Верховна Рада схвалила угоду про вільну торгівлю між Україною та Туреччиною
Верховна Рада таки схвалила угоду про вільну торгівлю між Україною та Туреччиною. Цей документ економічно вигідний Туреччині і економічно невигідний Україні.
Під найбільшим ризиком легка промисловість. Окрім неї - виробництво транспортних засобів, цементу, добрив, будівельних матеріалів, ліфтів, електрообладнання, дорожнього обладнання, господарських товарів та ін.
Яким галузям вигідна ця угода і які товари ми почнемо продавати більше в Туреччину в результаті цієї угоди – мені невідомо. Поки не знайшов жодного українського виробника, який би сказав – так, ця угода мені корисна.
Її підписання коштуватиме нам зниження ВВП на 1,5% в середньостроковій перспективі.
Очевидно, що Туреччина нас підтримує в військово-політичних питаннях, ми їй вдячні за це. Мабуть ця угода – в обмін на військово-політичну підтримку.
Не голосував за неї. Адже поки не представлено, яким чином планується компенсувати нашій промисловості шкоду від цієї угоди.
По більшості товарів ми знижуємо мито до нуля, а Туреччина по більшості товарів лише незначно зменшує ввізні мита, зберігаючи при цьому неспівставно вищий рівень митного захисту.
Наприклад, мита проти продукції української агропереробки сягають 38,5% на мед, 58,5% на фруктові соки, 135% на цукор, 180% на молоко і молочні продукти і навіть 225% на мясо свиней і великої рогатої худоби. Також Туреччина зберегла право на експортні субсидії для промислових товарів. Турки показали майстер-клас з відстоювання своїх торгових і економічних інтересів.
Разом з тим, Туреччина має неспівставно більший обсяг інструментів промислової політики. Українські виробники не мають і десятої долі такої підтримки. Не кажучи вже про шкоду від війни.
Чи може бути хоч якась економічна користь з цієї угоди? Лише у разі, якщо ми забезпечимо своїй промисловості співставний рівень підтримки з турецькою.
Тим часом зміни в закон про індустріальні парки проголосувати в 2 читанні не можна вже десь рік. Компенсацію капітальних інвестицій через податки теж не можна вже майже рік. Докапіталізувати ЕКА – вже кілька років не можна. Інституції просування експорту де-факто не працюють. Збільшити терміни по валютній виручці – за два роки аж по шести кодам УКТЗЕД. Переговори по CBAM провалені. По квотам в ЄС - провалені.
Проте обмежити здатність надавати держдопомогу, ЗВТ з Туреччиною, піонерські зобов’язання по зменшенню викидів без розуміння того, як це зробити – це в пріоритеті. Це щось прямо протилежне від необхідного.
Якщо вже ніяк не можна було без цієї угоди, то Уряд має ухвалити пакет компенсаторів для зниження економічної шкоди - розширити програми часткової компенсації вартості української техніки та обладнання, прийняти нарешті компенсацію капекса через податки, посилки та інші механізми. Це варто зробити негайно.
Кисилевський Дмитро
Під найбільшим ризиком легка промисловість. Окрім неї - виробництво транспортних засобів, цементу, добрив, будівельних матеріалів, ліфтів, електрообладнання, дорожнього обладнання, господарських товарів та ін.
Яким галузям вигідна ця угода і які товари ми почнемо продавати більше в Туреччину в результаті цієї угоди – мені невідомо. Поки не знайшов жодного українського виробника, який би сказав – так, ця угода мені корисна.
Її підписання коштуватиме нам зниження ВВП на 1,5% в середньостроковій перспективі.
Очевидно, що Туреччина нас підтримує в військово-політичних питаннях, ми їй вдячні за це. Мабуть ця угода – в обмін на військово-політичну підтримку.
Не голосував за неї. Адже поки не представлено, яким чином планується компенсувати нашій промисловості шкоду від цієї угоди.
По більшості товарів ми знижуємо мито до нуля, а Туреччина по більшості товарів лише незначно зменшує ввізні мита, зберігаючи при цьому неспівставно вищий рівень митного захисту.
Наприклад, мита проти продукції української агропереробки сягають 38,5% на мед, 58,5% на фруктові соки, 135% на цукор, 180% на молоко і молочні продукти і навіть 225% на мясо свиней і великої рогатої худоби. Також Туреччина зберегла право на експортні субсидії для промислових товарів. Турки показали майстер-клас з відстоювання своїх торгових і економічних інтересів.
Разом з тим, Туреччина має неспівставно більший обсяг інструментів промислової політики. Українські виробники не мають і десятої долі такої підтримки. Не кажучи вже про шкоду від війни.
Чи може бути хоч якась економічна користь з цієї угоди? Лише у разі, якщо ми забезпечимо своїй промисловості співставний рівень підтримки з турецькою.
Тим часом зміни в закон про індустріальні парки проголосувати в 2 читанні не можна вже десь рік. Компенсацію капітальних інвестицій через податки теж не можна вже майже рік. Докапіталізувати ЕКА – вже кілька років не можна. Інституції просування експорту де-факто не працюють. Збільшити терміни по валютній виручці – за два роки аж по шести кодам УКТЗЕД. Переговори по CBAM провалені. По квотам в ЄС - провалені.
Проте обмежити здатність надавати держдопомогу, ЗВТ з Туреччиною, піонерські зобов’язання по зменшенню викидів без розуміння того, як це зробити – це в пріоритеті. Це щось прямо протилежне від необхідного.
Якщо вже ніяк не можна було без цієї угоди, то Уряд має ухвалити пакет компенсаторів для зниження економічної шкоди - розширити програми часткової компенсації вартості української техніки та обладнання, прийняти нарешті компенсацію капекса через податки, посилки та інші механізми. Це варто зробити негайно.
Кисилевський Дмитро
Теґі:
