Чергова істерія російського агресора щодо історичного факту звільнення Аушвіцу українцями
Чому впали в істерію політики та фахівці з інформаційної війни Російської Федерації через згадку про українців, які звільнили нацистський концтабір Аушвіц у січні 1945 року? Що за подія?
Аушвіц – один із найбільших концентраційних таборів нацистської Німеччини, який розташовувався на території Польщі (біля м. Освенцим) впродовж 1940-1945 років. Аушвіц став для світу символом Голокосту, геноциду й терору.
Вчені вважають, що через цей концтабір пройшло щонайменше 1,3 млн. осіб, з яких 1,1 млн. були знищені. Окрім євреїв та поляків, які представляють дві найбільш постраждалі групи, виокремлюють представників інших національностей, серед яких – і українців. Дослідники припускають, що в’язнями концтабору Аушвіц було близько 110 тис. осіб – вихідців з України: військовополонені червоноармійці; члени Організації українських націоналістів; депортовані за спротив вивезенню на примусову працю або втікачі з цих робіт; а також близько 95 тисяч закарпатських євреїв.
17–21 січня 1945 року близько 60 тисяч в’язнів, які могли рухатися, нацисти змусили пішки відійти (т.зв. «марш смерті») в тил Третього Райху. 27 січня 1945 р. війська 60-ї армії 1-го Українського фронту звільнили понад 7 тис. залишених в’язнів концтабору Аушвіц. Першими браму головного табору відкрили солдати 100-ї Львівської дивізії з батальйону майбутнього Героя України, полтавчанина Анатолія Шапіро. На сусідній табір Біркенау наступали бійці 107-ї Кременецької дивізії під командуванням Героя Радянського Союзу, також полтавчанина Василя Петренка. У боях за північний шлях до табору того ж дня загинув командир 152-ї танкової бригади Анатолій Ковалевський з Чернігівщини.
Наш земляк, етнічний українець Анатолій Миколайович Ковалевський, народився 7 січня 1916 року у місті Бахмач на Чернігівщині в родині службовця. 27 січня 1945 року в боях за місто Нейберун (Сілезія, Польща) танкістам довелося, схопивши автомати, разом зі стрілками йти в наступ. У цьому бою, йдучи в атаку на чолі своїх бійців, 29-річний полковник Ковалевський був смертельно поранений німецьким снайпером. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 полковник Ковалевський Анатолій Миколайович посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Похований у місті Львові на Пагорбі Слави. Нагороджений орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Кутузова 2-го ступеня, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, медаллю: «За оборону Ленінграда».
Ця стисла довідка про українця Ковалевського побіжно показує український вимір перемоги у Другій світовій війні. До речі, у лавах 1-го Українського фронту воювало приблизно 70–80% українців…
Саме тому, 22 січня 2015 року Міністр закордонних справ Польщі Гжегож Схетина в ефірі «Польського радіо», відповідаючи на критику, що Президента Росії Володимира Путіна не запросили на відзначення 70-ї річниці визволення концтабору Аушвіц-Біркенау, заявив: «Напевно, правильніше буде сказати, що це Український фронт і українці визволяли Аушвіц і цього дня саме вони відчинили браму концтабору і звільнили його».
Пізніше він був здивований нервовою реакцію Росії на його заяву про визволення українцями концентраційного табору Ацшвіц-Біркенау. «Там були різні національності, і про це потрібно говорити. Це не була антиросійська заява, а твердження, яке описує правду і реальність тих днів. Я не розумію, чому це викликало таку нервову реакцію Москви, міністра Лавров, якого я вважав спокійною та розважливою особою, а також російських ЗМІ», – цитує Схетину польське видання «Onet».
На нашу думку, дивуватися неадекватній реакції імперського Кремля та його прислужників не варто. У них є чітка ідеологічна лінія: все добре зробили росіяни, вони всіх перемогли і визволили, а хто проти цього твердження – ворог і брехун, історичні факти, що суперечать російським імперським міфам треба оголосити фальсифікаціями.
Нагадаємо, що 24 травня 1945 року Й.Сталін на урочистому прийомі у Кремлі відверто висловився – проголосив тост, де були такі слова (цитуємо мовою оригіналу): «Я пью, прежде всего, за здоровье русского народа потому, что он является наиболее выдающейся нацией из всех наций, входящих в состав Советского Союза. Я поднимаю тост за здоровье русского народа потому, что он заслужил в этой войне и раньше заслужил звание, если хотите, руководящей силы нашего Советского Союза среди всех народов нашей страны. Я поднимаю тост за здоровье русского народа не только потому, что он – руководящий народ, но и потому, что у него имеется здравый смысл, общеполитический здравый смысл и терпение».
Його наступники, насамперед останній очільник вмираючої російської імперії В.Путін вже неодноразово заявляв, що російський народ міг би виграти Другу світову війну без українців та інших народів, що росіянам у перемозі належить головна – виключна роль... А хто проти такої нісенітниці, той ворог.
Отже, за стандартами російських імперських маніпуляторів визволителі Аушвіця – полтавчани, чернігівці, тобто загалом українці, рахуються росіянами…
Сергій Бутко,
Український інститут національної пам’яті
Аушвіц – один із найбільших концентраційних таборів нацистської Німеччини, який розташовувався на території Польщі (біля м. Освенцим) впродовж 1940-1945 років. Аушвіц став для світу символом Голокосту, геноциду й терору.
Вчені вважають, що через цей концтабір пройшло щонайменше 1,3 млн. осіб, з яких 1,1 млн. були знищені. Окрім євреїв та поляків, які представляють дві найбільш постраждалі групи, виокремлюють представників інших національностей, серед яких – і українців. Дослідники припускають, що в’язнями концтабору Аушвіц було близько 110 тис. осіб – вихідців з України: військовополонені червоноармійці; члени Організації українських націоналістів; депортовані за спротив вивезенню на примусову працю або втікачі з цих робіт; а також близько 95 тисяч закарпатських євреїв.
17–21 січня 1945 року близько 60 тисяч в’язнів, які могли рухатися, нацисти змусили пішки відійти (т.зв. «марш смерті») в тил Третього Райху. 27 січня 1945 р. війська 60-ї армії 1-го Українського фронту звільнили понад 7 тис. залишених в’язнів концтабору Аушвіц. Першими браму головного табору відкрили солдати 100-ї Львівської дивізії з батальйону майбутнього Героя України, полтавчанина Анатолія Шапіро. На сусідній табір Біркенау наступали бійці 107-ї Кременецької дивізії під командуванням Героя Радянського Союзу, також полтавчанина Василя Петренка. У боях за північний шлях до табору того ж дня загинув командир 152-ї танкової бригади Анатолій Ковалевський з Чернігівщини.
Наш земляк, етнічний українець Анатолій Миколайович Ковалевський, народився 7 січня 1916 року у місті Бахмач на Чернігівщині в родині службовця. 27 січня 1945 року в боях за місто Нейберун (Сілезія, Польща) танкістам довелося, схопивши автомати, разом зі стрілками йти в наступ. У цьому бою, йдучи в атаку на чолі своїх бійців, 29-річний полковник Ковалевський був смертельно поранений німецьким снайпером. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 полковник Ковалевський Анатолій Миколайович посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Похований у місті Львові на Пагорбі Слави. Нагороджений орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Кутузова 2-го ступеня, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, медаллю: «За оборону Ленінграда».
Ця стисла довідка про українця Ковалевського побіжно показує український вимір перемоги у Другій світовій війні. До речі, у лавах 1-го Українського фронту воювало приблизно 70–80% українців…
Саме тому, 22 січня 2015 року Міністр закордонних справ Польщі Гжегож Схетина в ефірі «Польського радіо», відповідаючи на критику, що Президента Росії Володимира Путіна не запросили на відзначення 70-ї річниці визволення концтабору Аушвіц-Біркенау, заявив: «Напевно, правильніше буде сказати, що це Український фронт і українці визволяли Аушвіц і цього дня саме вони відчинили браму концтабору і звільнили його».
Пізніше він був здивований нервовою реакцію Росії на його заяву про визволення українцями концентраційного табору Ацшвіц-Біркенау. «Там були різні національності, і про це потрібно говорити. Це не була антиросійська заява, а твердження, яке описує правду і реальність тих днів. Я не розумію, чому це викликало таку нервову реакцію Москви, міністра Лавров, якого я вважав спокійною та розважливою особою, а також російських ЗМІ», – цитує Схетину польське видання «Onet».
На нашу думку, дивуватися неадекватній реакції імперського Кремля та його прислужників не варто. У них є чітка ідеологічна лінія: все добре зробили росіяни, вони всіх перемогли і визволили, а хто проти цього твердження – ворог і брехун, історичні факти, що суперечать російським імперським міфам треба оголосити фальсифікаціями.
Нагадаємо, що 24 травня 1945 року Й.Сталін на урочистому прийомі у Кремлі відверто висловився – проголосив тост, де були такі слова (цитуємо мовою оригіналу): «Я пью, прежде всего, за здоровье русского народа потому, что он является наиболее выдающейся нацией из всех наций, входящих в состав Советского Союза. Я поднимаю тост за здоровье русского народа потому, что он заслужил в этой войне и раньше заслужил звание, если хотите, руководящей силы нашего Советского Союза среди всех народов нашей страны. Я поднимаю тост за здоровье русского народа не только потому, что он – руководящий народ, но и потому, что у него имеется здравый смысл, общеполитический здравый смысл и терпение».
Його наступники, насамперед останній очільник вмираючої російської імперії В.Путін вже неодноразово заявляв, що російський народ міг би виграти Другу світову війну без українців та інших народів, що росіянам у перемозі належить головна – виключна роль... А хто проти такої нісенітниці, той ворог.
Отже, за стандартами російських імперських маніпуляторів визволителі Аушвіця – полтавчани, чернігівці, тобто загалом українці, рахуються росіянами…
Сергій Бутко,
Український інститут національної пам’яті
Теґі:
