється відповідати. Це унікальний документ людської гідності й сили», – говорить Вахтанг Кіпіані.
Для багатьох радянських політичних в’язнів уже просто вижити означало перемогти систему. Стус у 1980 році під час свого другого процесу вже не хоче жити ціною відмови від власних принципів.
Багатьох присутніх цікавила роль одіозного Віктора Медведчука, який був адвокатом Василя Стуса. «Медведчук був звичайною «шісткою» системи. Вся захисна промова вклалася в один абзац. І там прозвучала така фраза: кваліфікація дій мого підзахисного є вірною . Звісно, жоден із адвокатів не міг в ті часи врятувати дисидента, але Медведчук не робив навіть того, що повинен був робити в рамках етики радянського адвоката. Він порушив усі норми, які тільки міг. Він навіть не повідомив родичам про початок процесу», – говорить Вахтанг Кіпіані.
Вахтанг Кіпіані розвінчує деякі міфи з біографії Василя Стуса. Зокрема, про те, що поету збиралися дати Нобелівську премію. «У діаспорному середовищі дійсно був створений «Комітет з досягнення Нобелівської премії для Василя Стуса». Але досягнення мети він не розглядав у найближчій перспективі. Перша книга англомовних перекладів Стуса вийшла лише через два роки після смерті поета. А без перекладених творів, звісно, не можна було говорити про премію», – говорить Вахтанг Кіпіані.
Останнє слово Василя Стуса на суді було дуже різким. Він негативно висловлюється про тодішніх «літературних генералів», літературний процес та український народ загалом. «Я хотів би бути поляком», – з гіркотою говорив Стус. Саме в цей час у Польщі понад мільйон людей вступило в «Солідарність». Навіть у таку скрутну для себе хвилину Василь Стус не забуває про інших: він намагається захистити свого колишнього співкамерника, Семена Скалича. «Лише одна ця деталь уже дозволяє зрозуміти, яку людину ми втратили», – говорить Вахтанг Кіпіані.
«Я закінчувала Донецький університет, де навчався Стус. Нам ніхто ніколи не розповідав про Стуса, але ми знали, ми ховали його вірші і потай переписували», – каже Людмила Зіневич, директор Чернігівської міської ЦБС.
У книзі «Справа Василя Стуса» вміщені не лише архівні документи зі справи, а й статті Вахтанга Кіпіані й відомих дисидентів – Василя Овсієнка, Леоніда Бородіна. Додано також останні прижиттєві нотатки Стуса — «З таборового зошита», таємно передані з табору на волю.

Із книгою Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса», а також іншими книгами автора (зокрема, про історію ОУН-УПА, Волинську трагедію) вже можна ознайомитися в бібліотеці ім. М. Коцюбинського.

Олена Терещенко, Чернігів.