Рід Скоропадських вважається одним із найстаріших і найвідоміших в українській історії. Його представники упродовж трьох століть відігравали провідні ролі у вітчизняній політичній та культурній історії, зокрема у ХУІІІ столітті та на початку ХХ століття очолювали Українську державу. Скоропадські опікувались гімназіями та школами, матеріально підтримували українські видавництва, православні церкви та монастирі, зокрема, Гамаліївський монастир (розташований в с. Гамаліївка Шосткинського району Сумської області).

Його будівництво розпочалося в 1713 році. Цікаво, що в деяких архівних та літературних джерелах повідомляється, що монастир споруджений гетьманом Скоропадським (1), а в інших – його дружиною, Анастасією Маркович (2). Проте, найвірогіднішою є думка, що рішення про будівництво обителі приймалось спільно. За порадою дружини Іван Ілліч 1 грудня 1713 року видає універсал про заснування поблизу Глухова монастиря (3). Відтак, на кошти Скоропадських і розпочинається будівництво монастирського комплексу. Його спорудження затягнулося у зв’язку зі смертю Івана Скоропадського (1722 р.), а потім його дружини (1729 р.).

Наприкінці ХУІІІ ст. Гамаліївський монастир являв собою унікальний архітектурний ансамбль. Тут знаходились: собор Різдва Богородиці, церква Харлампія, триярусна надбрамна дзвіниця, двоповерхові келії ігумена та одноповерхові келії ченців, територію монастиря було обнесено мурами з баштами (4).
Спорудження обителі Скоропадськими підтверджують не лише письмові джерела. У соборі Різдва Богородиці знаходився портрет гетьмана Скоропадського (5). Його іконостас прикрашали герби Скоропадських (6).
Досить відомі також парні портрети Івана Скоропадського та його дружини Анастасії Марківни, які знаходились в цьому храмі. На портреті фундатор собору намальований кремезним, сміливим воїном. Гетьманша також зображена в розквіті своєї краси.
Фундаторські портрети Скоропадських, виконані відомим художником того часу Якимом Глинським. У ХІХ столітті з собору вони перенесені до настоятельських покоїв. В ХХ ст. згідно декрету радянської влади “Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви” була створена комісія комісія по вилученню з церков і монастирів різних коштовностей. Внаслідок її діяльності до музеїв потрапили іконописні твори вітчизняних і європейських майстрів. Серед них і парні портрети подружжя Скоропадських з Гамаліївського монастиря.
На жаль, твори були пошкоджені варварськими “поновленнями”. Отож, пізніше вони реставрувались фахівцями в Державних науково-дослідних майстернях Міністерства культури в Києві. Нині портрети Івана Скоропадського та Анастасії Марківни знаходяться в Сумському художньому музеї.
Гамаліївський монастир входив до складу Чернігівської єпархії і був значним духовним осередком. Його очолювали досить відомі і освічені особи. Зокрема, архімандрит Софроній, який був керівником Московської академії (7). Тут проводив також богослужіння чернець Феодорит. Він навчався в Київській Академії, а потім „был в разных націях немецких, для изучения наук, пять лет” (8). В Синодику Крупицько-Батуринського монастиря пишеться про настоятеля Батуринської обителі Платона, який згодом переведений в Гамаліївський монастир: „произведен сюда из префектов Новгород-Северской семинарии 1794 и переведен в Гамалеевский 1795 года” (9).
5 липня 1722 року у Гамаліївському монастирі поховали Івана Скоропадського (10). У грудні 1729 року поруч з гетьманом поховали і його дружину А.Маркович (11).
Вічний спочинок знайшла в монастирі і Уляна Іванівна Толстая, дочка Івана Скоропадського (12). Вона померла 13 березня 1733 року. В історичних джерел Уляна Іванівна більш згадується як дружина російського графа Петра Петровича Толстого, який отримав від царя „стародубське полковництво, найбільший з полків українських” (13).
Як відомо, Гамаліївський монастир неодноразово горів. Зокрема, у 1738 році (14). А в 1785 році пожар був настільки спустошуючим, що згоріли не лише дерев’яні споруди, але обгоріли й були сильно пошкоджені кам’яні будівлі (15). Після великої пожежі (1795 р.) його закрили. Відновилась його діяльність лише у 1827 році. Можливо, це й стало причиною перерви поховання представників роду Скоропадських у монастирі.
30 червня 1885 року в Києві помер Петро Іванович Скоропадський, він також похований у Гамаліївському монастирі (16). В історичних джерелах Петро Скоропадський відомий як визначний військовий та громадський діяч, зокрема, ще перебуваючи на військові службі (1858-1859 рр.) він був відряджений в полтавський комітет, який займався покращенням побуту селян. Працював Петро Іванович в основному на Стародубщині, де до смерті обирався повітовим предводителем дворянства (1869-1885 рр.) (17).
Його дружина, Марія Андріївна (Миклашевська) померла 23 листопада 1901 року в Петербурзі, похована також в Гамаліївському монастирі (18).
У серпні 1899 року в монастирі, в Харлампієвській церкві, захоронено Єлизавету Скоропадську, дочку Петра Івановича Скоропадського (19). В монастирі поховано і її брата, Михайла Петровича (20). Дата його смерті невідома.
Таким чином, Гамаліївський монастир став некрополем старовинного роду Скоропадських.
В ХХ столітті опікувався монастирем гетьман Української держави Павло Петрович Скоропадський, людина глибоко віруюча і православна (21).
На жаль, зараз Гамаліївський монастир використовується далеко не за призначенням, на його території розташовано в’язницю суворого режиму. Лише в 1995 році відновлено функціонування церкви св. Харлампія. Олена Павлівна Отт-Скоропадська, дочка гетьмана Павла Скоропадського, остання представниця козацького роду Скоропадських постійно проживає в Швейцарії. Після проголошення незалежності України вона декілька разів відвідувала рідну землю, зокрема, брала участь в наукових конференціях в Чернігові, присвячених життю та діяльності гетьмана Української держави П.Скоропадського. Олена Павлівна побувала також в Тростянці – родовому маєтку Скоропадських та в Гамаліївському монастирі.

Джерела та література

1. Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины ХУІІ-ХУІІІ века. М., 1967. – С. 26; Логвин Г.Н. Чернишов. Новгород-Северский. Глухов. Путивль. – М., 1965. – С.179. Черниговскіе Епархіальныя известія. – 1865 - № 1. – С.24.
2. Бантиш-Каменський Д.Н. История Малой России. – К., 1993. – С.426;
Модзалевський В.Л. Малоросійський Родословник. - К., 1914. - Т.ІУ. – С. 662; Історія Русів (переклад І.Драча). – К., 19991. – С.284.
3. Гуржій О.І. Гетьман Іван Скоропадський // Український історичний журнал. – 1999. - № 2. – С.143.
4. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. – К., 1990. – С.154.
5. Цапенко М. Названа праця. – С.194.
6. Логвин Г.Н. Названа праця. – С. 170-181.
7. Єпик Л.І. Гамаліївський Харлампієвський монастир: довічно ув’язнений // Збереження історико-культурних надбань Сіверщини. (Матеріали третьої науково-практичної конференції) – Глухів, 2004. – С.69.
8. Оглоблін О. Люди старої України та інші праці. – Острог-Нью-Йорк, 2000. – С.198.
9. Синодик Крупицько-Батуринського монастиря (Підготовка до друку та вступні зауваги Ігоря Ситого) // Сіверянський літопис. 1997. - № 5. – 50.
10. Модзалевський В.Л. Малоросійський Родословник. - К., 1914. - Т.ІУ. – С.663.
11. Модзалевський В.Л. Названа праця. – С.663.
12. Бантиш-Каменський Д.Н. История Малой России. – К., 1993. – С.583.
13. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1990. – С.391.
14. Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины ХУІІ-ХУІІІ векав. М., 1967. - С.175.
15. Там само. – С.117.
16. Модзалевський В.Л. Названа праця. – С.675.
17. Модзалевський В.Л. Названа праця. – С.674.
18. Модзалевський В.Л. Названа праця. – С.675.
19. Модзалевський В.Л. Названа праця. – С.676.
20. Скоропадський П. Мое детство на Украине // Скоропадський П. спогади. – К. – Філадельфія, 1995. – С.400.
21. Папакін Г.В. Павло Скоропадський : патріот, державотворець, людина. Історико-архівні нариси. – К., 2003. – С.119.

Сергій Черняков, учений секретар
Національного архітектурно-історичного
заповідника „Чернігів стародавній”