«Чернігів стародавній» запрошує на виставку «Шевченкова Україна»
6 березня, у понеділок, о 14.00 у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» (у Колегіумі, на Валу) відкривається виставка «Шевченкова Україна». В експозиції з фондової збірки Національного музею Тараса Шевченка, яка вперше презентується в Чернігові, представлено 30 робіт.
У людини, яка мало знайома з творчістю Кобзаря може виникнути враження, що Тарас Григорович був виключно поетом соціального утиску. Так, він занурювався у глибину історії, аналізуючи причини невдач свого народу, хоробро намагався заглянути в майбутнє, яке незважаючи ні на що, бачив як «сім’ю вільну, нову», у якій просив і його пом’янути незлим тихим словом. Проте багато його робіт як літературних, так і художніх просякнуті духом захоплення природою, її неповторною міццю та досконалістю. Явища неживої природи, представники флори та фауни є неодмінними атрибутами його поезії, широко представлені вони і в його художній творчості.
Зазвичай природа у творчості Шевченка виступає другорядною темою, тлом. Утім в її описі, інколи буквально кількома рядками, Тарас Григорович майстерно демонструє свою відданість її чарам, демонструючи високий клас поета-романтика. Він ніби промовляє: «Я б хотів розказати вам про те який гарний мій рідний край, які мальовничі його ліси, кручі, річки, степи, як грають пороги і як Чорне море піднімає хвилю, несучи козацькі чайки до Босфору. Проте все то не на часі, бо народ, що живе на цій землі, потрапив у важке ярмо, а панують тут чужинці». Таким чином, краса української природи в його творчості підсилює разючий контраст із відчаєм народу, що живе на цій землі. Шевченко наголошує, що природа досконаліша за людське суспільство.
Кобзар особисто об’їхав значну частину України, яка перебувала тоді у складі Російської імперії. Тож його творчість – своєрідна енциклопедія життя тогочасних українців, і в ній не залишають байдужими мотиви, що формують систему знакових краєвидів та природних утворень. Чільне місце тут належить Дніпру, його порогам та безкраїм степам.
На виставці в Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній», зокрема, представлено картини Сергія Федоровича Шишка, народного художника СРСР та УРСР, лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка. Вони присвячені краєвидам Чернігівшини, де бував Кобзар – «Будинок Лизогубів у Седневі» (1963 р.), «Качанівка» (1963 р.).
Садиба Лизогубів зображена і в роботах таких майстрів пензля як А.Д. Бидношия – «Липа Шевченка в Седневі», Л.І. Задорожна – «Седнів». Художниця Є.Г. Болдирєва присвятила шевченківським краєвидам серію робіт, одна з них – «Седнів. Кам’яниця» (1986 р.). Представлені на виставці картини Т.А. Лящук «Церква у Седневі» (1988 р.), В.М. Добржанський «Седнів, де бував Шевченко» (1961 р.)
Є на виставці і роботи, присвячені історичним місцям, які згадуються у поезіях Кобзаря – О.І. Карпенко «По Шевченківських місцях. Старий Чернігів» (1982 р.), Н.В. Атамась «Церква святого Іллі в Суботові» (2007 р.), А.І. Петрик «Будинок у Кременці, де Тарас Шевченко слухав розповідь про варнака» (1981 р.) та місцям, де народився та жив Шевченко – М.С. Бароянц «Село Моринці» (1961 р), Д.П. Бидношия «Ранок в Моринцях» (1960 р), П.П. Печорний «Моринці. Хата діда Тараса Шевченка – Якима» (1998 р.), І.С. Лисенко «Диякова хата в селі Шевченковому» (1924-1927 рр.), А.І. Петрик «Будинок в Почаєві, де жив Т.Г. Шевченко» (1981 р.), Б.О. Спорніков «Хата на Пріорці» (2001 р.).
Увага художників прикута і до останнього прихистку Великого Кобзаря – Чернечої гори, де його було поховано: В. Розвадовський «Вид на Дніпро і могилу Шевченка», П.Д. Сльота «Тарасова гора» (1949 р.), М.С. Бароянц «Тарасова гора» (1961 р.) та місця вшанування пам’яті: П.Д. Сльота «Музей Т.Г. Шевченка в Каневі» (1939 р.), М.Н. Гусаченко «Корсунь-Шенченківський» (1968 р.), М.Н. Гусаченко «Пам’ятник Т.Г. Шенченкові у Києві» (1972 р.).
Шевченкове слово стало своєрідним натхненням для нащадків. Сучасні українські художники малювали і продовжують малювати ті краєвиди рідної землі, що пов’язані з ім’ям Тараса Шевченка – видатного українського поета, прозаїка, драматурга, художника і громадського діяча, людини універсальних обдарувань.
У людини, яка мало знайома з творчістю Кобзаря може виникнути враження, що Тарас Григорович був виключно поетом соціального утиску. Так, він занурювався у глибину історії, аналізуючи причини невдач свого народу, хоробро намагався заглянути в майбутнє, яке незважаючи ні на що, бачив як «сім’ю вільну, нову», у якій просив і його пом’янути незлим тихим словом. Проте багато його робіт як літературних, так і художніх просякнуті духом захоплення природою, її неповторною міццю та досконалістю. Явища неживої природи, представники флори та фауни є неодмінними атрибутами його поезії, широко представлені вони і в його художній творчості.
Зазвичай природа у творчості Шевченка виступає другорядною темою, тлом. Утім в її описі, інколи буквально кількома рядками, Тарас Григорович майстерно демонструє свою відданість її чарам, демонструючи високий клас поета-романтика. Він ніби промовляє: «Я б хотів розказати вам про те який гарний мій рідний край, які мальовничі його ліси, кручі, річки, степи, як грають пороги і як Чорне море піднімає хвилю, несучи козацькі чайки до Босфору. Проте все то не на часі, бо народ, що живе на цій землі, потрапив у важке ярмо, а панують тут чужинці». Таким чином, краса української природи в його творчості підсилює разючий контраст із відчаєм народу, що живе на цій землі. Шевченко наголошує, що природа досконаліша за людське суспільство.
Кобзар особисто об’їхав значну частину України, яка перебувала тоді у складі Російської імперії. Тож його творчість – своєрідна енциклопедія життя тогочасних українців, і в ній не залишають байдужими мотиви, що формують систему знакових краєвидів та природних утворень. Чільне місце тут належить Дніпру, його порогам та безкраїм степам.
На виставці в Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній», зокрема, представлено картини Сергія Федоровича Шишка, народного художника СРСР та УРСР, лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка. Вони присвячені краєвидам Чернігівшини, де бував Кобзар – «Будинок Лизогубів у Седневі» (1963 р.), «Качанівка» (1963 р.).
Садиба Лизогубів зображена і в роботах таких майстрів пензля як А.Д. Бидношия – «Липа Шевченка в Седневі», Л.І. Задорожна – «Седнів». Художниця Є.Г. Болдирєва присвятила шевченківським краєвидам серію робіт, одна з них – «Седнів. Кам’яниця» (1986 р.). Представлені на виставці картини Т.А. Лящук «Церква у Седневі» (1988 р.), В.М. Добржанський «Седнів, де бував Шевченко» (1961 р.)
Є на виставці і роботи, присвячені історичним місцям, які згадуються у поезіях Кобзаря – О.І. Карпенко «По Шевченківських місцях. Старий Чернігів» (1982 р.), Н.В. Атамась «Церква святого Іллі в Суботові» (2007 р.), А.І. Петрик «Будинок у Кременці, де Тарас Шевченко слухав розповідь про варнака» (1981 р.) та місцям, де народився та жив Шевченко – М.С. Бароянц «Село Моринці» (1961 р), Д.П. Бидношия «Ранок в Моринцях» (1960 р), П.П. Печорний «Моринці. Хата діда Тараса Шевченка – Якима» (1998 р.), І.С. Лисенко «Диякова хата в селі Шевченковому» (1924-1927 рр.), А.І. Петрик «Будинок в Почаєві, де жив Т.Г. Шевченко» (1981 р.), Б.О. Спорніков «Хата на Пріорці» (2001 р.).
Увага художників прикута і до останнього прихистку Великого Кобзаря – Чернечої гори, де його було поховано: В. Розвадовський «Вид на Дніпро і могилу Шевченка», П.Д. Сльота «Тарасова гора» (1949 р.), М.С. Бароянц «Тарасова гора» (1961 р.) та місця вшанування пам’яті: П.Д. Сльота «Музей Т.Г. Шевченка в Каневі» (1939 р.), М.Н. Гусаченко «Корсунь-Шенченківський» (1968 р.), М.Н. Гусаченко «Пам’ятник Т.Г. Шенченкові у Києві» (1972 р.).
Шевченкове слово стало своєрідним натхненням для нащадків. Сучасні українські художники малювали і продовжують малювати ті краєвиди рідної землі, що пов’язані з ім’ям Тараса Шевченка – видатного українського поета, прозаїка, драматурга, художника і громадського діяча, людини універсальних обдарувань.
Теґі:
