Народного Руху Українипро невідкладну заборону діяльності Російської Православної Церкви в Україні — так званої УПЦ МП

Зважаючи на те, що Українська Православна Церква Московського патріархату (УПЦ МП) є складовою частиною Російської Православної Церкви (РПЦ), котра виступає ідеологічним продовженням держави-агресора, провідником єретичної антилюдської ідеології «русского міра», співучасницею воєнних злочинів і злочинів проти людяності, Верховна Рада України 20 серпня 2023 року ухвалила Закон України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» (реєстр. № 8371).
Згідно з цим Законом, УПЦ МП було надано цілих 9 місяців на розірвання зв’язків із РПЦ. Однак очевидно, що цього не відбулося: митрополит Онуфрій (Березовський) та інші архієреї УПЦ МП не заявили про вихід із Синоду РПЦ чи її структур, а саму УПЦ МП жодна Церква у світі — відповідно до канонічного права — не визнає і не може визнати самостійною (автокефальною) Помісною Церквою.
До того ж, УПЦ МП не проголошувала власну автокефалію (церковну незалежність від Московського патріархату) і не зверталася до Помісних Автокефальних Православних Церков із проханням про визнання такої автокефалії.
Водночас слід наголосити, що згідно з нормами канонічного права, в Україні може існувати лише одна Помісна Автокефальна Православна Церква, і вона вже є — це Православна Церква України, визнана Вселенським Православ’ям та діюча відповідно до наданого їй Томосу про автокефалію, виданого Вселенським Патріархом Варфоломієм І.
Згідно із зазначеним Законом, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) зобов’язана провести дослідження, яке встановлює наявність або відсутність підпорядкованості тієї чи іншої релігійної організації в Україні Російській Православній Церкві. У разі встановлення такого факту ДЕСС має надіслати відповідній організації припис з вимогою усунути канонічну і структурну залежність від Московського патріархату.
Чому за 9 місяців, поки Закон був «на паузі», такого дослідження проведено не було — суспільству не надано пояснень. Лише після закінчення терміну, ДЕСС почала відповідну роботу, однак досі без реальних, оперативних і дієвих заходів щодо припинення діяльності УПЦ МП на території України.
Таким чином, Російська Православна Церква в Україні, яка прикривається вивіскою УПЦ МП, продовжує свою підривну діяльність в інтересах єретичного, безбожного та антиукраїнського «русского міра».
Яскравим свідченням цього є, зокрема:
– обурливе захоплення Святодухівського храму в Чернівцях;
– багаторічна безкарність у справах митрополита Феодосія (Снєгірьова) з Черкас та протоієрея Дмитра Сидора з Ужгорода, які відверто пропагують ворожнечу до Православної Церкви України, провокують прихожан до міжрелігійної ворожнечі й антидержавних дій.
Водночас Служба безпеки України вже відкрила сотні кримінальних проваджень щодо антидержавної діяльності кліриків УПЦ МП, що чітко свідчить про її підривний і антиукраїнський характер — в інтересах держави-агресора, Російської Федерації.
Зважаючи на вищенаведене, Народний Рух України звертає увагу відповідних органів державної влади на таке:
Резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) «Смерть Олексія Навального і необхідність протистояти тоталітарному режиму Володимира Путіна та його війні проти демократії» від 17 квітня 2024 року № 2540 (2024) було офіційно засуджено діяльність Російської Православної Церкви як інструменту пропаганди та співучасниці воєнних злочинів і злочинів проти людяності, що чиняться тоталітарним режимом РФ.
6 травня 2024 року Парламент Естонії ухвалив окрему заяву, в якій також засудив діяльність Московського патріархату за підтримку та виправдання агресії РФ проти України, та визнав Російську Православну Церкву «інституцією, що підтримує та спонсорує військову агресію Російської Федерації».
У цьому контексті в’ялою та пасивною виглядає реакція української влади на потребу запровадження дієвих правових механізмів із метою якнайшвидшого припинення діяльності антиукраїнських структур РПЦ в Україні — в особі так званої УПЦ МП.
Така бездіяльність є незрозумілою, викликає подив, занепокоєння і тривогу, а також вимагає рішучого тиску з боку громадянського суспільства на органи державної влади.
Водночас від самих органів влади очікуються не лише публічні заяви чи пресконференції з роз’ясненнями, а реальні, невідкладні дії для вирішення цього давно назрілого питання.
Особливо це актуально з огляду на те, що триває смертельно небезпечна для української державності російсько-українська війна (2014–2025).
Ми живемо у воюючій країні, і наш тил — насамперед духовний — має бути українським.

З ініціативи Експертної ради з питань культури, духовності та інформаційної політики
За дорученням Політичної Ради Народного Руху України
Голова Політичної партії "Народний Рух України"
Андрій КОРНАТ
м. Київ,
7 серпня 2025 року