Чернігівські печери. Від роду до роду передають про них бувальщини, а то й вигадки, інколи захоплюючі і романтичні. Вони переплітаються і доповнюють одна одну, надаючи цим творінням людського духу незбагненної загадковості. Ще й сьогодні дехто вірить у легенду про підземний хід з Чернігова до Києва.
Проте, про легенди й таємничі історії поговоримо пізніше. Спершу дізнаємось про історію створення набільших чернігівських печер – Антонієвих.
Вони були засновані у 1069 р. відомим церковним діячем Київської Русі, засновником Києво-Печерського монастиря Антонієм Печерським. З цього приводу літописець написав: “... Антоний же пришед к Чернигову и взлюби Болдину гору и ископав пещеру, и ту вселися, и есть монастырь святое Богородицы на Болдиных горах и до сих дни”.
Завдяки багаторічним археологічним дослідженням відомо, що в стародавні часи монастир складався з порівняно невеликих підземних споруд. Це – печери, які використовувались монахами для відправлення релігійних обрядів та проживання, печерні некрополі (кимітирії) і підземні церкви. До речі, вони й сьогодні вражають відвідувачів печер та науковців своїми розмірами та архітектурними формами. Так, розташована біля входу в Антонієві печери церква пр. Антонія Печерського має розміри 11,7 м х 4 м, а висота храму пр. Феодосія Тотемського досягає 8 м 40 см, що майже дорівнює висоті трьохповерхового будинку (і це під землею!). Приміщення має форму восьмигранника, стіни прикрашені напівциркульними та квадратними нішами, над ними багатопрофільний карниз і завершує церковну споруду – купол.
На території печерного комплексу збереглась одна із наземних споруд того часу – Іллінська церква, вона використовувалась як хрещальня. Крім того, тут діяло, очевидно, декілька плінфовипалювальних печей, які могли виробляти за один цикл понад шість тисяч штук цегли. Таким чином, монастир не тільки забезпечував свої потреби в будівельному матеріалі, а, можливо, й виготовляв їх на продаж.
В період монголо-татарської навали на наступні століття печерний монастир, очевидно, був закритий і не діяв. І лише в середині ХУІІ ст., коли розпочинається відродження України, на кошти старшого сотника Чернігівського полку Степана Подобайла та зусиллями ієромонаха Зосима Тишевича відновлюється древній Богородичний монастир, ремонтується Іллінська церква. Та й сам печерний комплекс зазнав значних змін. А на сусідній горі у ХУІІ-ХУІІІ ст.ст. споруджено унікальний монастир, який згодом отримав назву – Троїцько-Іллінський. Його головними спорудами є величний Троїцький собор та 58-метрова п”ятиярусна дзвінниця, з верхнього поверху якої видно майже все місто.
З 1967 року Антонієві печери та інші споруди Троїцько-Іллінського монастиря входять до складу архітектурно-історичного заповідника. Сьогодні підземний комплекс складається із галерей, об”єднаних між собою загальною довжиною 350 метрів. Про верхній ярус Антонієвих печер вже розповідалось. Нижній ярус складається з келій, часовні, галереї (її довжина 100 метрів). Це свого роду підземне кладовище. Тут поховання зустрічаються всюди: в стінах, в пілозі галереї, в келіях. На жаль, нижній ярус печер закритий для відвідувачів (як завжди не вистачає коштів для проведення необхідних робіт).
Але найзагадковішим явищем Антонієвих печер є привиди. Вони немовби виходять із стін печер і через декілька хвилин… розчиняються у повітрі або з”являються у суцільній темряві. Таємничих привидів-ченців бачили не лише численні відвідувачі печер, а також і дослідники-науковці заповідника. Здебільшого привиди з”являються біля келії Антонія Печерського. Можливо, то сам засновник печер приходить оглянути створені ним підземні споруди.
Привидами зацікавились вчені. З вимірювальними приладами приїздили сюди науковці з московських інститутів та геофізики з Дніпропетровська. В галереях поблизу церкви Миколи Святоші було виявлено аномально потужний потік енергії, який змінює імунну систему людини.
З наукових джерел відомо, що в Антонієвих печерах в ХІХ столітті лікували людей. Та й сьогодні багато хто з відвідувачів печер розповідає про покращення самопочуття після мандрівки по підземних галереях. Отже, ще одна таємниця печер.
Про Антонієві печери можна написати сотні статей. Але, краще їх побачити. Приїздіть в стародавній Чернігів, щоб помилуватись його унікальними храмами, і завітайте в таємничі печери. Проте, не намагайтесь потрапити з Києва в Чернігів через казковий підземний хід. Хоча, в легендах і розповідається, що по цих дивовижних галереях можна було їздити навіть конем. Майже через кожні півгодини сучасні мікроавтобуси вирушають із столиці України до Чернігова. Музей “Антонієві печери” працює щодня з 9 до 17 години, телефонуйте (04622) 7-44-63. До зустрічі!

Сергій Черняков